Лікарі переконують, що анорексія – виключно психологічна хвороба.
В Україні надмірну худорлявість фіксують вже у дітей з восьми років, а у вісім років є ознаки анорексії.
Про це ТСН.Тиждень заявили медики-психіатри.
Офіційно спеціалісти кажуть, що таких пацієнтів ніхто не рахує і не рятує. Від них відмовляються реанімації і приймають лише у психлікарнях.
27-річна Олександра Борисова 12 років боїться їжі і визнає, що стала потворно худою. Своє тіло, на якому кістки і ребра, дівчина ненавидить. Вона знає, що може померти. “Мрію, щоб у мене всі органи відновились, але це тільки, коли буде вага”, – розповіла пацієнтка.
“Вона (хвороба) тобі заміняє маму. Знаходиться десь у душі, ближче до серця. Зжирає мене, завдає мені болю. Вона робить все, щоб я не хотіла жити, диктує свої правила: не їж, відмовся від їжі, позбудься неї. Ти станеш щасливішою, якщо не будеш їсти”, – сказала Олександра.
Її прив’язували до ліжка і годували силоміць у психлікарні, згадує Саша. Рятували від смерті і накачували калорійними сумішами у реанімації. Найменша вага – це 24 кг, а до хвороби була 49 кг.
Повернути колишню вагу медики не змогли. Саша набирала 45 кг і знову поверталася за старе. Підлітки кайфують, коли спотворюють тіла, пояснюють психіатри. Їжа для анорексиків – без смаку. Жувати їм психологічно складно – дехто примушує себе забути, що їв і коли. За кожним кілограмом – не краса, а втеча від душевних травм.
Борисова пригадала, що самотність її почала поглинати після того, як батьки приділяли мало уваги, адже були постійно на роботі. Тоді у неї з’явилася примарна ціль – худнути.
“Я дуже посварилась зі своїм хлопцем. Його слова – “ти товста” – мене зачепили. Я прийшла додому і подивилась в дзеркало: тут щось зайве. У моєму житті з’явилась анорексія. Я з’їдала ложку вівсянки в день. Рівно о 16 і ні грама більше за добу, а, якщо я не встигала поїсти о 16, то я не їла уже до наступного дня. Коли стала худнути, то ховала вагу під вільним одягом, приховуючи від батьків”, – пригадала вона.
Лікарі переконані, що анорексія – психічне розлад, коли батьки не займаються своїми дітьми.
Сучасне схуднення – тренд із 1970-х. Перша модель, яка засудила кістляві тіла на подіумах, стала символом анорексії у світі. Француженка Ізабель Каро важила 28 кг. Вона намагалася вижити і потовстішати половину життя, але сім років тому померла. Відтоді анорексичній моді сказали “стоп”. У Франції цьогоріч ввели штрафи у розмірі 75 тисяч євро для модельєрів, які беруть на роботу занадто худих. У Великобританії дітей із критичною вагою лікують примусово у закритих центрах, а якщо батьки запускають хворобу, то позбавляють прав на дитину.
Але цю епідемію вже не зупинити. Із подіумів пропаганда перейшла у соцмережі. Молодь виставляє власні світлини напоказ і створює закриті групи “прихильників анероксичної худоби”. Тут обмінюються рецептами схуднення, анорексію називають “за анну”. Їх об’єднує червона нитка на зап’ясті, а за кожну крихту хліба – карають себе і ріжуть власне тіло.
Офіційно ж в Україні для патологічного худнення жодних заборон немає. Лікувати їх беруть лише у психіатричні лікарні. Лікарі говорять, що до спеццентрів потрапляють лише за власним бажанням. Все життя зводиться до фіксації власної ваги. Це є підлітковим комплексом неповноцінності.
Іншу жертву анорексії Світлану непокоїли її “товсті ноги”. “За худими ногами” насправді стояв комплекс відмінниці, з’ясували психіатри. Світлана змалку відчувала провину за погані оцінки, за кожну сварку з батьками карала себе походом у спортзал і голодуванням. Лікуватися вона погодилася лише у приватному центрі. За два роки поправилася на 10 кг і вірить, що худнути більше не буде
“Якщо сім років був нонсенс, коли потрапляють до клініки клієнти 16-17 років, то зараз на стаціонарі у нас клієнти є від восьми років. Ми – реабілітаційний центр. Ми – не медструктура. Під свою відповідальність беремо клієнтів з критичною вагою, від яких відмовляються лікарні. На жаль, лікарям простіше відмовитися, ніж братися з летальним випадком”, – розповідають спеціалісти.
Олександра Борисова заново їсти вчиться другий місяць, поруч – півсотня таких самих дівчат і хлопців, як вона. Поки дає інтерв’ю, повторює, що тут її остання надія на життя. Вона обіцяє поїсти, але взяти хоч ложку супу відмовляється. Ніби і не було розмов про розуміння проблеми і обіцянок змінитися. “Це бажання батьків, щоб я важила 40 кг. Я не хочу 40 кг – мене влаштовує”, – говорить Олександра.
Батькам заборонено відвідувати дітей. Рік реабілітації їм обходиться у 5 тисяч доларів. Але гарантій, що дитина почне їсти, немає. Одужують, за статистикою, лише 20% анорексиків, ще у 60% хвороба набуває хронічної форми, решта 20% помирають. Чим довше на цю “хворобу потворної моди” закривають очі батьки і не реагують державні інстанції, тим важче буде спинити епідемію. Більше читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/ukrayinsku-molod-atakuye-potvorniy-nedug-hvora-na-anoreksiyu-rozpovila-yak-stala-zhertvoyu-1048250.html
Шукайте деталі в групі Facebook