Ось навіщо, заміж виходила? А головне, не зрозуміло за кого — за чоловіка або свекруха. І нехай це не виглядає смішним, мені дійсно іноді здається, що в шлюбі я перебуваю з Іриною Вікторівною, а не з її сином.
Одружилися ми з Ігорем швидко, обидва не молоді, чого далі затягувати? І так зрозуміло до ніж все йде. Йому від діда дісталася квартира, в неї і переїхали. Відразу почали готуватися до народження синочка, ремонтом займалися, меблі купували нову.
Тоді свекруха не проявляла себе, навпаки, здавалася дуже милою жінкою. В наші справи не лізла, і, чесно, тоді я була щиро рада, що мені дісталася саме така свекруха.
Далі у нас народився синок, свекруха запропонувала на час переїхати до нас, щоб допомагати з маленьким. Я не заперечувала. Однією їй було нудно, а тут така-сяка, але все-таки допомога.
Свою квартиру вона вирішила поки здавати, а гроші віддавати в загальний бюджет.
Я дуже добре пам’ятаю день її переїзду. Жити вона стала в дитячій, так як поки сина маленький, він все одно буде спати в нашій з чоловіком кімнаті.
Здається, вона вивезла з собою всю квартиру! Навіть пару рулонів туалетного паперу прихопила.
«В господарстві все в нагоді!», — з трепетом примовляла вона, розкладаючи якісь ганчірки по дитячим шафок.
Чого у неї тільки не було! І каструлі з продірявився дном, і якісь банки, рвана одяг, яка за її розумінню повинна була йти на ганчірки. Я ж вважала, що ¾ її речей повинні виявитися на смітнику, але мене ніхто не слухав.
Свекруха завжди голосила, що ми дуже багато витрачаємо грошей. Навіщо памперси, коли у неї повно пелюшок і ганчірок, а машинка стирає сама.
Я їй пояснювала, що справа не в грошах, а в комфорті її онука, і в банальній стерильності.
Ну не розумію я, чому я повинна відмовлятися від зручності і комфорту в 21 столітті, якщо, на думку, свекрухи, можна жити як в 20, і дешевше.
На четвертий день її перебування в квартирі з’явився запах якоїсь тухлятини. Я перевірила холодильник і все полки, але нічого не знайшла. Постукала до неї в кімнату, а коли вона відкрила, я впала в заціпеніння. На дитячому столику був пакет з якимось сміттям.
— Ірина Вікторівна, пакет смердить страшенно, викидайте його!
— Аллочка, почекай, там речі потрібні. Ти віконця відкрий, і запах вивітриться.
— Які віконця? Дитина вдома, я не хочу його морозити протягом. Але і смороду в будинку не потерплю!
Свекруха винесла пакет на сходову клітку, і, бурмочучи, повернулася додому. Увечері поскаржилася на мене чоловікові, що я добро викидати змушую.
Чоловік вирішив зі мною поговорити, каже, дитинство у матері було важке, жила в страшних злиднях, ось звичка тягти зі смітника все в будинок і збереглася, і я повинна поважати старших.
Це, звичайно, прекрасно! Але зі смітника в будинок. Де маленька дитина? Все з розуму чи по сходили?
А далі у нас почалася відверта війна. Вона що-небудь притягне, я відразу ж відношу це до смітника. Свекруха в сльози, і чоловікові скаржиться.
А мені ось її зовсім не шкода. Таким звичкам потурати не варто, треба їх викорінювати. Якось дивлюся, а на синочкові кроссовочки надіті, питаю звідки. Свекруха каже гордо: «З магазину».
Придивляюся до них, і розумію, що магазином тут і не пахне, в них явно вже хтось ходив. А синок радіє обновці, і жує якусь шоколадку.
Дивлюся на обгортку, а вона прострочена!
Свекруха побачила моє обурення, і каже: «Ну і що? Подумаєш? Все життя тільки таким і харчуюся, і нічого. Це продавці спеціально термін придатності занижують, таким же можна ще пару років спокійно харчуватися, а варто в 4 рази дешевше».
Терпіння моє лопнуло остаточно.
Можете вважати мене поганою невісткою, але я зібрала деякі речі сина, і поїхала. Подзвонила чоловікові, сказала, що поки свекруха живе у нас, я не повернуся.
Шукайте деталі в групі Facebook