Зеленський на наступних виборах матиме лише двох конкурентів – соціолог Ольга Балакірєва

Притула не має харизми, а Разумков – команди, яка б допомогла виграти вибори

Ольга Балакірєва, голова правління Центру “Соціальний моніторинг” розповіла Парламент.ua, чи можна довіряти рейтингам, чи балотуватиметься Зеленський на другий термін і яке політичне майбутнє у Разумкова.

Як в Україні формуються рейтинги та чи можна їм довіряти
Як формуються рейтинги в Україні? Яким рейтинговим агентствам можна довіряти в нашій країні, і чи є серед них політично незаангажовані?

Невелика поправка – як і в інших країнах, рейтинги у нас не формуються, а вимірюються. Питання в тому, що рейтинги є сенс вимірювати тоді, коли вони актуалізовані, тобто проблематика, яку вони досліджують, є актуалізованою для людей. Наприклад, напередодні виборів, коли це актуально і отримуємо більш високий відсоток тих, хто відповідає (тих, хто згоден співпрацювати з соціологами і не відмовляється від участі в опитуваннях). Коли ми говоримо про сьогоднішні рейтинги, то це скоріше індикатор довіри та підтримки тієї чи іншої партії. Зараз на порядку денному виборів немає, а отже – і немає активної передвиборчої кампанії, коли партії розповідають про свої позиції, про своє бачення того, що треба міняти. Тому сьогоднішні рейтинги є досить умовними.

Щодо того, чи можна взагалі довіряти рейтингам… Я б сказала так – не лише можна, а й треба. Інша річ, що їх треба правильно сприймати та критично осмислювати. По-перше, потрібно дивитися не лише на сьогоднішній рейтинг, а й на динаміку, щоб загалом розуміти, що відбувається. Наприклад, трапляється якась політична сенсація, і відразу всі кидаються її роздмухувати і формувати рейтинги. Але треба шукати причини, дивитися, чому це сталося, кому це вигідно і що цю ситуацію спровокувало. Рейтинг – це вимір суспільної думки, а він у нас зараз дуже залежить від того, що відбувається в інформаційному просторі. Відбулося якесь вкидання інформації чи скандал – і одразу видно, як це позначається на змінах у якомусь рейтингу. А через тиждень-два все повертається на круги свої, бо насправді може виявитися неправдою. Ця подія тимчасово привернула увагу тих людей, яких називають “чайниками, що киплять”, і вони вже виплеснули свою пару.

Також дуже важливо дивитися – чиї це рейтинги, якій компанії? У нас багато професійних компаній, які вимірюють та оприлюднюють рейтинги. І щоб зрозуміти, якій довіряти, можна подивитися, як та чи інша передбачила, наприклад, результати минулих виборів. Якщо проводила екзит-пол – то який був його результат, наскільки цей екзит-пол був близьким до реальної ситуації. А взагалі, я завжди раджу дивитися кілька рейтингів кількох компаній. І розуміти, що всі мають статистичні відхилення. Наприклад, яка різниця у цифрах рейтингу 22% та 24%? Та ніякий! Мені іноді смішно, коли політики кажуть: “У мене рейтинг 15,8%, а ви даєте 15,5%”. Насправді це не має жодного значення, тому що це, умовно кажучи, більше 15 і менше 16. Потрібно дивитися по відношенню до інших – хто вищий, нижчий, поряд і таке інше…

Починаючи з 2004 року ми живемо в умовах “війни рейтингів”, і ця тема часто стає предметом обговорень у соціологічній спільноті. У нас перед останніми парламентськими виборами був спеціальний тематичний круглий стіл, на якому ми про це й говорили. Обговорювали – як подавати рейтинги, намагалися домовитися між собою про те, як ставити питання, що ж треба обговорювати статистичне відхилення, що треба чітко вказувати терміни, в які було проведено те чи інше дослідження – адже через якісь інформаційні події різниця у 2-3 дні може вплинути на отриманий за підсумками опитування результат підтримки тієї чи іншої політсили.

