“…тільки ви мамі не кажіть, що я тата теж люблю, дуже…”
Текст написала дитячий, медичний психолог. А ви уважно почитайте. Це дуже важлива iнформацiя!
На прийомі: (хлопчик 6 років, важкий невротичний розлад)
— З ким ти живеш?
— З мамою.
— А тато?
— А ми його вигнали.
— Як це?
— Ми з ним розлучилися… він нас принижує… він не мужик… зіпсував нам кращі роки…
На прийомі: (підліток 14 років, важкі мігрені, непритомність, протиправна поведінка)
— А чому ти не намалював тата, адже ви ж одна сім’я?
— Краще б його взагалі не було, такого тата…
— Що ти маєш на увазі?
— Він матері все життя спаплюжив, вів себе як свиня… зараз не працює…
— А особисто до тебе тато як ставиться?
— Ну, за погані оцінки не свариться…
— … все?
— І все… чого від нього ще?… я навіть гроші сам заробляю собі на розваги…
— А чим заробляєш?
— Кошики плету…
— А хто навчив?
— Тато… він мене взагалі багато чому навчив, я ще рибу ловити можу… за кермом їду… по дереву трохи… ось до весни човен смолили, на рибалку з батьком поїдемо.
— Як же ти в одному човні сидиш з людиною, якої б краще взагалі не було на світі?
— … ну, взагалі у нас з ним не так-то… відносини цікаві… коли мама їде, у нас добре… це вона з ним не ладнає, а я то і з мамкою і з батьком можу, коли вони не разом…
На прийом: (дівчинка 6 років, проблеми зі спілкуванням, не уважна, нічні кошмари, заїкання, гризе нігті… )
— Чому ти намалювала тільки маму з братом, а де ж тато і ти?
— Ну, ми в іншому місці, щоб у мами був гарний настрій…
— А якщо ви будете разом?
— То погано…
— Як це погано?
— … (дівчинка плаче)
Через деякий час:
— Тільки мамі не кажіть, що я тата теж люблю, дуже…
На прийом: (підліток з важким невротичних порушенням)
— …Ваш син дійсно вірить у смерть свого батька?
— Так! Ми це йому спеціально сказали,… а то не дай бог з ним зустрітися захоче і набереться від нього, … але ми з бабусею про батька тільки хороше говоримо, щоб не переживав і прагнув стати хорошою людиною.
На прийом: (хлопчик 8 років, важка депресія і ряд інших захворювань)
— … А що з татом?
— Не знаю…
Я звертаюся до мами:
— Ви не говорите про смерть батька?
— Він знає, ми говорили про це… (мама плаче), та він і не питає, і фотографії дивитися не хоче.
Коли мама виходить з кабінету, я питаю хлопчика:
— … тобі цікаво про тата дізнатися? Хлопчик оживає і перший раз дивиться мені в очі.
— Так, але не можна…
— Чому?
— Мама знову заплаче, не треба.
За час роботи з дітьми, у свої практиці мені довелося зіткнутися з такими фактами.
Діти люблять своїх батьків одинаково сильно, незалежно від демонстрованої ними поведінки.
Дитина сприймає маму і тата як одне ціле і як найважливішу частину самої себе.
Ставлення дитини до батька і батька до дитини завжди формує мама. (Жінка виступає посередником між батьком і дитиною, саме вона транслює дитині: хто її батько, який він і як до нього слід ставитися).
Мама має абсолютну владу над дитиною, вона робить з нею усе, що захоче, свідомо чи несвідомо
Така сила дана жінці природою для того, щоб потомство змогло вижити, без зайвих сумнівів. Спочатку сама мама є світом дитини, а пізніше вона виводить дитину в світ через саму себе. Дитина пізнає світ через маму, бачить світ її очима, акцентує увагу на тому, що значимо для мами. Свідомо чи несвідомо мама активно формує сприйняття дитини. З батьком дитину теж знайомить мама, вона транслює ступінь значущості батька.
Якщо мама не довіряє чоловікові, то дитина буде уникати батька.
На прийомі:
— Моїй донечці 1рік 7 місяців. Вона з криком тікає від батька, а коли він бере її на руки, то плаче і виривається. А останнім часом стала казати батькові: “Іди, я тебе не люблю. Ти поганий».
