Це моя сповідь, яка лежить в моєму серці важким тягaрeм. Якби не чоловік, я не знаю, як я взагалі пережила б це все. Уже минуло майже 19 років, а я іноді прокидаюся ночами від спогадів
Я вийшла заміж відразу після школи, за свого однокласника Гену, ми з ним дружили з першого класу. З 14 років ми почали гуляти разом і після випускного розписалися. Ми жили разом зі свекром і свекрухою – це були золоті люди. Я влаштувалася працювати на швейну фабрику, а Гена влаштувався на шахту. За матеріалами видання ispovedi
Через півроку після весілля я завaгітніла це була радість для всієї родини. Потім з’явилася наша перша донечка Наталя, Гена плакав від розчулення і радості, не випускав дочку з рук, раділи його і мої батьки. Свекруха підійшла до мене і сказала: «треба ще діток, недобре, коли в родині мало діток і не відкладайте на пізніше, народжуйте, поки молоді».
Я тільки посміхнулася, а вона як накаркала: через 3 місяці Наталочка перестала брати груди. Я злякалася, пішла до лікаря, результат – вагітність, знову всі раді.
У 1980 році на світ з’явився Сергій. Народився він слабенький, виписали його через місяць, маленького такийю Я боялася до нього підходити, за нього взялася свекруха, відгодовувала.
Життя пішло вгору, ми добудували другу половину в будинку, величезну веранду. Дітки росли, потім пішли в дитячий сад. Щоб не витрачати зайві гроші, одяг на літо малюкам я шила сама, а гроші збирали на зимові шуби і шапки. У нас було велике господарство і величезний город.
Пішла на роботу, а з роботи на швидкій в лікарню, а там: жити будете і діагноз – вагітність 6 тижнів. Поговорила з Геною, вирішили, що народжувати не будемо.
Вирішили поговорити з батьками, мої мовчали, а свекруха почала голосити, що дитина – це дар Божий. Загалом на світ з’явилася Анюта. «Не дитина, а ангел».
І ось чергова затримка 3 тижні. «Вагітна», знову проскочило в голові. Вирішила що піду до лікаря після новорічних свят. Я не знала, як бути: четверо дітей, жaх, робити aбopт теж не хотілося. Проблему дозволила моя мама. Побачивши мій стан, вона просто підійшла і сказала: «Галочка, народжуй, якщо треба, я заберу дитинку, ти тільки роди, не губи його, і я на старості порадію».
На світ з’явилася Ірочка, але бабуся раділа недовго – через рік її не стало. Потім в країну прийшла криза, мене скоротили з фабрики, Гена працював, але нічого не отримував, нас тягнули його батьки на свою пенсію. Пізніше пoмeр свекор, через півроку свeкруха і ми залишилися одні без нічого і з чотирма дітьми на руках.
Сказати, що було вaжко – нічого не сказати.
Коли я дізналася, що вагітна вп’яте, розплакалася прямо в лікаря, кричала, що мені не потрібна ця дитина, куди мені п’ятого, лікар тільки розводила руками. Ми йшли з лікарні і мовчали. Я плакала, Гена нервував.
Прийшовши додому, я сказала, що дитини не буде, він промовчав. Через місяць подзвонила лікар і попросила підійти на розмову. Бесіда була про те, що лікар знайшла моїй дитині нових батьків, якихось багатих, вони і гроші за дитину заплатять. Решта 3 місяці були такі: багатенькі навезли нам фруктів, овочів, м’яса, ми шикували, а я була як інкубатор, та й рада була. Коли я народила хлопчика, його відразу забрали і віддали тим батькам, а я повернулася додому.
Спочатку шкодувала, а потім навіть і забула, а тут через 3 місяці прибігає додому Наташа і каже, там тітка приїхала з дитинкою. Я у двір, а там лікарка з синочком моїм і каже, мовляв, ті батьки відмовилися, чи не готові і повернули. Вона принесла запитати, в дитбудинок його або заберете. Я стояла в ступорі, не знала, що сказати. Тут з сараю вийшов Гена і сказав: наш – значить забираємо.
Так у нас з’явився Павлик. З ним було вже легше, Наталочка була вже нареченою, та й Сергійко дорослий, допомагали, як могли. Незабаром Гена знайшов нову роботу, криза почала потихеньку відступати, ми почали підніматися з колін. Про життя довго розповідати, скажу тільки, що в 1997 році у нас народилася Ксюша.
Зараз ми з Геною няньчимо онуків від старших діток, Павлик навчається в інституті, дуже розумний хлопчик. Любить нас з татом страшенно, пішов підробляти, щоб купувати нам подарунки на свята.
А я іноді думаю: Боже мій, а я ж його віддала в чужі руки, а якщо він дізнається, як він відреагує? Ось так живеш і думаєш: як я могла відмовитися від своєї дитини, як я могла кричати, що мені він не потрібен?
Пробач мене синочку, будь ласка! Я тебе дуже сильно люблю!
Шукайте деталі в групі Facebook