За мовою пасажирів автобус від польського Катовіце до містечка Тихи може нагадати подорож райцентром України. Тут чути і українську, і суржик, і російську.
Цей маршрут – не унікальний для Польщі, де в останні роки говорять про наплив українців. Особливо молодих заробітчан, які вперше спробували поїхати “на працю”. У чому причина нової “польської хвилі”, як там живуть українці та чи варто чекати посилення трудової міграції? Кореспондент ВВС Україна провів кілька днів з українськими заробітчанами у містечку Тихи на південному заході Польщі.
“Зміна вектору”
Останнім часом, приїжджаючи на рідну Черкащину, я помічав, що дедалі більше знайомих від’їжджають на заробітки. Якщо раніше їздили переважно до Росії, то зараз вектор змінюється – почали прокладати маршрут до Польщі. Деякі заробітчани таку зміну пояснюють просто: у Росії “обвалився” рубль, офіційно влаштуватись складно, часто “кидають на гроші”. При цьому у Польщу їде багато молодих хлопців, які кілька років тому про поїздку на заробітки навіть не говорили.
“Друзі-ровесники зібрались і поїхали “на Польщу”, – таке можна почути від знайомих у Києві, які їздять до батьків чи бабусь у провінцію. І це не міста Західної України, які давно звикли до заробітчанства у Європі. А саме містечка центру і сходу країни. Не дивно, що в самій Польщі керівник уряду говорить про мільйон трудових мігрантів з України.
Попередній посол Польщі в Україні Генрік Літвін в одній фразі пояснив вигідність заробітчан із України.
Українці – вигідні мігранти. Їх не потрібно навчати мови і професійним навичкам, не потрібно надавати їм житло – вони з цим питанням самі справляються.
“Українці – вигідні мігранти. Їх не потрібно навчати мови і професійних навичок, не потрібно надавати їм житло – вони з цим питанням самі справляються”, – заявляв дипломат у 2016 році.
Спілкування з українцями в Польщі цю тезу підтвердило.
Тільки за перше півріччя 2016 року Польща видала українцям близько 315 тисяч національних робочих віз. Це на чверть більше, ніж за перше півріччя 2015-го.
“Молода кров”
Олександр та Анатолій мають вищу освіту. Один працював у відділі якості новозбудованого металургійного підприємства, інший – у торгівлі.До 2014 року непогано заробляли, як для Сміли. Хоча більше 3-3,5 тисяч гривень там отримувати складно.
“Але в останні кілька років стало зовсім важко. Ціни зросли, гривня обвалилась, а нам підвищили платню тільки на 10%”, – скаржився Олександр.
Не побачивши перспектив, вирішили спробувати попрацювати у Польщі. За кілька місяців вони там і опинились.
Простий шлях у Польщу
Дорогою до Тихів із Катовіц Олександр розповідає, як можна виїхати до Польщі. Виїхати у Польщу дуже просто і майже безкоштовно.
“Виїхати у Польщу дуже просто і майже безкоштовно”, – каже Олександр. Уточнює, що головне – мати знайомого, хто там вже був.
Або ж трохи знати мову і знайти вакансію та необхідну інформацію в інтернеті.Для початку треба знайти фірму з працевлаштування у Польщі, яка має надіслати запрошення на роботу.Хлопцям було простіше. Кум Олег першим з’їздив до Польщі і “набив ґулі”.
“Деякі посередники можуть брати за запрошення від 100 гривень до неймовірних сум, але наживаються на цьому швидше наші, а не поляки”, – каже Анатолій.
Хоча на самому запрошенні чітко вказано, що воно безкоштовне.Він розповідає історію, як кілька українців виклали за запрошення і візу по 8-10 тисяч, тоді як їм це все обійшлось майже задарма.
“Поляки якось не так намагаються на нас заробити на документах, як самі українці накручують”, – додає Анатолій.
Порожні обіцянки
Він згадує, що одному українцю посередники в Україні навіть обіди обіцяли. З цього “старожили” довго реготали.Отже, якщо знайти фірму посередника, то вона за тиждень або трохи більше надсилає запрошення. Головне – вислати їм свої паспортні дані.
Таке запрошення дає право на національну польську робочу візу. З нею там можна працювати півроку.