— А що ви насправді відчуваєте до свого чоловіка?
— Я сильно ображена на нього… до сліз.
Ставлення батька до дитини теж формує мати
Наприклад, якщо жінка не поважає батька дитини, то чоловік може відмовити дитині в увазі. Достатньо часто повторюється одна і та ж ситуація: достатньо тільки жінці змінити внутрішнє відношення до батька дитини, як він несподівано виявляє бажання бачити дитину і брати участь в її вихованні.
І це навіть в тих випадках, коли батько до цього довгі роки ігнорував дитину.
Якщо у дитини порушена увага, пам’ять, неадекватна самооцінка, а поведінка залишає бажати кращого – то в душі дитини катастрофічно не вистачає батька.
Відкидання батька в сім’ї часто веде до появи інтелектуальної і психічної затримки розвитку дитини.
Якщо порушена комунікативна сфера, висока тривожність, страхи, а пристосовуватися до життя дитина так і не навчилася, і скрізь відчуває себе чужою – це означає, вона ніяк не може відшукати маму в своєму серці.
Дітям легше справлятися з проблемами дорослішання, якщо вони відчувають, що мама і тато приймають їх цілком, такими, які вони є.
Дитина росте здоровою емоційно і фізично, коли вона знаходиться поза зоною проблем своїх батьків – кожного індивідуально і/або їх як пари. Тобто вона займає своє дитяче місце в системі сім’ї.
Дитина завжди «тримає прапор» за знехтуваного батька. Тому вона з’єднуватиметься з ним в своїй душі будь-якими способами.
Наприклад, вона може повторювати важкі особливості долі, характеру, поведінки і т.п. Причому, чим сильніше мати не приймає ці особливості, тим яскравіше у дитини вони виявляються. Але як тільки мама щиро дозволить дитині бути схожим на свого батька, любити його відкрито, у дитини з’явиться вибір: з’єднуватися з батьком через важке або ж любити його безпосередньо – серцем.
Дитина віддана мамі і татові однаково сильно, вона зв’язана любов’ю.
Але коли відносини в парі стають важкими, дитина силою своєї відданості і любові глибоко включається в те важке, що заподіює біль батькам. Вона бере на себе стільки, що дійсно багато в чому полегшує душевні страждання одного або обох батьків відразу.
Наприклад, дитина може стати психологічно рівною батькам: другом, партнером. І навіть психотерапевтом. А може піднятися ще вище, замінюючи психологічно їм їх батьків. Така ноша є непосильною ні для фізичного, ні для психічного здоров’я дитини. Адже, у результаті, вона залишається без своєї опори – без батьків.
Коли мама не любить, не довіряє, не поважає або просто ображена на батька дитини, то дивлячись на дитину і побачивши в ній багато проявів батька, усвідомлено або неусвідомлено дає малюку зрозуміти, що його «чоловіча частина» погана.
Вона ніби говорить: «Це мені не подобається. Ти не моя дитина, якщо ти схожа на свого батька». І з любові до матері, а точніше із-за глибокого прагнення вижити в даній сімейній системі, дитина все-таки відмовляється від батька, а отже і від чоловічого в собі.
За подібну відмову дитина платить дуже дорогу ціну. У душі цієї зради вона собі ніколи не пробачить. І обов’язково покарає себе за це зламаною долею, поганим здоров’ям, невдачами в житті.
Адже жити з цією провиною нестерпно, навіть якщо вона не завжди усвідомлюється. Але це ціна її виживання.
Щоб приблизно відчути, що відбувається в душі дитини, спробуйте закрити очі і уявити двох найдорожчих для вас людей, за яких ви можете не замислюючись віддати життя.
А тепер ви всі троє, міцно тримаючи одне одного за руки опинилися в горах. Але гора, на якій ви стояли, несподівано впала. І так сталося, що ви чудом втрималися на скелі, а дві ваші найдорожчі людини повисли над прірвою, тримаючись за ваші руки. Сили закінчуються і ви розумієте, що двох вам не витягнути…
Врятувати можна лише когось одного. Кого ви виберете? В цей момент мами, як правило, говорять: «Ні, краще вже вмерти всім разом. Це Жахливо!»
