Киянин Дмитро Макаров заробив свої перші великі гроші в 12 років на змаганнях з кіберспорту, а в 16 – з нуля відкрив рекламне агентство, де зараз трудиться вже 40 осіб.
Зі скількох років людина стає дорослою? Не юридично, тому що тут все і так зрозуміло, а ментально? На цей рахунок не існує єдиної думки. Хтось вважає себе юнаком і в 20, і 30 років, наївно вважаючи, що час дорослішати ще не настав. А хтось не бажає чекати навіть повноліття, починаючи заробляти величезні гроші ще за шкільною партою.
Про плани на найближчі два роки, свою нову машину, скрутний робочий графік і багато іншого Дмитро Макаров розповів в інтерв’ю “Обозревателю”, передають Патріоти України.
“- Розкажіть докладніше вашу історію. З чого ви починали?
– Я починав з кіберспорту. Грав на турнірах по Dota і Counter-Strike, вигравав призові. Потім подумав: а навіщо мені грати самому? Потрібно, щоб грали інші. Тоді я знайшов першого партнера-спонсора, який був готовий виділяти гроші на команду і ми її створили. Він виділяв приблизно по 200 доларів, з яких половина йшла на утримання команди. Команда почала брати призові, і з цього я отримав перший серйозний заробіток.
– Пам’ятаєте момент, коли вирішили перейти від кіберспорту в сферу рекламного бізнесу? Як це все відбувалося?
– Все одно в кіберспорті 80% доходу приносила спонсорська реклама. Тому з часом ми вирішили зосередитися тільки на ній. Зараз нас рекламне агентство, яке працює в основному на інтернет. Це Youtube, соцмережі, прямі трансляції і т.д.
Взагалі цією темою я займаюся року два, а наша компанія існує дев’ять місяців.
– Як ви зуміли змусити оточуючих не дивитися на ваш вік, а ставитися як до рівного?
– Я шукав в інтернеті солідну людину, яка би могла ходити зі мною на зустрічі. Знайшов такого партнера, його моя пропозиція зацікавила і ми почали працювати.
– Скільки годин на добу ви зараз працюєте?
– Зараз ми приходимо на 8.30 і працюємо десь до 19-20 години. Але за графіком працює офіс, а я працюю і ночами, і вранці. Це складна робота. Іноді потрібно і спілкуватися з клієнтами в неформальній обстановці.
– Вам 16 і ви вже на роки випередили практично всіх своїх одноліток. Чи підтримуєте з кимось спілкування?
– Я взагалі не спілкуюся з однолітками.
– Читав, що ви кинули школу після 9 класу. Пам’ятаєте ту саму розмову з батьками?
– Вона була дуже довгою. Але радує, що в кінці кінців ми один одного зрозуміли.
– Улюблена робота – це класно, але розважатися теж потрібно. Як ви відпочиваєте?
– Ось зараз абонемент в спортзал купив (зі сміхом). По різному. Влітку – це вейкборд. а взимку хочу покататися на сноуборді.
– По-любому у вас іноді виникають ситуації, коли співробітника потрібно жорстко посварити. Помітив. що у вас дуже молодий офіс. але є і люди старшого віку, які годяться вам в батьки. Як ви їх вичитуєте?
– Нормально вичитую (з посмішкою). Можете потім у них запитати. Я думаю, що вони коментарі дадуть.
– Колишні однокласники вже зверталися до вас з проханнями: “Дім, візьми нас до себе на роботу?”.
– Не знаю. Може, хто і звертався. До мене такі прохання не доходять, відправляючись в HR-відділ. Зараз я вже шукаю фахівців, людей з досвідом. Ми відійшли від політики: набираємо купу молодих хлопців, навчаємо їх і виховуємо. Нам потрібні молоді, але досвідчені.
– Але багато великих IT-компанії поводяться саме так. Набирають талановитих хлопців, і виховують, що називається, під себе. Ви вважаєте, що це не перспективний варіант або були інші причини для відмови від такої стратегії?
– У певний момент це дозволило нам досягти успіху і дорости до певного рівня, але це не масштабуєма штука. Молодих хлопців, для яких це перше місце роботи, потрібно виховувати, витрачати дуже багато часу. Вони не розуміють ринку, і часто переоцінюють себе.
Тобто до нас приходить хлопець, який вважає себе молодим генієм і викочує величезний цінник. А цих грошей він об’єктивно не вартує.
У цей момент наша розмова на хвилину переривається. До кабінету заходить секретар Дмитра, приносячи нам чай і каву. Я вважаю, це хороший момент, щоб жартома дізнатися її думку про боса.
– Скажіть, а Дмитро строгий керівник?
Дівчина явно не очікувала питання в лоб, тому трохи збентежилася, але все ж відповіла: “Хороший. Він справедливий директор”.
Після цього секретар пішла, а ми продовжили розмову.
– Коли мені сказали, що є хлопець, який в 16 років заробив на Lexus, то я отетерів. Мені як людині, яка в 24 роки не зібрала ще навіть на Lanos дуже цікаво: що ви відчували, коли в 16 років купували собі таку машину?
– Я її вже продав (зі сміхом) і купив собі іншу машину.
– Яку?
– Range Rover. Емоції хороші. Приємні. Я вже почав вчитися їздити, мені це досить цікаво.
– Ваш вік вас не дратує? Наприклад, зараз вам по кишені вже практично будь-яка поїздка, але для цього потрібно оформляти додаткові папери і т.д.
– В останній рік я тільки по Україні їздив. Карпати, Львів, Одеса – де я тільки не був. За кордоном я ще поїжджу. Правда був недавно один день на Кіпрі випадково.
– Це як?
– Я прилетів вранці і полетів того ж вечора. Літав на зустріч.
– Літак був випадково не приватний?
– Ні, літак я поки ще не купив (з посмішкою).
– Я думаю, що багатьом батькам, які прочитають це інтерв’ю, буде цікаво: вас якось по-особливому виховували?
– А мене ніхто особливо не виховував. Просто так вийшло. Я читав книги, спілкувався з однолітками, грав в ігри. Навчався в школі з поглибленим вивченням англійської.
– У вас є якийсь орієнтир або приклад для наслідування? Може бути Ілон Маск або Цукерберг?
– У мене немає орієнтирів. Я не люблю навіть, коли хлопці кажуть, що нам потрібно дорости до рівня якоїсь такої компанії. Навіть той же Apple – це не показник успіху. Вони коштують трильйон доларів. А можна коштувати і десять трильйонів. Меж немає.”
Шукайте деталі в групі Facebook