Така віза безкоштовна. Проте витратитися треба на збір візового центру у близько 500 гривень, а також піврічну страховку – 200-700 гривень. Із запрошенням у видачі віз майже не відмовляють. Ще треба оплатити дорогу в Польщу. Це більше півтисячі гривень. На цьому витрати, за правильного підходу, закінчуються.
“Звичайно, на кожному з етапів можна “попасти”, – продовжує Олександр. Прикордоннику може не сподобатись запрошення – і не пустить.
“Головне – заїхати у Польщу, а там усе вже простіше”, – згадують хлопці.
Систему з простими і доступними запрошеннями у Польщі мали скасувати з січня 2017 року, проте відклали будь-які зміни щонайменше на кілька місяців, а, можливо, й до 2018 року.
Схеми і гроші
“Найголовніше – обрати хорошу роботу”, – стверджують заробітчани.
Фірма, яка надішле запрошення, може в останній момент запропонувати малооплачувану роботу. Вакансії актуальні всього кілька днів, хороші – розходяться як гарячі пиріжки. А коли на руках уже є готова віза, довго чекати на вакансію немає часу. Тому дехто бере візу за одним запрошенням, а перетнувши кордон, переходить до інших посередників з кращими умовами.
“За це ті, хто запрошували, можуть погрожувати анулювати візу, але мало хто з них таке робить”, – додав Олександр.
Самі вони перед виїздом домовились з іншим роботодавцем, який запропонував їхати у промисловий регіон Сілезії, де заробити можна більше. Але за це посередник попросив по тисячі гривень.
“Це було варте того”, – кажуть хлопці.
Мінімальна ставка для наших заробітчан у Польщі – 8 злотих за годину “чистими”. За місяць виходить “гола ставка” у 1 750 злотих (за нинішнім курсом у сім гривень за злотий – понад 12 тисяч гривень). Таку платню дають на найгірших вакансіях – переважно сільськогосподарських роботах. У промисловості платять більше – від 9-10 злотих на годину. Хто найбільш спритний і потрапить на будівництво чи більш-менш кваліфіковану роботу, особливо у північних містах або Варшаві, мають на кілька злотих більше.
Рецепт схуднення
Хлопці потрапили у промислове місто Тихи на завод, який виробляє вузли для автомобілів різних марок. 2016 року завод через трудових посередників набрав перших 45 працівників з України. Місто входить до спеціальної економічної зони Катовіце. Завдяки податковим пільгам тут відкриваються машинобудівні підприємства.
“У нас плата 9,5 злотих на годину і ставка десь 2 тисячі, це якщо працювати мінімальні 8 годин на добу. Якщо працювати у вихідні і по 12 годин за зміну, можна і 3,5 тисячі мати”, – розповідає Олександр.
За нинішнім курсом злотого до долара на рівні 4,15 – це близько 800 доларів. Вдома вони заробляли учетверо-вп’ятеро менше. Чоловіки визнають, що шалений темп роботи витримати важко.
“Але інакше грошей не заробиш”, – зітхають Олександр і Анатолій. Вони за півроку скинули більше ніж по 5 кілограмів кожен.
“Деякі мужики і по 20 кілограмів скидали”, – розповідають рецепт дієти хлопці: шість робочих днів на тиждень по 12 годин.
Все легально
Але що подобається хлопцям – зараз робота у Польщі у багатьох випадках легальна, а самі вони захищені законом. Більшість українців, принаймні у Тихах, працює офіційно. За цим стежать контрольні органи. Із платні у 3,5 тисячі злотих на місяць роботодавець відраховує близько 1300 злотих податків. Техніку безпеки контролюють дуже суворо, а в разі травм – повністю оплачують лікування.
“Одна дівчина палець у верстаті пошкодила. Медична страховка все покрила, а спецкомісія ретельно розслідувала, чому стався інцидент”, – згадує Сашко.
На заводі стимулюють сумлінну працю. За старанність і відсутність зауважень щомісяця виписують премію 300 злотих. Таку ж премію дають раз на квартал, якщо немає претензій. Понаднормова робота – більш ніж 8 годин – оплачується у будній день з надбавкою 50%. У суботу надбавка на всі години роботи складає 100%, а в неділю – взагалі потрійна платня.
