Прокинувшись вранці, Джулія помітила, що її чоловіка вже немає в будинку. Всі останні місяці він поводився якось дивно. Потягнувшись в ліжку, жінка похилого віку морально налаштувала себе на прибирання.
Почавши зі спальні, вона раптом виявила записку на столику свого чоловіка. Прочитавши її, Джулія не змогла стримати сліз:
«Дорога Джулія,
Пишу тобі, поки ти спиш. У тому випадку, якщо завтра, прокинувшись, я вже не буду самим собою. Я ніби опинився між двома світами і все більше усвідомлюю, що остаточно гублюся в одному з них. Я боюся, що одного разу я просто не повернуся.
У разі, якщо завтра я вже не зрозумію, що зі мною відбувається … Якщо завтра я вже не зможу висловити своє захоплення тобою і те, як я ціную тебе. Як ти залишаєшся зі мною, не дивлячись ні на що, все ще намагаючись зробити мене щасливим.
Можливо, завтра я вже не буду розуміти, що ти для мене робиш. Ти приклеюєш папірці на двері, щоб я не переплутав кухню і ванну. Ти завжди змушуєш мене сміятися, коли я одягаю черевики без шкарпеток. Ти продовжуєш підтримувати зі мною розмову, навіть коли я вже забув, про що вона. Іноді ти шепочеш мені на вушко імена наших онуків, щоб вони не зрозуміли, що я їх забув. Ти завжди ніжно відповідаєш на викиди мого гніву. Навіть тоді, коли я просто не розумію, що на мене найшло. За все це і багато іншого. Якщо завтра я забуду твоє або моє ім’я.
Якщо завтра я вже не зможу тобі подякувати.
Якщо завтра, Джулія, я вже не зможу в останній раз сказати тобі Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ …
НАВІКИ ТВІЙ,
T.A.M.Р ”
Читати це без сліз практично неможливо. Навіть в разі тяжкої хвороби Альцгеймера глибокі почуття все ще здатні знайти свої прояви.
Шукайте деталі в групі Facebook