Був діджеєм, але мріяв стати військовим, втім, увесь світ нині знає його завдяки фразі “Русскій воєнний корабль, іді…!”. Морський піхотинець з Черкащини Роман Грибов нещодавно повернувся з полону та розповів Суспільному, що допомагало триматися в ув’язненні та коли дізнався про свою популярність.
“Після полону першою побачив маму. Зайшов до неї по дорозі, а потім поїхав до дружини. Мені їх бракувало, дуже сумував за ними. Перші пару днів хотілося просто побути біля дружини, а потім уже побачити друзів і товаришів. Вони за мене переживали, зверталися всюди, де можна, щоб мене витягнути”.
Із діджеїв –у морпіхи
Військовим Роман хотів бути з дитинства. Втім, до того, як потрапив у армію, – займався музикою.
“У нашому місті мене знають як діджея Ромео. Я «крутив» дискотеки, міксували музику, робили шоу-програми. Але обрав військову справу. Музика так і залишиться зі мною по життю, а це – те, з чим я завжди хотів пов’язати життя”.
Контракт Роман підписав у 2018 році. Пішов у своєму місті у військкомат, взяв направлення, захотів у морську піхоту. Так потрапив у Одесу.
“Очікування про службу себе виправдали. Мені це подобається”, – розповів він.
У російсько-українській війні Роман чотири роки. Однак, нинішня, пояснив він, – інакша:
“Коли прозвучали перші попередження про повномасштабне вторгнення, ніхто не очікував, що це буде аж настільки жорстоко. Все почалося спонтанно. Зрозуміли, що все серйозно, коли побачили на горизонті росіян. Я зателефонував рідним, попередив, щоб були готові. Було трохи страшно, але хотілося дати гідну відсіч”.
24 лютого, коли почався наступ, за словами військового, вони перебували на острові Зміїний у Чорному морі. О дев’ятій ранку з’явився російський корабель.
“Нас було там багато. Коли саме ця фраза прозвучала, як це вийшло, не можу детально розповісти. Був панічний рух, тому навіть не скажу, в який момент це сталося”.
У полоні триматися допомагали думки про рідних
“Прибув морський десант, вони включили свій знаменитий запис про те, що ми повинні здатися, бо нас будуть бомбардувати. І за командою ми здалися”.
За час полону, зі слів військового, їх тричі переміщали.
“Почалося з Криму. Далі були наметові табори, СІЗО. З нами поводилися гірше, ніж із собаками. Переодягали у «робу» зеків, тиснули морально. Ставилися до всіх однаково, їм було байдуже, хто перед ними – військовий, жінка, священник”, – розповів чоловік.
Тортури, за його словами, були і фізичні, і психологічні. Психологічних – більше:
“Ми не знали, що твориться в Україні. Росіяни ж нам розповідали, що Київ та інші міста вже захопили, що немає сенсу повертатися, а якщо повернемося – нас приймуть там дуже погано”.
Триматися, розповів Роман, допомагали думки про рідних.
“Подумки я був із ними постійно. Наче чув їх. Не приховую – щодня молився. Загалом усі трималися стійко і достойно. Були й побоювання, що не вийдемо з полону. Та багато всього думали, але й надія була”, – пояснив він.
“Думали, що їдемо на розстріл”
“Нас викликали з СІЗО, як кажуть, «з речами на вихід». Ніхто не чекав, що ми їдемо на обмін, думали, що на розстріл. Руки нам зв’язали, на шиї одягнули петлі, тому багато хто по дорозі задихався. Закидали в машину, як м’ясо, речі зверху накидали. Про те, що це обмін, ми дізналися в останній момент”.
Спілкування зі слів військового, було одностороннім – говорили лише росіяни:
“Вони не говорили, що нас захопили. Казали, що допомагають братському народу очистити країну від «націоналістичних», як вони це називають, угрупувань. Та сама «спецоперація», яку вони самі собі придумали. Те, що говорили ми, вони навіть не розуміли. Вони дуже зазомбовані”.
Першими, кого побачив під час обміну, розповів Роман, були хлопці з українськими прапорами.
“І це була велика радість. Ми відразу почали розпитувати, що відбувається в Україні, чи захоплений Київ, бо нам сказали ж, що уже захоплений. Хлопці відразу порадували, сказали, що ні, нічого у росіян не вийшло і не вийде, і що це все брехня”, – розповів він.
“Якби вони знали, що цю фразу сказав я, я б не повернувся”
Після повернення з полону морпіхи потрапили у госпіталь.
“Хотіли покласти на лікування, але мені спершу хотілося побачитися з рідними. Під час першої розмови з мамою, вона не могла говорити, просто плакала. Потім було ще багато зустрічей. Відпустка тривала всього місяць, але була дуже насиченою. Через цю відому вже фразу я багато з ким познайомився, багато де побував”, – розповів Роман.
Про те, що його фраза про російський корабель стала легендарною, пояснив військовий, він і сам дізнався не відразу:
“Від людини, яка займалася обміном, я почув: «Ви знаєте, що ви автор легендарної фрази?». Спочатку не зрозумів, про що це. Уже коли під’їжджав ближче до дому, зрозумів. Чесно кажучи, якось ніяково було. Я проста людина, а тут так багато уваги.
Ця фраза підіймає народу настрій, тому мама зрозуміла і підтримала. Звісно, це не дуже гарно, адже там є ненормативна лексика, але я дорослий і тому можна так висловлюватися”.
Росіяни, які взяли його з побратимами в полон, теж не знали, хто саме автор цієї фрази, і це на краще, вважає Роман:
“Вони не знали, хто це сказав. І це добре, бо, думаю, зі мною не гарно поводилися б у такому випадку. Додому я не повернувся б”, – сказав він.
Нині Роман планує повертатися в стрій та наближати перемогу:
“Я готовий йти далі, рубати орків. За нами правда і перемога. Ми дуже сильний народ і ніякі рашисти не зможуть сюди влізти”.
У рідній Золотоноші, розповів Роман, ставлення до нього особливо не змінилося. Втім, в обласному центрі його персону сприймають по-іншому:
“Мене там (в Золотоноші — ред.) і так усі знали. А от в області — по-іншому все: вийти у кав’ярню спокійно не можу. Люди хочуть сфотографуватися, просять автографи, дякують. Чомусь ця фраза надихнула народ”.
Що відомо
“Русский военный корабль, иди на*уй!” — фраза-відповідь українських солдатів з острова Зміїний, яку під час російського вторгнення в Україну 24 лютого отримав російський окупаційний корабель на пропозицію здатися. Сказав її прикордонник Роман Грибов. Роман родом із Золотоноші, його повернули в Україну під час обміну полоненими.
Шукайте деталі в групі Facebook