На активіста Майдану та бійця-добровольця Дмитра Вербича 2 травня п’ятеро осіб – три хлопці та дві дівчини вчинили напад, що хлопцеві ледь вдалося врятуватися. Детальніше про цей трагічний день, а також про своє життя, про особисті погляди, переконання, боротьбу, захоплення розповідає кіборг.
Пан Дмитро розпочав розмову із розповіді, як йому одному вдалося дати відсіч п’ятьом нападникам.
— Цього дня я йшов по Подолі та нікого не чіпав. Раптово ззаду хтось завдав мені ножем удару в спину. Після цього невідомі особи пирснули мені в обличчя з балончика. Я спершу хотів тікати, проте одразу ж зрозумів, що не втечу від них і почав відбиватися від злочинців. З правого боку був один нападник, а зліва ще двоє. В котрогось був у руках ніж, іншого молоток. Про цьому чоловік цілився ним мені у голову. Я зміг відбити удари зловмисників, при цьому на ліве око вже більш-менш міг бачити. Почав готуватися до контратаки, проте нападники злякалися та почали тікати. Я – за ними, але довелось зупинитися, тому що побачив, наскільки сильно мене поранили. Почав самотужки надавати собі меддопомогу, подзвонив до друзів – також військових, які, на щастя були поряд, тож швидко прийшли до мене на допомогу, — розповів Дмитро Вербич.
Боєць-доброволець наголосив, що ніж, яким злочинці його штрикнули, наштовхнувся на кістку, тож життєво-важливі органи залишилися неушкодженими. На думку хлопця, напад на нього могли вчинити або екстремісти, або проросійська молодь.
Відійшовши від теми нападу, хлопець розповів детальніше про буремні події Майдану, які змусили його також включитися до великої боротьби спільно з іншими небайдужими до долі своєї нації людьми.
— Насправді я скептично оцінював ті події, які відбувалися в Україні до початку Майдану і в той час, коли люди вийшли на вулиці Києва. Та коли я побачив, що розпочалася масова боротьба українського народу проти режиму Януковича, то вже не міг бути осторонь. Після Майдану я увійшов до Добровольчого українського корпусу, а у вересні 2015 року я повернувся додому. Мені запам’ятався той період, коли я з іншими хлопцями боровся за Донецький аеропорт. Тоді нас настільки потужно обстрілювали, що, здавалося, ти потрапив у якийсь апокаліпсис. Якраз після бою за аеропорт у військовому плані в мене розпочалося глобальне розчарування, — поділився пан Дмитро.
Кіборг розповів, що коли він повернувся з війни до Тернополя, то розпочав разом з іншими хоробрими хлопцями реалізовувати цікавий проект: тренувати молодь, проводити вишколи та знімати про це сюжети. Оскільки новий проект так і не вдалося повністю втілити в життя, Дмитро переключився на мандрівництво та повернувся до Києва.
— Мене та товариша досі запалює ідея створити турклуб для ветеранів. Якщо ми реалізуємо свій задум, то будемо із групкою людей їздити в походи, ділитися враженнями від мандрівок. До речі, одним із моїх улюблених занять є створення татуювань. Я постійно вдосконалюю власну майстерність у цій галузі. Також слідкую за собою, аби завжди триматись у гарній військовій формі. Якось раніше я майже не брав участі у політичному житті нашої країни, палко не боровся за певні ідеї, адже відчував внутрішнє відторгнення від громадської та політичної активності. Та після того, як мене поранили на вулиці Києва і я стікав кров’ю, я відчув у собі деякі зміни. Ці перетворення, думаю, надалі підштовхуватимуть мене більше відстоювати власні переконання, висвітлювати думки, брати участь у загальноважливих подіях, які відбуватимуться в Україні, — поділився кіборг.
Дмитро Вербич наголосив, що на сьогоднішній день в суспільстві відбувається підміна понять. Є традиційні українські цінності, за які борються націоналісти, як, власне, спільнота здорових людей. І це доволі небезпечна тенденція.
— Акт капітуляції був підписаний німецькою стороною 8 травня, тож що в Українській державі святкують 9-го числа, я не знаю. Щодо мене, то я з повагою ставлюся до ветеранів усіх сторін Другої світової війни, адже я, як солдат, знаю, що таке війна. На жаль, нині День Перемоги в нашому суспільстві використовується в якості російської пропаганди, «побєдобєсія». На жаль, на сьогоднішній день ветеранів, як таких, залишилося в Україні дуже мало. Я дещо не розумію, що спонукає цих людей брати участь у святкуванні 9 травня. Можливо, вони отримують за це якусь грошову чи іншу винагороду, — зауважив пан Дмитро.
Наостанок кіборг підмітив, що, на жаль, мислення українців є дещо спотвореним та примітивним, а це перешкоджає людям брати активну участь у процесі державотворення. ліберали.
Шукайте деталі в групі Facebook