Минуло три роки після звільнення близнят яких батько двадцять років тримав під замком у власному будинку. Дівчата живуть разом з мамою, навчилися готувати і вести господарство. Майже тридцятирічні Інна і Ліна скоро стануть випускницями вечірньої школи.
Зовні вони дійсно схожі на школярок: щупленькі, невисокі на зріст, з дитячими звичками і міркуваннями. Читають поки по складах, з придихом, математика дається важко. Але головне – дівчата живуть повноцінним життям.
Скільки років Інна з Ліною провели в ув’язненні, вони не знають. Прокидаючись вранці, сестри не відали, який на вулиці день і рік. Для них не існувало ні вихідних, ні свят. Вони не заглядали в дзеркала, так як дзеркал в хаті просто не було. Розважалися тим, що вбuвали щурів, які забігали у будинок – або молотком, або кулаком.
Близнята зберігають образу на батька, який так старався вберегти їх від згубного впливу суспільства, що позбавив волі на багато років. Вони не ходили в школу, на вулицю. Батько тримав їх під замком. Скільки було цих років ув’язнення, ніхто точно вже не скаже. Сусіди родини Городіщенко стверджують, що близько двох десятків, а мама близнят, яка зараз займається вихованням доньок, вважає, що вдвічі менше. Але в будь-якому випадку це викреслені роки з життя дівчат.
Інна і Ліна не люблять згадувати про минуле, адже зараз у них нове життя. Вони живуть у затишному будинку на околиці міста Лубни, Ліна якраз варила овочі для салату олів’є і «шуби».
Пухнаста кішечка Маруся не злазить з рук Інни. Догляд за домашніми вихованцями приносить дівчатам задоволення.
Взимку дівчатка разом з мамою працюють на дому. Підприємці привозять їм волоські горіхи, вони їх очищають від шкаралупи і так заробляють 150 гривень з мішка. Встають рано вранці, щоб встигнути якомога більше.
Як і всі сучасні люди, дівчатка впевнено користуються комп’ютером і айфоном, шикарною домашньою бібліотекою сучасної та зарубіжної класики. Спеціально для дочок мама купує цікаві книги. Тут же стоїть новий плазмовий телевізор з великим екраном. Інна з Ліною обожнюють дивитися серіали.
Будинок, який надала матері з дочками міська рада, два роки тому був у занедбаному стані, а тепер перевтілився. Лілія Василівна з дівчатками і сусідами, приклавши величезні зусилля, зробили будинок дуже затишним. Провели воду, прогнилі вікна замінили пластиковими, обладнали ванну і санвузол, побудували сарай.
Вина Лілії Припутень в тому, що багато років діти були позбавлені елементарних радощів життя, величезна. Жінка не мала залишати недієздатних дівчаток на піклування неадекватного чоловіка. Її пояснення типу «Олексій мене до них не пускав», «Мені не було куди їх забрати» викликають ще більше запитань. Лілія визнає: «Так, була егоїсткою». Не дарма, коли виникло питання про визначення подальшого місця проживання дівчаток після виписки з пcихіатричної лікарні, де їх обстежили, багато тих, хто доклав зусиль до звільнення, були категорично проти того, щоб віддавати дітей рідній матері. «В інтернаті їм буде краще!» – твердили вони.
Але медики, міське керівництво і місцеві депутати дали Лілії Припутень шанс. Думаю, зараз вона одна з найбільш зразкових матерів.
Шукайте деталі в групі Facebook