Справді, так було б легше, але умови життя такі, що дитині доводиться робити цей неможливий вибір. І вона його робить. Частіше в сторону матері. Уявіть, що ви все-таки відпустили одну людину і витягнули іншу.
– Що ви відчуватимете по відношенню до того, кого ви не змогли врятувати?
– Величезну, спопеляючу провину.
– А до того, ради кого ви це зробили?
– Ненависть.
Але природа мудра – тема злості на матір в дитинстві суворо затабована. Це виправдано, адже мама не тільки дарує життя, вона його ще і підтримує. Після відмови від тата, мама залишається єдиною людиною, яка може підтримати в житті.
Тому, виражаючи свій гнів, можна відрізати гілку, на якій сидиш. І тоді цей гнів звертається на самого себе (аутоагресія). «Це я погано справився, я зрадив тата, я зробив недостатньо для того, щоб… і тільки я один. Мама не винна – вона слабка жінка». І тоді починаються проблеми з поведінкою, психічним і фізичним здоров’ям.
Чоловіче – це значно більше, ніж схожість на власного батька. Принцип чоловічого – це закон. Духовність. Честь і гідність. Відчуття міри (внутрішнє відчуття доцільності і своєчасності). Соціальна самореалізація (робота до душі, хороший матеріальний дохід, кар’єра) можлива, тільки якщо в душі людини є позитивний образ батька.
Якою б чудовою не була мати, але тільки батько може ініціювати дорослу частину усередині дитини.
(Навіть якщо батькові самому не вдалося збудувати стосунки з власним батьком. Для процесу ініціації це не так важливо). Ви, напевно, зустрічали дорослих людей, які інфантильні і безпорадні як діти?
Починають одночасно купу справ, мають безліч проектів, але жоден так і не доводять до кінця. Або ті, хто бояться почати справу, проявити активність в соціальній самореалізації. Або ті, хто не можуть сказати «ні». Або не тримають даного слова, на них складно в чомусь покластися. Або ті, хто постійно брешуть. Або ті, хто бояться мати власну точку зору, погоджуються з багатьма проти власної волі, «прогинаючись» під обставини.
Або навпаки, ті, хто поводяться зухвало, воюють з навколишнім світом, протиставляючи себе іншим людям, багато що роблячи просто наперекір, або навіть поводяться протиправно. Або ті, кому життя в соціумі дається з величезними зусиллями, і т. д. – все це ті люди, у яких не було доступу до свого батька.
Тільки поряд з батьком маленька дитина вперше пізнає межі. Власні межі і межі інших людей.
Межі дозволеного і недозволеного. Свої можливості і здібності. Поряд з батьком дитина відчуває, як діє закон. Його силу. (З мамою відношення будуються за іншим принципом: без меж – повне злиття). Саме у чоловічості формуються гідність, честь, воля, цілеспрямованість, відповідальність – у всі часи високо ціновані людські якості.
Іншими словами, діти, яких мама не допустила до батьківського (свідомо або несвідомо) не зможуть легко і природно розбудити в собі урівноважену, дорослу, відповідальну, логічну, цілеспрямовану людину, – тепер доведеться докладати величезні зусилля. Тому що психологічно вони залишилися хлопчиками і дівчатками, так і не ставши чоловіками і жінками.
Тепер за мамине рішення: захистити дитину від батька, людина все життя платитиме неймовірно високу ціну. Немов вона втратила благословення на життя.
“Якщо дружина поважає чоловіка, а чоловік поважає дружину, діти теж відчувають пошану до себе. Хто відкидає чоловіка (або дружину), той відкидає його (або її) в дітях. Діти сприймають це як особисте відкидання”.
Берт Хеллінгер
Батько грає різні, але значущі ролі для сина і дочки.
Для хлопчика батько – це його самоідентифікація статі (тобто відчуття себе чоловіком не тільки фізично, але і психологічно). Батько – це батьківщина для сина, його «зграя». Хлопчик із самого початку народжується у людини іншої статі. Все з чим стикається хлопчик в матері – інше по суті, інше, ніж він сам. Жінка переживає те ж відчуття.
Тому чудово, коли мама може обдарувати сина своєю любов’ю, наповнивши жіночістю, ініціювавши жіночі принципи, з любов’ю відпустивши його на батьківщину – до батька. (До речі, тільки в цьому випадку син може поважати свою матір і бути їй щиро вдячний). З моменту народження і, приблизно, до трьох років хлопчик знаходиться в полі впливу матері. Тобто він насичується жіночим: чутливістю і ніжністю. Здатністю до близьких, довірених і довготривалих емоційних стосунків.
