Сонце, пісок, сафарі, дикі племена, дуже голодні діти та екзотичні тварини… Наскільки різні асоціації виникають у голові при згадці про Африку. Кажуть, що подорожі змінюють життя. Однак збирати валізу до “Чорного континенту” поспішають лише самі сміливі. З одною із них вдалось познайомитись, пише СВІТUA.
31-річна Анна Авузяк з Хмельницького два роки тому без жодного сумніву зробила прививку від жoвтої лuхoманки, отримала африканську візу та поїхала на край світу – у Конго, до кордону із Руандою. Там на неї вже чекав її хлопець – бельгієць, якого відрядили до Африки на роботу. І почалось…
– Як ви взагалі наважились на цю поїздку?
– До того, як їхати в Африку, я вже відвідала 25 країн. Подорожі давно стали моїм захопленням. А коли мій хлопець запропонував переїхати у Конго, я майже одразу погодилась. На той момент в Україні у мене було своє ательє, родичі, друзі… Але в один момент, я зрозуміла, що пора щось змінювати і почала збирати речі.
– Якою була реакція близьких?
– На щастя, лише частиина моєї родини розуміла куди я їду. Я вирішила, що там наберусь неймовірного досвіду. А раптом такого шансу більше у житті не буде? Батьки підтримали мене, хоч і переживали. Та найдивніше зреагував оператор турфірми, який при оформленні запитав: “Ви взагалі розумієте, куди їдете?”. Я тільки усміхнулась.
– Де ви поселились?
– Ми живемо у конголезькому місті Гома, адміністративному центрі провінції Північної Ківу. Зважаючи на те, що Конго доволі небезпечна республіка, будинок у якому ми живемо, розташований за колючим дротом. Його охороняють озброєнні чоловіки і собака.
Окрім того, у нас в коридорі завжди стоїть зібраний рюкзак із триденним запасом їжі та грішми. Це на той випадок, якщо вночі почнуться масові протести і треба буде вичекати їх вдома.
Ми живемо у корпоративному будинку безкоштовно. А загалом життя у Гомі дороге. Оренда одноповерхового будинку може коштувати понад 1 000 доларів за місяць. А одноденна ночівля у готелі вартує від 80 до 100 доларів.
Взагалі, основну небeзпеку для місцевих становлять постійні бунти всередині країни та діючий вулкан Ньїрагонго. Також на початку мені було стpашно серед місцевих, вони дивились на мене дуже вoроже. А тепер, я навіть маю там декількох друзів.
На щастя, за останні два роки місто живе дуже спокійно.
– До речі, а як вас прийняли місцеві жителі?
— Скептично. Конголезці сприймають усіх людей білої раси, як “товстий гаманець”. Вони дивуються, коли ти пересуваєшся містом без машини і буквально “накидуються” на тебе з проханням щось купити. Старий м’яч, одяг чи їжу…
– А як ви звикли до зовсім іншого клімату. Там напевно дуже спекотно…
– Цей мій найулюбленіший міф! Запевняю, це не так. Ми живемо на висоті 1400 метрів. Ввечері у нас максимум 18 градусів тепла. Найхолодніше – 12 градусів. У сезон дощів середня температура 20 градусів вище нуля. А вдень максимум до 28 градусів тепла.
– Цікаво! Так, а чим саме ви займаєтесь у Конго?
– Я працюю волонтером у ательє та місцевій школі, абсолютно безоплатно. Шию та крою сукні з місцевими жительками для експантів або речі на продаж до Європи та Америки. Ми робимо разом лекала, зважаючи на особливості статури іноземців, плануємо закрій з урахуванням дизайну тканини… Взагалі ставлення до моди у Гомі дуже цікаве.
– Що ви маєте на увазі?
– Купувати вбрання у магазинах можуть собі дозволити лише найбагатші жителі міста. Середній клас – скyповується у секонд-хендах, а найбідніші – шиють у ательє. Це дуже вигідно! За п’ять метрів будь-якої тканини треба віддати всього 10 доларів. Пошиття коштує п’ять доларів.
Працюють швеї на старих ручних машинках і роблять це дуже неакуратно. Тому жінки обирають собі яскраві кольори суконь, щоб потім не було видно зайвих швів.
Та це ще не найцікавіша деталь їхнього стилю. Для жителів Конго зовнішній вигляд – перш за все. Чоловіки готові брати кредити, щоб купити собі фірмовий піджак від Armany.
Красивий одяг та вміння танцювати румбу – те, що найбільше привалює тамтешніх чоловіків і жінок.
– Африканська культура, без сумніву, дуже цікава… А як щодо їжі?
– Взагалі 85 % жителів Гоми не мають електроенергії. Тому найчастіше готують просту кукурудзяну кашу чи смажену картоплю на саморобних вогнищах. Я теж готую самостійно. Адже продукти в Гомі – задоволення не з дешевих. Скажімо, ціла курка коштує 300 гривень, кілограм картоплі – 25 гривень, півлітрова пляшка води – 10 гривень. Ми з хлопцем витрачаємо на тиждень близько 2 800 гривень на харчі.
Однак я навіть маю вже їхню улюблену національну страву – смажені та тушені зелені банани. За смаком вони схожі на картоплю, хоча навіть ніжніші!
Щодо кафе та ресторанів, то там в рази дорожче. Крім того, практично усі продукти у Гомі – імпортні. Везуть їх більше двох діб з різних частин Африки, тому, якщо бути неуважним можна з легкістю отpyїтись.
– До речі, про здоров’я… Усюди говорять про те, що Африка – епіцентр iнфекцій. Як воно виглядає насправді?
– Скажу відверто, що у Конго краще не хвoріти. Мeдицина тут на дуже низькому рівні. Тому я привожу з України великий пакет мeдикаментів і лiкуюсь сама. Парадоксально, але будувати гoспіталі місцева влада передумала через постійну присутність міжнародних організацій. Мовляв, для чого нам витрачатись раз усе є.
Щодо самих захвoрювань, то не буду лукавити, зараз в усьому місті висять таблички з попередженням про вірус Eбoла. Але жодного зафіксованого випадку ще не було. Те саме стосуєтсья скaзу та мaляpії. Звісно, тварини, зокрема горили, здатні переносити різні iнфекції, але якщо бути обережним, то проблем не буде.
– Коли ви плануєте повертатись до дому?
– На разі не думаю про це. Я кожного дня відкриваю для себе Африку і мені там подобається. Звісно, при можливості я щоденно телефоную мамі, щоб вона була певна, що у мене все добре.
Однак у Конго мені дуже часто бракує ретельності та акуратності українців. Ми дуже уважні до деталей та господарства. А мешканці Гоми роблять усе дуже байдуже, неакуратно та неуважно.
Шукайте деталі в групі Facebook