Для військових, війна почалася ще в 2014 році. Особисто для Валерія Залужного – в липні 2014 року. За його словами він тоді навіть не уявляв, що таке війна насправді. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний прочитав багато книжок, закінчив усі академії із золотою медаллю, все теоретично розумів, але не розумів, що таке війна насправді. Та за вісім років війни, до 2022 року, і він, і такі, як він, все це чудово зрозуміли.
Головнокомандувач Збройних сил України дав відверте інтерв’ю американському виданню “The Economist”, переклад “Espresso TV”.
За словами Залужного, коли почалася масштабна агресія, — це реалізовували не лише знання, які були отримані вже мали у 2014 році, а й навички та досвід, які здобули з того часу. Все, що відбулося 24 лютого, – це збільшення масштабів. До того у нас був фронт 403 км і 232 опорні пункти. А 24 лютого цей фронт виріс до 2500 км.
The Economist: Чи потрібно проводити чергову хвилю мобілізації?
Валерій Залужний: Вона вже триває. Однак, у нас достатньо людей, і я чітко бачу, що маю. Мені достатньо. Мені не потрібні ще сотні тисяч.
Нам потрібні танки, потрібні бронетранспортери, БМП. Нам потрібні боєприпаси. Зверніть увагу, я зараз не говорю про F-16.
The Economist: Чи адаптувалися російські війська до HIMARS?
Валерій Залужний: Так. Вони відійшли на відстань, яку HIMARS не можуть досягти. А більш далекобійної зброї у нас немає.
The Economist: Хто є вашим військовим прикладом для наслідування?
Валерій Залужний: Поверніть голову вліво. Це портрет покійного Геннадія Петровича Воробйова (командувач Сухопутними військами України з 2009 по 2014 рік). Це була людина, яку дуже поважали в армії. Чому він у мене тут? Коли мені спокійно, коли все йде добре, ця картинка зазвичай лежить обличчям вниз, і мені не потрібно на неї дивитися. А коли у мене виникають сумніви щодо чогось, я висловлюю це прямо. Я обертаюся і дивлюся на неї, намагаючись зрозуміти, як би вчинив у цій ситуації Геннадій Воробйов. Це людина, яка досягла успіху. Це людина, якій було важко, бо він усім допомагав. Він знав усіх у Збройних силах, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх племінників тощо. Йому було важко, але він взяв той важкий тягар і поніс його. Він є прикладом для наслідування.
The Economist: На даний момент фотографія обличчям догори.
Валерій Залужний: Так, маю багато сумнівів.
The Economist: Щодо чого?
Валерій Залужний: Через низку операцій ми вже зрозуміли, що головне – не боятися цього ворога. З ним можна боротися, з ним треба боротися сьогодні, тут і зараз. І ні в якому разі не можна відкладати це на завтра, бо будуть проблеми. Щоб цього досягти, потрібні ресурси. Як і росіяни, коли ми щось плануємо, ми повинні мати для цього ресурси. Тоді, якщо ваша позиція правильна і ви приймаєте правильні рішення, ви можете очікувати правильного результату.
Шукайте деталі в групі Facebook