Цього тижня світ побачив указ про надання почесного звання Героя України Андрієві Снітку. Посмертно…
“Інколи думаю, що йому судилася така трагічна доля, – каже газеті “Експрес” Микола Поліщук, товариш Андрія.
– Мати народила його без чоловіка, виховувала сама. Коли Андрій закінчував четвертий клас, захворіла. Потім впала у кому й померла. Сироту забрала до себе Раїса Халик – жінка, на долю якої теж випало дуже багато випробувань. Її перший чоловік, батько двох дітей, загинув.
Згодом вона вийшла заміж за чоловіка, який виховував двох дітей. Він раптово помер, тож самотужки тягнула вже чотирьох дітей. А потім забрала й осиротілого Андрія. Усіх любила, як рідних. Андрій казав, що вона ніколи не робила різниці між дітьми”.
Після закінчення школи юнак вступив до університету, проте провчився там лише декілька місяців. Почався Євромайдан і хлопець, який ріс щирим патріотом України, не вагаючись, поїхав до столиці. Там швидко знайшов нових друзів і з одним із них, теж сиротою, прийшов на мобілізаційний пункт спецбатальйону міліції. “Звільняв Маріуполь та інші населені пункти, – розповідає Роман, побратим Героя України.
– Мав веселу вдачу, добре серце, неабияку мужність та сміливість. І дуже-дуже любив Україну, казав, що в нас найгарніша Батьківщина. Коли стало більш-менш спокійно, Андрій мав намір поїхати скласти сесію, щоб перейти на другий курс. Уже спакував речі, аж тут почув, що ось-ось має розпочатися операція із звільнення Ілловайська. Вирішив залишитися з нами. Сказав: звільнимо місто – і поїду на рідну Волинь”. Відділенню, до складу якого входив і Андрій, поставили завдання захопити певний сектор.
Бійці поділилися на трійки, передову з яких очолив волинянин. Разом із двома іншими солдатами вони просувалися вулицею, коли наткнулися на засідку. Від ворогів полетіли гранати… Одна впала поміж бійців. Усвідомлюючи, що вона ось-ось розірветься і його побратими загинуть, Андрій, не роздумуючи ані миті, кинувся на неї грудьми. За мить пролунав вибух.
Андрій ціною свого життя урятував двох друзів — один зазнав лише осколкового поранення ноги, а другий – руки. “Хлопця хоронили у День Незалежності, – розповідають Андрієві друзі. – Спершу із загиблим прощалися у Святотроїцькому кафедральному соборі, а тоді чин похорону відбувся в Маневичах. Якось він сказав, що матиме за честь загинути за Батьківщину. Як показав час, ці слова стали пророчими”.
Шукайте деталі в групі Facebook