“Ми і в неділю працювали би, але українців на таке рідко кличуть. У неділю переважно працюють поляки”, – скаржиться Олександр.
“Комфортне життя”
Попри важку фізичну працю, хлопці життям у Польщі задоволені.
“Місто гарне, комфортне, заробляємо, можемо собі дозволити і м’ясо, і сир, і пиво інколи”, – хваляться вони.
Ціни на продукти, як кажуть заробітчани, не набагато вищі за українські. Ще у містечку є своя футбольна, волейбольна та хокейна команди, є льодовий палац.
“Тут все так розвивається, що не вистачає працівників. Свої переважно поїхали на роботу у Німеччину”, – пояснює Олександр.
Він каже, що у них на виробництві багато поляків, але це переважно малоосвічені і некваліфіковані люди. Загальний рівень освіченості у них, як стверджують хлопці, нижчий за українців, багато з яких мають вищу освіту.
Квартирне питання
Проблема з житлом – одна з найактуальніших. Багато компаній або посередників його надають, та це переважно забиті під зав’язку гуртожитки.
“Нас поселили у жахливий хостел, вісім людей у кімнаті, всього кілька туалетів на декілька поверхів”, – згадують Олександр та Анатолій.
Домовившись з кількома колегами, вони зняли квартиру. Вона коштує десь по 500 злотих з людини (3,5 тисячі гривень).
“Це багато, але жити в гуртожитку нестерпно”, – визнає Сашко.
“Живемо учотирьох в одній кімнаті, ще дві жінки в іншій”, – заводять хлопці до помешкання.
Показують ремонт – вище середнього, є вся техніка на кухні. Хлопці задоволені. У кімнаті живуть із Максимом з Херсона та Василем із Черкащини – всі зовсім молоді. Кожен має свою історію, але це їхні перші спроби заробітків у Польщі. Всіх змусило поїхати з України безгрошів’я.
Повертатись не можна залишитись
Максим щойно з України, привіз української горілки. Хлопці готують вечерю, нарізають олів’є, запікають у духовці м’ясо. За вечерею тільки і розмов про те, як далі залишитися тут на заробітках. В Олександра і Анатолія невдовзі закінчується піврічний термін роботи. Треба повертатись додому. За стандартною процедурою треба чекати півроку, щоб їхати знову за новим запрошенням.
“Все одно за півроку дома нічого не знайду, треба швидко повертатися”, – наполягає Анатолій.
Для цього українці мають дві опції: спробувати дістати “воєводське запрошення” або навіть “карту побиту”. Воєводське запрошення затверджує влада вищого рівня, і його отримати не так просто. Воно дає право щонайменше на рік роботи. На нинішньому заводі керівництво відмовилось його зробити, тож хлопці шукають інші опції. Ще кращий варіант – “карта побиту”, яку дають за спеціальним зверненням роботодавця. Вона дає право на три роки роботи.
“Карта побиту – це круто. Ловиш Бога за бороду”, – повчає Анатолій 22-літнього Василя.
Той вдома пройшов конкурс у патрульну поліцію. Деякий час там працював, але робота не склалась. Зараз один з роботодавців погоджується зробити йому омріяну карту. Але той сумнівається – перший час доведеться працювати за мізер.
“Жодних конфліктів з поляками”
Хлопці дивуються, коли спитав, чи виникають конфлікти з місцевими на тлі історичних суперечок між країнами.
“Жодних проблем, ніхто нам і слова поганого не сказав. Ставлення поляків до українців хороше”, – наполягає Сашко.
У цьому регіоні проблеми з робочими руками, українців цінують, якихось ідеологічних протиріч не виникає.
“Якось стоїмо на зупинці автобусній, говоримо українською. А тут п’яний поляк почув, почав кричати “Люблю Україну!” і обніматись”, – згадують хлопці.
Повільна українізація
Українців тут дійсно багато, розповідає Максим, і каже про створену “українську громаду”, яка допомагає розв’язати юридичні проблеми.
“Міжгалузеву профспілку українських працівників у Польщі” створили у 2016 році. Долучитись до неї вартує 10 злотих.