Саме з матір’ю дитина вчиться емпатії (вміння співпереживати душевному стану іншої людини). У спілкуванні з нею прокидається інтерес до інших людей. Активно ініціюється розвиток емоційної сфери, а так само інтуїції і творчих здібностей – вони теж в зоні жіночого.
Якщо мати була відкрита в своїй любові до малюка, то надалі, ставши дорослим, такий чоловік буде дбайливим чоловіком, ласкавим коханцем і батьком, що любить.
У нормі, приблизно, після трьох років, мама відпускає сина до батька. Важливо підкреслити, що вона відпускає його назавжди. Відпускає, значить, дозволяє хлопчику насичуватися чоловічим і бути чоловіком.
І для цього процесу не так важливо живий батько, чи помер, може бути у нього інша сім’я, або він далеко, або у нього важка доля. Буває і так, що біологічного батька немає і не може бути поряд з дитиною. Тоді тут має значення, що мати відчуває в душі до батька дитини.
Якщо жінка не може погодитися ні з його долею, ні з ним, як правильним батьком для її дитини, то малюк одержує довічну заборону на чоловіче.
І навіть правильне середовище, в якому він обертається, не зможе компенсувати йому цю втрату. Він може займається чоловічими видами спорту, другий чоловік мами може бути чудовою людиною і мужнім чоловіком, можливо навіть є дідусь, або дядько, готові спілкуватися з дитиною, але все це залишиться на поверхні, як форма поведінки.
У душі дитина ніколи не наважиться порушити материнської заборони. Але якщо жінці все-таки вдається прийняти батька дитини в своє серце, то дитина несвідомо відчуватиме, що чоловіче це добре. Сама мама дала своє благословення. Тепер зустрічаючи в своєму житті чоловіків: дідусь, друзі, вчителі, або новий мамин чоловік, дитина зможе через них насичуватися чоловічістю, яку вона братиме у свого батька.
Єдине, що має значення, це який образ батька в душі у матері дитини.
Допустити дитину до батьківського потоку мама може тільки за умови, що в душі вона поважає батька дитини, або як мінімум, добре до нього ставиться. Якщо цього не відбувається, то марно говорити чоловіку: «Йди, пограйся з дитиною. Сходіть разом погуляти» і т. д., батько цих слів не почує, так само, як і дитина.
Дія має тільки те, що прийняте душею. Чи благословляє мама батька і дитини на взаємну любов одне до одного? Чи наповнюється мамине серце теплом, коли вона бачить, як дитина схожа на свого батька? Якщо батько визнаний, то тепер малюк почне активно наповняться чоловічим.
Тепер розвиток піде по чоловічому типу, зі всіма чоловічими особливостями, звичками, перевагами, і нюансами. Тобто тепер хлопчик сильно почне відрізнятися від маминого жіночого і все більше стане бути схожим на батькове чоловіче. Так зростають чоловіки з вираженим чоловічим.
З дочками цей процес йде трохи інакше. Дівчинка теж, приблизно, до трьох років знаходиться з мамою, насичуючись жіночим. У районі трьох – чотирьох років вона переходить під вплив батька і знаходиться в полі його впливу приблизно до шести – семи років. В цей час активно ініціюється чоловіче: воля, цілеспрямованість, логіка, образне мислення, пам’ять, увага, працьовитість, відповідальність і т. д.
А найголовніше, саме в цей період закладається розуміння того, що дівчинка відрізняється від тата по статі. Що вона схожа на маму і скоро вона стане такою ж красивою жінкою як мама. Саме у цей період дочки обожнюють своїх батьків. Активно проявляють знаки уваги і симпатію по відношенню до тата.
Добре, якщо мама це підтримає, а тато зможе показати дочці, що вона прекрасна і що він її любить. Надалі саме цей досвід спілкування з найголовнішим чоловіком в житті дозволить їй відчувати себе привабливою жінкою.Дочки, не допущені свого часу до батька, психологічно так і залишаються дівчатками, не дивлячись на те, що вже давно стали дорослими.
