В окупованому місті жителі живуть у постійному страху
Один з мешканців Херсону, де росіяни викрали мера міста, поділився історією своєї колеги про життя в окупації.
Як себе поводять загарбники у місті у середу, 29 червня, написав користувач “підпільник Кіндрат” в twitter.
Історія від моєї колеги з Херсона, з якою довгий час працював разом і яка в силу певних обставин вимушена залишитись в Херсоні й влаштувалась працювати в одному з магазинів міста. Далі її слова.
“Сьогодні був один з найскладніших днів з емоційної точки зору… Після 15 днів полону — знайомого нарешті відпустила русня. Я так була щаслива його бачити і одночасно мені було так жаль, що йому довелося все це пережити. Тихий голос, червоні очі і розповіді про те, як його катували, які тортури йому довелося пережити. З найбільшим страхом він згадував про струм, про те, що спеціальне обладнання чіпляли йому на вуха і пускали по ньому “ток”. А потім додав, що фізично він майже відновився, а от морально, ще нескоро прийде до тями. І наостанок з його уст пролунало: “Я вспоминал о тебе, о том, что ты разговариваешь на украинском языке, это небезопасно”.
Я його заспокоїла і сказала, що приводу для хвилювань немає, адже на роботі мене попросили спілкуватися російською. Хоча від почутого мені стало страшно, проте я не подала виду. Почувши це, він видихнув з полегшенням. Прощаючись ми побажали один одному берегти себе, проте мої пригоди на цій зустрічі сьогодні не закінчилися…
На великий подив мені вдалося знайти роботу в окупованому Херсоні, точніше вона мене сама знайшла, але не про це. Одного дня я вирішила затриматися на роботі, щоб дооформити вітрину. Попрощалася з колегою і побажала йому гарного дня, а сама приступила за діло. Двері вирішила не зачиняти з середини, можливо ще хтось з клієнтів прийде, а я все одно тут. Проте згодом я дуже пошкодую про те, що цього не зробила.
До магазину зайшов чоловік не нашої національності, років 50-ти та почав розпитувати про техніку, що у нас є в наявності, скільки це коштує і тд. Далі він сказав, що його влаштує ціна, він готовий оформити купівлю зараз, адже у них все значно дорожче (яка я дурепа, що не одразу зрозуміла про кого він говорив). Далі він вийшов до дверей і когось покликав. В приміщення зайшов військовий зі зброєю, який виявився його охоронцем.
На секунду у мене пішла земля з-під ніг, серце почало битися швидше… Сумнівна перспектива: я, якась шишка і русня зі зброєю. Тремтячими руками я почала оформляти продаж. І паралельно на підмогу я викликала свого колегу. Як мені пощастило, що він був неподалік. Доки мій колега клеїв їм захисне скло на телефон, я вислуховувала неприємні речі з їх ротів.
Наприклад:
– А правда ли, что все рыжие страстные в постели?
– Рыжих у меня еще не было! (так і кортіло сказати, що і не буде, адже залишилося йому не довго)
– У тебя есть месяц, чтобы стать моей женой!
– У тебя есть месяц, чтобы стать моей женой!
– Работа прежде всего в такое “мирное” время (почувши цю фразу, я ледве не вирвала).
Обговорювали при мені мою фігуру, колір волосся, вихвалялися, які вони справжні чоловіки, скільки у них було дружин і тд. І найгірше в цій ситуації, що я нічого не могла зробити або сказати, а лише злякано зціпила зуби та губи.
Після їх візиту я себе відчувала максимально брудною, наче наді мною “надругались”, вилили на мене відро помиїв, мені було так боляче на душі, ком став серед горла, а сльози наверталися на очі від всесвітньої несправедливості”, — розповіла дівчина.
Автор публікації додав, що життя в окупації проходить у “режимі постійного страху”.
“В кінці додам від себе. Життя в окупації — режим постійного страху. Щосекунди за тобою можуть прийти, закатувати і вбити (або залишити з моральними травмами). Всі ці історії і треди – не хайп і не нагнітання драми. Це все реаліі, в яких доводиться жити людям і дуже важливо людям це пояснювати і нагадувати в яких умовах люди чекають на визволення. Кожен день може стати останнім – з цією думкою люди живуть в Херсоні, Мелітополі, Бердянську та інших містах і селах в окупації”, — додав він.
Шукайте деталі в групі Facebook