Поки що хлопці до цього кроку не дозріли – тільки обговорюють.
“Он бачиш балкон напроти – там теж наші знімають, то вони нам кричать: “Слава Україні!”, а ми: “Героям Слава!”, – показує Сашко на сусідній будинок.
Точних цифр хлопці не знають, але масштаб заробітчанства уявляють.
“Іду якось по Тихах, бачу – сидить мій колишній колега із нашого маленького цеху в Смілі”, – розповідає Олександр.
Він допускає, якщо у малих Тихах можна зустріти колегу з колективу в кількадесят людей, то що відбувається у більших містах? Навіть на їхньому заводі з’являються демобілізовані з АТО, які також вирушають на заробітки. Про потік українців може свідчити і розвиток транспорту.
За останній рік авіакомпанія Wizzair відкрила рейси з Києва в чотири польські міста, а також відкриває переліт зі Львова до Вроцлава. Автобус до Варшави взагалі стає чи не найпопулярнішим міжнародним маршрутом, який рекламують в українських містах.
Назад у Польщу
На запитання, чи помітне для них збільшення кількості українців за останні місяці, хлопці відповідають ствердно. Наступного дня ми їдемо в офіс компанії з пошуку персоналу одного з місцевих заводів. Там нібито пообіцяли видати бажане “воєводське запрошення”.
“Це не посередники, погодились зробити запрошення, хоча довелось трохи заплатити за послугу”, – розповідає дорогою Олександр.
Анатолій додає, що за воєводське запрошення вони у конторі сплатили по 100 злотих, а в Україні дехто купує його собі за 350 і більше євро.
“Хтось непогано наварює”, – посміхається він.
У конторі хлопцям пообіцяли, що документи вже здали, і до кінця місяця запрошення буде готове. Якщо не встигнуть до їхнього від’їзду в Україну, то надішлють поштою. Хлопці сподіваються, що на новому заводі отримуватимуть більше. До того ж, від 1 січня у Польщі встановили нову мінімалку – 12 злотих за годину “брудними”.
Хоча Олександр та Анатолій до кінця не розуміють, чи пошириться ця норма на заробітчан-українців. Вони вже вирішили побути вдома в Україні кілька тижнів чи місяць і знову повертатись у Польщу. А для цього потрібно зробити ідентифікаційний код для податкової. Заходимо у місцеву податкову службу, хлопці заповнюють анкету і за годину всі документи вже подані.
Хлопці вже пристойно говорять польською. Для оформлення документів вистачає – вчаться досить швидко. Вирішивши всі справи, вони повертаються додому пообідати, щоб о шостій вечора йти на чергову 12-годинну робочу зміну.
“А все ж, воно того варте?” – запитую наостанок. Адже зрозумів, що надто багато грошей додому вони не привезуть.
Усі в один голос кажуть, що варто.
Побачити світ
“Звичайно, щоб привезти більше – треба у всьому обмежуватись: їсти дешеві сосиски, жити в хостелі, нікуди не ходити, без цигарок і пива, одяг не купувати”, – розмірковує Анатолій.
Він намагався постійно надсилати частину платні додому, і не зміг назбирати багато.
“Для нас цей перший раз – ознайомчий, подивитись, життя спробувати, зачепитись, а далі будемо заробляти”, – сподіваються друзі.
Українські заробітчани мають змогу дешево подорожувати європейськими лоукостами
Вони тільки відкривають для себе можливості подорожей, хтось уже навіть літав у Німеччину. На лоукостах можна з аеропорту Катовіце злітати у багато європейських міст. Національна польська робоча віза дозволяє подорожувати по ЄС без права на роботу.
Заробітки дали можливість їм уперше побувати в ЄС і подивитись на світ.
“А що зараз робити вдома, роботи практично немає, а якщо є, то платять копійки. Аби хоч тисяч 7 заробляти, можна повертатись додому, а так будемо працювати у Польщі”, – каже Анатолій.
Перспектив в Україні для себе хлопці поки що не бачать. А на вокзалі у Катовіцах – знову групи українців з рюкзаками, які намагаються зрозуміти, як доїхати до їхнього містечка “на працю”.
Шукайте деталі в групі Facebook