Христина Бондар – киянка, яка за кілька днів стала справжньою зіркою соцмережі Facebook. А все через оголошення про підробіток, яке вона розмістила у закритій спільноті жителів одного з ЖК у столичному мікрорайоні Позняки.
З моменту публікації оголошення минуло більше тижня, й журналісти вирішили дізнатися, чи відгукнулися кияни на оголошення дівчини та як у неї просуваються справи з пошуком основної роботи, пише “Обозреватель”
– Як виникла ідея написати оголошення? – Я вийшла з роботи, йду й думаю: “Так, за опалення треба заплатити. За дієтолога треба заплатити. Поки я шукатиму роботу, мине час. А чи не написати нашим сусідам? Вони адекватні люди, може, комусь буду корисною”… А потім воно так розлетілося… Я не очікувала ажіотажу.
Все так добре повернулося, що мені надійшло чимало пропозицій постійної роботи… І я дуже рада, адже моїм пріоритетом було знайти саме роботу, а доручення – на час її пошуку. Тепер моє життя, як кіно.
– Пропозиції варті уваги? – Мені присилають такі запрошення, що, можливо, ще тиждень тому я сама побоялася б запропонувати свою кандидатуру в такі компанії. І коли я прихожу на співбесіду, розмова починається з похвали: “Христино, ти мозок, ти сила. Я тебе поважаю”.
Загалом пропозиції надходять із різних напрямків. На цьому тижні ще походжу і потім обиратиму.
– Чимало людей дізналися, що тобі дуже потрібні гроші. Чи були ті, хто дав тобі їх просто так? – Були два подарунки долі. Один невідомий чоловік надіслав мені смс-повідомлення, де запитав, чи треба мені поповнення рахунку. Він написав, що в нього немає собачок, що він не сусід, не знає, як мене підтримати, але дуже хоче допомогти. Подумав, що всі говорять телефоном і кошти на рахунку можуть знадобитися. Я не відмовилася. Тим більше, у мене в цей день якраз закінчилися гроші на мобільному.
Інший чоловік написав у соцмережі Facebook, що може поповнити мегабайти на мобільний інтернет. Тепер у мене 5 тисяч мегабайтів. Скільки це коштує, не знаю, але дуже вдячна!
– Чи були ті, хто засуджував, критикував, сміявся з тебе через оголошення? – Ні, навпаки, що мене дуже здивувало, люди висловлювали слова підтримки. За останній тиждень мені написали близько 250 повідомлень, більша частина з них – повідомлення про те, що я дуже смілива, що дуже круто, що не здаюся й не нию. Були й ті, хто писав “Так а в чем, собственно, дело? Из-за чего кипишь?” Дехто пропонував розмістити своє оголошення на сайті “Кабанчик” – онлайн-сервісі замовлення різних послуг. Але я в цьому не зацікавлена..
– А були непристойні пропозиції? – Ні.
– Скільки всього вийшло заробити, виконуючи різні доручення? – Близько 600 гривень.
– І на що ти їх витратила? – Переважно на продукти харчування.
– Чи були якісь незвичайні замовлення? – Україномовна жінка з Анталії написала, що в Києві є цуценя, його екстрено продають. Завдання полягало в тому, щоб я для нього пробила паспорт, зробила всі щеплення та документи, плюс довідку для виїзду за кордон, і переправила в Анталію. Тобто мені треба було знайти й людину, яка погодиться із собою попутно взяти цуценя. Я оптиміст, намагаюся робити максимум. Але виконання такого завдання малоймовірне. Крім цього, їй треба було все терміново зробити, буквально за тиждень.
– Які завдання доручали? – Грумінг. Тобто взяти сусідську кішку і віднести в салон для тварин, щоб її помили, причесали й підстригли кігті. Це було поряд із моїм місцем проживання. Це все займало майже 2 години. Ще одне завдання було майже на місяць – зайнятися копіюванням документів. Ми не зійшлися по грошах, і я не взяла це завдання.
Також жінка просила для неї і дочки зайнятися організацією закордонного паспорту. Тобто мені треба було дізнатися де, коли, як і що робити. Ми відмінили це завдання.
Потім – забрати дітей зі школи. Це потрібно було робити кожну середу. Теж відмовилася, адже почала ходити на співбесіди. Схоже завдання – забирати дітей із тренувань. Його теж не виконала за браком часу.
Ще одне з доручень – постояти в черзі замість іншої людини на отримання цифрового підпису. Я опублікувала пост про це на своїй сторінці в соцмережі Facebook. Найцікавіше, що в коментарях під ним люди писали пропозиції, як це питання можна вирішити. І замовник, скориставшись одним із посилань на сайт, сам усе зробив.
Ще одним із завдань було продати весільну сукню. Якщо й знайду клієнта, мені віддадуть 5 відсотків, а сукня коштує 10 тисяч. Поки я її не продала, тому не заробила.
– Люди настільки тобі вірять, що довіряють власних дітей? – Це розраховувалося на сусідів. А оголошення потім почало так віруситися, що надходили прохання і з інших районів міста. Окрім цього, мене багато хто знає із сусідів. Ми створювали ОСББ, і я була в ініціативній групі з 1 під’їзду.
– Ти знайшла спосіб, як підзаробити, пропонуючи свої послуги. А як ставишся до людей, які просять милостиню чи позичають гроші в батьків? – Просити милостиню – це особиста справа людини. Кожен живе, як хоче чи може. Якщо є можливість, я їх підтримую. Це все, що я можу сказати про таких людей. А щодо батьків… Аби все сталося інакше, мені теж довелося б позичати у батьків. Але це настільки крайній випадок. Перед цим треба зробити все можливе, щоб уникнути цієї ситуації.
Шукайте деталі в групі Facebook