Зцілив молитвою свою маму та ще кількох людей тернопільський священик Володимир Бичак. Зараз отець у Тернополі розпочав будівництво церкви ікони Божої матері “Скоропослушниця” на вул. Довженка.
У сані священика отець Володимир вже 12 років. Освятився, коли мав 20 років. Він переконаний, що безвихідних ситуацій у нашому житті не буває. Адже присутність Бога можна відчути щохвилини. А його підтримку та допомогу – у щирій молитві. -Коли ви відчули, що будете священиком? – Вперше я переступив поріг церкви, коли мені було 11 років. Пригадую, що мене одразу покликав священик, щоб я тримав свічку біля престолу. Це був перший знак, якому я не надав тоді особливого значення.
Однак до церкви почав ходити часто. Коли мені було 15 років, то у мами виявили пухлину на жіночих органах. Її готували до операції. Та коли “розрізали”, то прийняли рішення – не лікувати. У мами була найгірша – четверта – стадія хвороби, до того ж пухлина пустила багато метастазів. На мамі “поставили хрест” і пророкували їй недовге життя. При лікарні була церква, тому я пішов туди молитись. Моя молитва була такою щирою та сильною, що я просто втратив відчуття часу. Тоді я молився три дні та три ночі підряд, читав усі молитви, які знав. Я не спав, не їв, не ходив у туалет – лише просив Бога, щоб той не забирав у мене маму, а зцілив її. А коли перестав молитись, то одразу пішов до палати, щоб провідати матір. Коли зайшов до неї, на ліжку її не було. Я злякався, що вона померла та почав плакати. Та санітарка розповіла, що мама жива – просто пішла у туалет. Після операції живе 17 років Як віднеслися до зцілення лікарі? Після операції мама не могла навіть поворухнутись, а не те, щоб кудись самостійно піти. Згодом мені мама розповіла, що пухлина вийшла через задній прохід. Після цього вона почала поправлятися. Аналізи показували, що всі органи здорові і ніякої пухлини немає. Це дуже дивувало лікарів.
Але з того часу вже пройшло 17 років, вона досі жива-здорова. Мама мені розповідала, що за нею вже прийшла матір Божа та ангели, кудись її вели. Але побачили, що за неї дуже щиро хтось молиться, тому повернули назад. Саме в цей момент я зрозумів, що бути священиком – це моє покликання. Адже присутність Бога я відчував завжди, навіть у безвихідних ситуаціях. Чи був якийсь знак перед вашим освяченням? – Вночі з 25 на 26 липня я готувався до хірутонії.
Тоді до мене прийшов Господь. Він сказав, що я буду священиком та духовним лікарем. Що буду духовно зціляти людей і повинен бути вірним цьому. Кому ви допомагаєте? Зціляю не я, а зціляє Господь. А перший такий випадок був у мене в місті Радомишль. У жінки на ім’я Оксана був рак четвертої стадії з метастазами. Тоді я приїхав до діток у лікарню. Після їх відвідин до мене підійшла старша жінка, впала на коліна, почала обіймати ноги та благала допомогти. Вона просила за свою доньку. Лікарі їй сказали, що та не проживе більше двох днів. На молоду жінку важко було дивитися – сама шкіра та кістки. Я її висповідав та причастив, а потім завершив таїнство єлепомазання. Після цього жінка впала в кому і проспала чотири дні. За цей період у неї розсмоктались метастази та пропала пухлина. Коли пані Оксана прийшла до тями, то розповіла, що ангели її підняли до неба і показали розпусне життя, яким вона жила. Вона зрозуміла, що Бог був завжди біля неї і не залишав її навіть тоді, коли вона жила не по Божих законах…Були інші випадки зцілення, коли поставив на ноги чоловіка у Житомирі. До того він не міг пересуватись – ходив тільки за допомогою милиць.
Треба всім прощати – Чи можна сказати, що хвороба – це кара Божа? – Ні в якому разі. Хвороба – це не кара, не гнів Божий, а навернення до Господа. Про це мені розповів монах, з яким я зустрівся у Тернополі в 2005 році. Старець пояснив мені, що мало бути помазаником, треба бути духовним лікарем. Бо коли в родині є важко хвора людина, то це горе дуже об’єднує всіх близьких. Тоді вони починають разом щиро молитись – і це є духовне лікування. Воно лікує не лише хворого, але й усіх навколо. Добре пам’ятаю, коли до мене прийшла одна жінка і почала скаржитись на те, що її дуже болить голова вісім місяців.
Вона об’їздила лікарів ледь не зі всієї України, але ніхто не зміг їй допомогти. Потім з’ясувалось, що вона посварилась із сусідом і до цих пір тримає на нього злість. Я порадив їй простити, але жінка обрубала, мовляв, ніколи в світі не простить. Я їй пояснив, що вона живе за Старим завітом, де колись був принцип “зуб за зуб”. А ми повинні жити за Новим завітом. А той вчить прощати. Тільки простивши, ми зможемо стати щасливими. Жінка дослухалась до того, що говорив я. Через кілька днів вона прийшла і розповіла, що помирилась із сусідом, а голова в неї перестала боліти. – Кажуть, що добрими справами можна простелити собі дорогу в пекло… -Таке обов’язково буде, якщо добрі справи роблять з користолюбством. Але у царство Боже увійдуть лише ті, хто має чисте серце.
Тому треба не тільки ходити до церкви у неділю та свята. Але й менше дивитись телевізор, особливо кримінальні та негативні новини. Ніколи не треба скаржитись, а, навпаки, говорити, що все добре і благословляти всіх на добрі діла. Тільки така людина в Господа буде благословенною. Щоб радіти життю, можна читати молитви, акафісти. Їх зазвичай читають перед святами, але можна, я вважаю, і щодня. Там часто повторюється слово “Радуйся”, а це спонукає до життя.
Біографія: Володимир Бичак народився 16 березня 1979 р. у смт Гримайлів, Гусятинського району. Закінчив там загальноосвітню школу ім. Пулюя, потім вступив до лав Волинської духовної семінарії. Після закінчення одружився та рукопомазався в сан священика в Житомирі. З 1998 по 2005 рік був настоятелем новозбудованого храму у місті Радомишль. З 2005 року проживає у Тернополі. До цього часу був місіонерським священиком. 15 серпня 2010 р. освятив хрест під забудову храму.
Шукайте деталі в групі Facebook