Мені 27 років, живу сама після cмepтi батьків, у приватному будинку. Половина району — багатоповерхові будинки, а половина — котеджне містечко, між ними — сквер з дитячими майданчиками.
Я прихильник ЗСЖ, тому вечорами бігаю. А щоб було не страшно, собаку завела, добермана по кличці Фас. Взагалі-то, він Фауст, але я так скоротила — для зручності. А пес — одна доброта! У мене сусіди вже запитували — він німий, чи що — за весь час голосу ніхто не чув.
А навіщо гавкати, якщо все в порядку? Логіка правильна — тому і вчу. Так ось, вийшли ми ввечері в сквер побігати. У скверику порожньо, тиша.
І тут мені почувся якийсь дивний звук. Спочатку здалося — кішка нявкає, але незвично якось. Собака потягнула мене кудись в сторону, до неосвітленій алеї.
Я спочатку не хотіла туди йти — страшно стало. Але знову почувся той же звук, ніби плач. Включила ліхтарик, пішла і бачу!!!
Варто коляска, в ній плаче немовля, вже захрип зовсім, а поруч на лавочці лежить дівчина, очевидно мама.
Я перелякалася — померла, або погано їй, раз не чує плач дитини! Та й що так пізно в парку робити. Хотіла спочатку в поліцію подзвонити. Підійшла, придивилася — а вона спить! Я її будити стала, вона ледве очі відкрила. Перелякалася — жах. Відразу в коляску, дитини схопила, плакати початку.
Загалом, вислухала я таку історію. Звуть її Віка, їй ще немає 18-ти років. Вона одна з дитиною, живе в якійсь комірчині для консьєржки в одному зі старих будинків. З батьком дитини познайомилася по інтернету, закохалася, він покликав до Москви жити. Жили на зйомній квартирі, влаштувалася в магазин продавцем.
Хлопець її не працював, але іноді у нього з’являлися великі суми — говорив, що виграв. А коли вона завагітніла і живіт став помітним, він просто втік, поки вона була на роботі. Забрав всі свої речі, навіть деякі її і зник.
Залишився ще борг за квартиру за два місяці. Вона навіть не впевнена, що його саме так звуть, як назвався. Телефон відключений, сторінку в ВК він заблокував. Як шукати і чи треба — вона не знає.
Майже всю місячну зарплату довелося віддати за квартирний борг, але господарі її виставили. Добре, що двірничка пустила в ту комірчину пожити за допомогу в збиранні двору. Ще під’їзд миє за 100 рублів в день.
Коли залишилася без грошей і житла, на роботі втратила свідомість, відвезли в лікарню, там до пологів і перекантуватися.
Коли народився син, Максимка, на дитячі гроші купила коляску б/у, памперсів запас і одяг дитячу. Так і живуть з малюком, перебиваючись з хліба на воду, готує на електроплитці. Добрі сусіди іноді продукти підкидають.
Є у неї вдома мати, але вона давно спилася. Батько за крадіжку потрапив на зону, там і помер. Мати навіть не забрала його поховати. Був ще старший брат, але він втік з дому, коли Віке було 10 років. Що з ним, чи живий — нічого не знає.
А тут стало у неї молоко пропадати. Хтось із жінок порадив пиво пити — мовляв, допомагає. Купила собі баночку, випила половину, пішла з малим гуляти в сквер, присіла на лавку — а далі я її вже вночі розбудила.
Це ж, блiн, міг дитини, хто хотів і забрати!!! Пощастило, що ніяка сволота там не проходила!
Коротше, відвела я її додому, в комірчину, по дорозі купила молока, булки, йогурти, тушонку, на що грошей вистачило.
Як побачила ту комірчину, трохи не знепритомніла — кімнатка близько 4 метрів площею, маленьке віконце з гратами. З меблів — стіл, стілець, вішалка і продавлений диван. У кутку — дві картаті сумки з її речами.
День я не могла прийти в себе від такої долі. Потім взяла машину, приїхала до Віки і сказала, що вона переїжджає до мене жити — будинок великий, місця багато.
Вона розплакалася, каже, платити нічим. Я сказала, просто так буде жити, як сестра моя.
Ось якби у мене була сестра (або брат), ми б жили разом, допомагали один одному. Ось так і буде! Виділила їй сонячну кімнату, свої речі забрала.
Тепер живемо разом — дві Віки, я — Віка і моя нова сестричка Віка. І Максимка — такий славний малюк! А наш кіт Василь Васильович взяв над ним опіку — сон охороняє, гріє.
Віка виявилася славним кулінаром — закінчила училище на кондитера. Малюк підросте — знайдемо їй роботу за фахом.
Уже знайшлися сусіди, які мене засудили — дypa я типу, чужого невідомо якої людини в будинок пустити, та ще й зареєструвати.
Може, вони і мають рацію, але по-іншому я не могла.
Шукайте деталі в групі Facebook