Київська журналістка 29-річна Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово “cракa”. Каже, інтерес до обcценної лексики такої тематики в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами.
“Як і бабуся, зараз часто кажу “воно тобі так треба, як до cрaки карі очі!” у значенні “не до місця”. “Всраться і не жить ” вигукую, коли з чогось дивуюсь. “От cрaльня!” – кажу, коли бере досада. Ще бабця казала такі перли: “Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно вcрать”, – тобто, “не шкода зовсім”.
Ще від неї записала таке: “жінка без cраки – як село без церкви”, “він такий, що я з ним на одному полі cрать не сіла б”, “в cраку годне”, “як не cрачка, то пердячка”, “як голодному cрать”, “як у борщ cрать” (про недоречність), “вcрись – а покорись”, “хто вcрався? – невістка”.
Коли з’явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів. Ось деякі з них:
“Як півcраки з-за куща” – кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає.
“Вари cрако борщ, а я піду на солдатів дивиться” – коли щось неякісно роблено.
“В cраці був, гімно видів” – коли людина говорить про те, про що не має поняття.
“cери-пeрди-грійся” – коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше.
“Не хочеш cрать – не мучай cраку”.
“Як не гівно, то заcрана тріска”.
“Голою cракою по рапатій дошці” – значить, ніколи.
“Самотній, як палець в cраці”.
“Коханий – сім разів у cраку пропханий”.
“Як єсть, то й дупi честь, а як скупо, терпи, дyпо”.
“Хитра cрака пeрдить тихо, а смердить – на все село” – про бабів-пліткарок.
“Пішов, як за море cрати” – коли довго когось немає.
“Не плети гiвнo дівці в коси” – не наговорюй на чесну дівчину.
“Ах ти мocкаль в cраку граний!”.
“Щоб тя гiвнo доганяло” – щоб не було тобі спокою.
“Їсти – не cрати, можна почекати”.
“Гарна, як cрака навиворіт”.
“Cрав пес” – себто, ніц не вийде.
“Сидить, як cрака в гостях” – тихо.
“Пасує, як cраці фіранки”.
“Вcрайся, та не дайся” – так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь.
“Як приємно в полі cрати – розвиваютсья думки, вітер яйцями колише, жoпа нюхає квітки”.
Є навіть пісня про cраку: “Летить сова, летить сова кругом села, ручки-ножки підкорчила, хлопцям cраку вистерчила. А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте, сову в cраку поцілуйте”.
Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала.
Чому тебе зацікавила ця лексика?
Вразило, що люди вважають ці вислови табуйованими. Cрака є, а слова люди бояться і соромляться. Я недавно на сайті етнографічної спільноти завела про це мову. Одна жінка відписує: “Я знаю цікавий вираз про cраку. Але не скажу. Бо я вихована”. Думаю: “Ви ж етнограф!” Дехто починає обурюватися, що це невиховано – мовляв, у мене проблеми в голові, що мене це цікавить.
Видавати ці вислови не збираюся. Колекціоную для себе. Шкодую, що не всі запам’ятовуються. Буває, крутиться в голові якийсь цілий день. Сьогодні крутиться: “Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав”.
Чим українська сороміцька лексика відрізняється від російської, польської?
Можна говорити про “aнaльний” характер української сорoміцької лексики, на відміну від “гeнiтального” забарвлення російської. Українцям не характерно матюкатися: “бл….ь”, “є….ать”, “х….ня”. У нас все через “cраку”.
Ще є третя група такої лексики – яка стосується богохульства. Її найбільше вживають у Польщі. Але навіть вислови про cраку українські – не лайливі. Просто хочуть сказати так, щоб смачно було – “гiмном заліпити”. Лайливих слів, пов’язаних зі сракою, все одно мало. Є, але вони скоріше добрі. У нас до cраки відносилися з повагою.
Ще сто років тому ця і подібна табуйована лексика була широко вживаною?
І ця, і пов’язана з ceксoм лексика була добре знана. Мене цікавило свого часу дитинство в історії – як виховували дітей раніше, з найдавніших часів, навіть з палеоліту. Мені потрапила до рук книжка Марка Грушевського “Дитина у віруваннях і звичаях українського народу” – перевидання 2006 року. Потім я знайшла перше видання – 1907-го.
Була вражена, що у другому виданні повикидали всі записи Грушевського про мiсячні і cтaтеві aкти. Думаю: “Що це таке?”. Почала Грушевського копати і виписувати ці його слова. Потім збирала фольклор. Їздила по експедціях і почала знаходити, як говорили про cтaтевий aкт раніше в народі.
Ми думаємо, що зовсім завуальовано – типу “бандурка”, “криниченьку копав”. Але були значно прозоріші вислови – зрозуміліші для сучасної людини. У нас же зараз поширена думка, що жінка-берегиня виростала у вишиваночці, потім сідала під іконою, брала в руки дитину, і все. Обурює, коли починають апелювати до моральності давньої. Фольклор нам каже зовсім інше.
“Смішно козі, що cрaка в грязі” – про сміх без причини. Записала на Донеччині. Наступні – з Полтавської і Черкаської областей:
“А гiмнa мерзлого не хочеш?” – про забаганки.
“Чого крутишся, як гiмно в ополонці?”
“Cрала, мазала, ліпила – не хватило кізяків”.
“А там того шумовиння, як на cраці ластовиння” – про інформацію, яку не можна перевірити. З Холмщини.
Загадка з Хмельниччини: “Маленьке, руденьке, а всякого пана з воза зсадить”. Гiмнo це. Ще там казали: “Теля в cраці, а баба довбнею маха” – коли хтось розводить паніку наперед.
З Яготинського району під Києвом порівняння “Cрака-кочерга” і приказка “Шукати в cраці шкварка” – це доколупуватися до чогось, придиратися.
“Cраку в жменю – і гайда” – Самбірський район, Львівщина.
Шукайте деталі в групі Facebook