Навесні повертаються з вирію втомлені лелеки, а окремі українці линуть за кордон на сезонні заробітки. Звичайно, до цього змушує зовсім не солодке життя. Не розкішне воно й за кордоном – доводиться важко працювати не покладаючи рук. Тут ніхто не пошкодує, не запитає про здоров’я чи самопочуття. Проте ніхто не хоче втрачати можливості підзаробити. Що змушує людей залишати сім’ї і шукати кращої долі в чужому краї?
– Чому їдуть? Бо роботи немає. – каже тернополянка Мирослава. – Моя донька їздила. Закінчила інститут, а роботи по спеціальності не знайшла. Та навіть не по спеціальності немає. Бо що то є – 4 тисячі для молодого? Молодь за такі гроші не хоче працювати.
– Бо роботи в Тернополі немає. Мусять шукати. Якби була промисловість, то ніхто б не виїжджав. А так. – пояснює Борис Заставецький.
– На мою думку, це тому що в Україні низький рівень заробітків. А зовсім поруч, за кордоном, за один сезон можна заробити те, що в нас за цілий рік. – вважає тернополянин Ігор.
– Роботи немає. Зараз є таке, що в день більше тисячі тільки з Тернополя виїжджає. А зараз починається сезон, поляки потребують робочих. Та й не тільки в Польщі. – Розповідає пані Ольга.
Масовий виїзд українців за кордон спричиняє чимало проблем. І це стосується не лише економіки рідної держави, але багатьох особистих питань – діти ростуть без батьків.
– Щодо фінансових питань, то гаразд. Але я працюю вчителем і бачу, які є зараз діти. Вони мають телефони, смартфони, але нема батьків. Це недобре. Я наприклад на трьох роботах працюю. – продовжує пані Ольга.
– Для суспільства це погано. Бо сюди відбувається завіз грошей, які тут не вироблені. І це впливає на ціни, на оренду житла, на продукти. – пояснює Борис Заставецький. – І тоді рівень життя одних людей стає достатнім. Не кажу високим, а достатнім. А інші люди, які не хочуть їхати, через якісь свої твердження, то мусять викручуватися тут. І це породжує певні непорозуміння в суспільстві.
– Це справа кожного. – каже Олександр Смик. – Але якщо придивитися, то виїжджають самі працьовиті й талановиті. Дехто назавжди. То про яке майбутнє ми можемо думати?
Єдиним виходом з цієї ситуації тернополяни вбачають розвиток власних підприємств. Якби в нас працювали фабрики й заводи – була б гідна робота й зарплата. Тоді б ніхто не покидав рідного гнізда заради підзаробітку.
– Ну, можливості є завжди. – зауважує тернополянка Мирослава. – Просто треба шукати. Насправді в нас крута країна. Просто в людей можливо інший світогляд, як в людей з інших розвинутіших країн. І тому проблеми в нас.
– Я чуть-чуть не згідний, що в нас зарплати малі. – каже Василь Горошко. – Якби наші люди тут робили, як за кордоном, то не треба було б нікуди їхати. Можна було б й тут працювати. Я колись теж був за кордоном, а тепер маю тут своє виробництво. Але наші люди – в нас робочий день з 8. а вони приходять на 9, з 10 починають працювати. А в 16 вже хочуть йти додому. То можна працювати, аби хотілося.
– Якби була можливість заробляти тут, то люди б не їздили. – погоджується пані Ольга. – Бо кожен хоче після роботи прийти додому, до своїх дітей, до сім’ї. Бо я так виросла. В мене батьки так їздили закордон і я знаю, що то таке. Якби було все добре, то б не їздили.
«Добре там, де нас нема» – але ця приказка не про заробітчан. Адже їдуть вони не засмагати на пляжі чи відпочивати у затишних готельних номерах – аби не втратити часу, працюють зранку до ночі на спекотних полях, на будівництві чи підприємствах. Проте зізнаються, – якщо хоч один раз заробив за один сезон більше, ніж в Україні, то наступного року – поїдеш знову.
Шукайте деталі в групі Facebook