Але після закінчення деякого часу татові дуже важливо відпустити дочку назад до мами – в жіноче, а мамі – її прийняти. Це відбувається, коли дівчинка починає відчувати, що тато любить маму трохи більш ніж її, і що як жінка мама подобається і підходить татові більше. Це гірке розставання з найкращим чоловіком, але неймовірно цілюще.
Тепер у дівчинки ініційовані принципи чоловічого, це означає, що вона багато чого зможе добитися в житті. Але найголовніше, у неї є щасливий досвід бути такою, яку приймає і любить чоловік. Повернувшись до мами, вона тепер все життя буде наповняться жіночим. Ця сила дасть їй можливість знайти хорошого партнера і створити сім’ю, народити і виховати здорових дітей.
Як же бути, якщо батька своєї дитини я не тільки не люблю, я його просто ненавиджу?!
Звичайно після подібного відкриття мами відчувають себе розгубленими і повними суперечностей. Всі вони ставлять приблизно одні і ті ж питання: «Як же бути, якщо батька своєї дитини я не тільки не люблю, я його просто ненавиджу?! Його навіть поважати нема за що – людина, що опустилася! Я що, дитині брехати буду, що її батько хороша людина?
Та я дитині тільки і говорю: «Подивися на свого батька… Благаю, тільки не будь як він!» Або: «Коли я бачу, що моя дочка хмурить брови, як її батько, я хочу убити їх обох!». Якщо дивитися на це так, то з’являться злість і відчай. Якщо, в своїй ненависті до батька дитини, зупинитися тільки на одну хвилину і відповісти собі тільки на одне питання: «Які у мене були до нього відчуття, коли ми тільки починали зустрічатися, коли я погодилася вийти за нього заміж?»
Практично всі жінки згадують, що колись вони любили своїх обранців, а їх серце було наповнено радістю і теплом. В більшості випадків, дитина все-таки з’являється завдяки цій любові. Любові чоловіка і жінки одне до одного. Дитина плід цієї любові. Вона завдячує цій любові і тому, що мама, колись вибрала цього чоловіка. Мати, яка не може прийняти батька своєї дитини, не може повністю прийняти і дитину
Якщо у вас залишилися власні дитячі спогади, то напевно там знайдеться дитяче відчуття подиву і нерозуміння батьківських конфліктів. Адже для дитини двоє батьків рівно значущі і однакова любов до них. Жінка дуже часто змішує свої подружні стосунки з батьківськими. Для дитини це нестерпно. Жінка як би говорить своєму малюку: «Він поганий партнер для мене, означає він поганий батько для тебе». Це різні речі.
Дитина не повинна бути включена у стосунки пари.Образно кажучи, двері в батьківську спальню повинні залишитися для неї закритими назавжди. А ось як батьки, ці дві людини залишаються в її повному розпорядженні. Тобто чоловік як партнер і як батько дитини це дві різні людини.
Дитина нічого не знає про батька як про партнера. А жінка не знає його як батька. Тому для жінки він тільки партнер, а для дитини тільки батько. Мати, яка не може прийняти батька своєї дитини, не може повністю прийняти і дитину.
Тому вона не може любити його безумовною любов’ю. А в цьому випадку дитина втрачає доступ до обох батьків. Тепер стосунки з мамою внутрішньо, душевно будуть важкі. Дитина або підлаштовуватиметься і буде догоджати мамі, при цьому частенько хворіючи (так «перепалюється» агресія на матір), або дитина активно протестуватиме. Але ні в першому, ні в другому випадку відкритої любові між матір’ю і дитиною не буде.
До речі, люди, які не люблять себе, вважають себе непривабливими, не приймають свою індивідуальність, а так само ті, хто схильні до надмірного самоосуду і засудження всіх і вся, це ті колишні діти, мати яких засуджувала і відкидала в них їх батька. Тепер відносини з самим собою і життям будуються за засвоєним в дитинстві принципом.
Але якщо жінці все-таки вистачить мужності і любові до дитини, щоб не вивалювати важкість стосунків з чоловіком на своє чадо, відокремити в своїй душі ці стосунки від батьківських, то у дитини наступить величезне душевне і фізичне полегшення. (Багато дітей перестають хворіти після виконаної душевної роботи їх мамою).
