Я пішла, одяглася, в коридорі напнула кросівки. Свекруха, побачивши що я збираюся йти, крикнула:
— Та пiшли ви всі! — я схопила куртку і вискочила з квартири. Жити так більше неможливо. Нехай чоловік хоч живе з цими паразтькою — своєю матір’ю і сестрою, мені все одно.
Кілька років тому, коли ми тільки купили цю квартиру, вони систематично занадилися до нас приїжджати у вихідні. В нашу маленьку однушку, площею всього 35 квадратних метрів, свекруха тягнулася не тільки сама, а й брала з собою свою дочку з її дітьми.
Сімейні візити виглядали так: чоловік з сестрою і мамою їздили по магазинах, ходили в кіно і театри, а я в цей час сиділа з племінниками. Мене ніхто ні про що не питав, і, вже тим більше, не попереджав.
Вони завжди звалювалися як сніг на голову. Так, я весь тиждень працювала, і на вихідних відпочивати мені не хочеться — я просто спрагу сидіти з некерованими племінниками чоловіка.
Останній їх приїзд припав на мій день народження. Я накрила стіл, прийшли пара моїх подруг і кілька наших з чоловіком друзів. До речі, чоловік запрошував своїх родичок на мій день народження, але його мати фиркнула:
— Ще й подарунок їй купувати чи що? Чи не приїдемо, колись нам буде.
Я зраділа, що хоча б в ці вихідні мене не пріпахать як няньку. Ой, як я помилилася.
Ми сиділи, відзначали, грали в асоціації. Пролунав дзвінок у двері, чоловік пішов відкривати. Повернувся він з винуватим виглядом. Слідом за ним до кімнати зайшла його сімейство. Я ж так і знала, що вони не витримають і притягнуть.
Племінники відразу, як сарана, кинулися до столу. Навіть руки не помили. Свекруха скривилася, побачивши гостей:
— Як це розуміти? Ми їхали 5 годин, нам потрібен відпочинок. А у вас тут натовп народу. Де нам розташуватися?
— Мама, у Альони сьогодні день народження. Ми вас запрошували, ти сказала, що тобі ніколи. Ми тебе не чекали.
— А ми й не до неї, ми до тебе приїхали. — втрутилася сестра чоловіка.
Те, що живемо ми разом, їх, мабуть, зовсім не бентежило. Жертвувати своїм святом заради них, я не відмовилася навідріз:
— Вітаю. Ми, звичайно, дуже раді вас бачити. Але, боюся, вам доведеться знайти собі інше місце, щоб погостювати. Чоловік вірно помітив: ми вас не чекали.
— Дитинко, ти забуваєшся. Я буду приїжджати до свого сина тоді, коли вважатиму за потрібне. Або ти вважаєш, що я повинна у тебе дозволу питати? — зарозуміло запитала свекруха.
— Так, вважаю. Це і мій будинок теж. Давайте я, на правах дружини Вашого сина, буду ходити до Вас додому, коли захочу? Вам це сподобається? — я не мала наміру спускати їм з рук зіпсоване свято.
— А хто ти мені така, щоб в мій будинок ходити? — свекруха ізогнула брову.
— А Ви мені хто, щоб в мій будинок ходити? Теж ніхто. Ось буде у Вашого сина його власна квартира, можете там хоч танці з бубнами навколо багаття влаштовувати. Сказано було — про візити попереджати заздалегідь.
Гості, бачачи загострення пристрастей, спішно почали збиратися по домівках. Закривши за ними двері, я зайшла в кімнату і побачила, що сестра чоловіка принесла тарілки і сіла за мій святковий стіл, пригощаючи тортом своїх дітей.
Чоловік розмовляв з матір’ю, вона знову вимовляла йому за моє неповагу і переконувала в необхідності поставити мене на місце.
— Збирайтеся і йдіть. Я більше це терпіти не має наміру. З мене досить. Ви приїжджаєте, і вам плювати — вдома ми чи ні, ви готові по кілька годин сидіти під зачиненими дверима, аби ми кинули всі свої справи і швидше з’явилися вас розважати.
Сьогодні ви цілеспрямовано приперлися, прекрасно знаючи, що у мене день народження і навмисно його зіпсували. Я більше не буду сидіти з цими дітьми і не хочу бачити вас в моєму домі. Все зрозуміло?
Чого я не очікувала від чоловіка, так це того, що він встане на сторону матері. За його підтримки, його родички накинулися на мене, звинувачуючи у всіх cмepтниx гріхах. Чоловік мовчки стояв і дивився, як мене обливають брудом з ніг до голови.
Мені стало дуже прикро. Я спостерігала, як вони жеруть мої салати, як ці діти витирають свої руки об край скатертини, подарованої мені моєю мамою, як чоловік сидить і посміхається своїй сестрі, вдаючи що мене взагалі немає.
Я пішла, одяглася, в коридорі напнула кросівки. Свекруха, побачивши що я збираюся йти, крикнула:
— Ти що, навіть чаю не вип’єш?
Я крикнула:
— Та пішли ви всі! — схопила куртку і вискочила з квартири. Жити так більше неможливо. Нехай чоловік хоч живе з цими паразиткою- своєю матір’ю і сестрою, мені все одно.
Шукайте деталі в групі Facebook