Я хочу розказати вам про одну людину, про яку майже ніхто і ніде не згадував та не писав.
Я хочу розказати вам про одну людину, про яку майже ніхто і ніде не згадував та не писав.
Я хочу розказати вам про воїна, який до останнього подиху зберігав спокій свого народу, але не побачив від того народу елементарної подяки і не через те, що народ такий жорстокий, а тому, що народ про нього не знав.
Я розкажу вам. А ви слухайте.
Людина на світлині – Олег Володимирович Веренич (позивний Лєший), який народився 21.06.1984 року у місті Лунінець Берестейської області республіки Білорусь.
У 80-х роках його батьки переїхали до України, до села Нова Парафіївка Кегического району Харківської області, де й живуть до цього часу.
Після закінчення школи Олег навчався у Кегичевському ПТУ на водія. Працював механізатором у рідному селі.
У грудні 2009 року він одружився, а у 2010 році виїхав з Нової Парафіївки та переїхав жити до дружини у село Таверівка Чутівського району Полтавської області.
Доброволець, призваний 09.07.2015 Чутівським РВК. Прийшов до військомату сам, щоб зберегти свого молодшого брата. Спочатку воював у ПС, а потім перейшов до 10-ї ОГШБр.
Солдат, старший водій автомобільного взводу 10-ї окремої гірсько – штурмової бригади.
Свої обов’язки виконував бездоганно, користувався повагою у побратимів, а після демобілізаці планував підписати контракт.
Загинув 9 вересня о 9.40 у місті Мар’їнка Донецької області, де проходив службу разом із батальйоном “Донбас – Україна”, при розширені взводно-опорного пункту та його укріпленні, підірвавшись на осколковій загороджувальній міні.
Похований у селі Нова Парафіївка.
У нього залишилися двійко маленьких діточок – двохрічний син та п’ятирічна донька.
На честь Олега побратими назвали свій опорний пункт його позивним.
Тепер і ви знаєте про нього. Розкажіть по ланцюжку далі.
Це не важко. Це потрібно.
Якщо живі не хочуть пам’ятати своїх полеглих захисників, вони не варті того, щоб називатися живими.
Шукайте деталі в групі Facebook