Тоді, не дивлячись на те, що батьки розійшлися, або не ладнають, у дитини досить надалі сил, щоб жити і продовжувати життя. Наші предки знали таку закономірність, що якщо жінка уміє поважати свого чоловіка, своїх і його батьків, то діти в таких сім’ях не хворіють, а їх долі складаються вдало.
Практика роботи з дітьми, підлітками і дорослими людьми показала, що найсильніший людський біль, що має довготривалі наслідки, це біль від втрати батьків в своїй душі. До речі, саме ця втрата є, часто, причиною депресії. Тому для полегшення життя дитини і її повного одужання важливо не стільки сама фізична присутність батьків в повсякденному житті дитини, скільки добре і шанобливе відношення до них в його власній душі.
Немов батьки ніколи не покидали дитину, а стоять за її спиною. Стоять, як ангели – охоронці. І так з першого і до останнього дня життя. Невипадково, що з десяти заповідей поясненням і мотивуванням супроводжується тільки одна: «Шануй батька і матір твою, щоб ти жив на землі довго і щасливо».
Саме це знання дозволяє вижити людству, залишаючись духовно і фізично здоровим. Адже тільки тоді, коли серце наповнено шаною і подякою своїм батькам, хоча б за безцінний дар життя, можна сміливо йти вперед. Хочеться розповісти про один випадок, що яскраво ілюструє вище сказане До мене звернулися мама і бабуся одного семирічного хлопчика.
У дитини був дуже важкий стан: окрім неймовірної некерованої агресії, істерик, постійної тривоги, проблем в школі, нічних кошмарів, страхів, були ще сильні головні болі і болісне відчуття мурашок по всьому тілу. Мама з татом у цього хлопчика розлучилися дуже давно. Дитина пам’ятала батька більше по фотографіям. Все своє свідоме життя вона жила з мамою і бабусею.
Дитина була повною копією свого батька. Як зовні, так і в характері все частіше виявлялася схожість. Єдине, що чув хлопчик про свого батька, це те, що його батько – неймовірне чудовисько (мама з бабусею не скупилися на епітети), і ще те, що він до їх великого горя якраз на цього чудовиська дуже схожий.
І тепер перед дитиною ставилося завдання «перебороти «злі» якості і стати хорошою людиною». А на прийомі переді мною сиділа абсолютно чудова дитина, до того ж з великими творчими здібностями, але міркував він про життя так, як ніби йому років сімдесят, не менше. Ми узялися за роботу всі разом: мама, бабуся, хлопчик і я. Перше, що зробили жінки, це рішуче змінили політику сім’ї.
Мама почала розповідати сину про те, якими хорошими якостями володіє його батько. Про те хороше, що було у них у стосунках. Про те, що їй подобається, що син схожий на свого батька. Що він може бути абсолютний таким же, як тато. Найголовніше, що син не несе відповідальності за їх партнерські стосунки.
І не залежно від того, що вони розлучені як пара – як батьки вони залишаться для нього назавжди разом. А син може любити тата нітрохи не менше, ніж маму. Якийсь час опісля хлопчик написав татові лист. У сина з’явилася батькова фотографія на письмовому столі, а іншу, маленьку, він став носити з собою в школу.
Потім в сім’ї з’явилися додаткові свята: день народження тата; день, коли тато зробив мамі пропозицію; коли тато виграв матч. А найголовніше, тепер, коли мама дивилася на сина, вона з гордістю вимовляла:
«Як же ти схожий на свого батька!»
Коли відбулася наша чергова зустріч, мама поділилася, що брехати взагалі не довелося – колишній чоловік є дійсно багатогранною особою. А ось з сином стали відбуватися просто фантастичні зміни: спочатку пропала агресія, потім – страхи, болі; з’явилися успіхи в школі, зникли мурашки. Дитина стала керованою, і знову повернулася до життя.
«Я не можу в це повірити, невже батько грає таку роль?!».
Так, кожний з нас – продовження і підсумок злиття двох сил життя: материнського (і її роду) і батьківського (і його роду). Погоджуючись з цим в дитині, приймаючи її такою, яка вона є, – ми даємо їй шанс рости. Це і є батьківське благословення на Життя.
Автор: Луковникова М.В., дитячий, медичний психолог, сімейний психолог
Шукайте деталі в групі Facebook