Якою буде конкуренція Володимира Зеленського на наступних виборах
Володимир Зеленський вже третій рік поспіль із моменту обрання його президентом утримує високий рейтинг. З одного боку, він вищий, ніж у політичних конкурентів. З іншого – падає, з кожним роком. Якщо він балотуватиметься у президенти вдруге, які у нього шанси?

Падіння рейтингів – це об’єктивний процес, який відображає так звані електоральні цикли. Коли на хвилі надій та очікувань від зміни влади приходить новий політик, до того ж – несистемний, то очікування електорату є природними, і так відбувається не лише в Україні. Політик (президент) приходить до влади на піку своєї підтримки. Але ж він не може всіх задовольнити, тому потім відбувається деяке розчарування. Може, десь президент не такий оперативний, може хтось чекав від нього, що він одразу ж поїде до Путіна, “поручається” і “вирішує” всі питання – але об’єктивна ситуація не дозволяє це зробити. І виходить, що частина людей каже – “ні, він нічого не зробив”. Йде хвиля розчарування через невиконані бажання, що знову-таки об’єктивно. Потім відбувається якась подія, яка приваблює (або відштовхує) частину електорату і бабах, рейтинг знову трохи піднявся або ще більше знизився. А потім інша подія, дії, виступ – і знову зміни рейтингу… Якщо подивитися цю хвилю за всіма українськими президентами, то всі вони приходили у владу на піку свого рейтингу, а потім він починав потихеньку сповзати вниз. У когось це відбувалося швидше, хтось тримався на цьому плато якийсь час і потім сповзав. І ось цю швидкість та етапи падіння можна подивитися по кожному президенту. Як правило, вимірюють це довірою до різних соціальних інститутів, у тому числі до президента. У цій динаміці довіри все добре та красиво видно. Наприклад, Ющенко та Порошенко пішли на балансі довіри мінус 70%, це означає, що більшість людей, які проживають в Україні, розчарувалися в них.

Повернемося до Зеленського. Який у нього зараз рейтинг довіри?

Наразі у нього баланс довіри приблизно мінус 30%. Я думаю, що він має шанс ці цифри підняти. Питання, чи зможе він цей шанс реалізувати, і що йому для цього потрібно зробити.

Але до початку наступних президентських виборів залишилося не так багато часу. Чи встигне він?

Вже сьогодні точаться розмови про те, що Зеленський має намір балотуватися на другий термін. І хоча критики стверджуватимуть, що він же обіцяв іти лише на один термін, багато хто говоритиме – Кучма на другому терміні був кращим, ніж на першому, чому другий шанс не дати і Зеленському? Тим більше, що він такий весь із себе “білий і пухнастий”, і так гарно все обіцяє. Питання, що сьогодні не виконуються ті обіцянки, які він давав. Звичайно, всі розуміють, що питання миру та війни на Донбасі складне. Але якщо говорити про інший аспект – боротьба з корупцією, покарання тих, хто краде, соціальна справедливість, зменшення нерівності, прозорість ухвалення рішень – це всі ті речі, які були вкрай потрібні з 2014 року. Чому Порошенко не зміг утримати свій рейтинг? Та саме з цієї причини. На жаль, у цьому плані Зеленський повторює шлях Порошенка. Наприклад, багато хто говорить, що президент не повинен давати вказівки генеральному прокурору. Так, давати вказівки він не повинен. Але дати можливість прокурору працювати незалежно та публічно він зобов’язаний.

Якщо Зеленський таки піде на другий термін, хто йому може скласти реальну конкуренцію?

У нього сьогодні два основні конкуренти, більше, на жаль, немає. Це Петро Порошенко та Юрій Бойко. Я можу помилятися, але на мій погляд Юлія Тимошенко сьогодні вже не конкурент у президентській компанії. Так, має досить високий рейтинг, але я думаю, що це, швидше, якась інерція. Та й, власне, запропонувати їй нічого. Важко уявити, з чим би вона могла б сьогодні вийти, щоб привернути до себе значну кількість електорату.

Чому партія “Слуги народу” втрачає рейтинги
У рейтингу парламентської партії “Слуги народу” свої позиції також втратили. З чим це пов’язано?

Дозволю собі сказати, що не вважаю “Слуги народу” партією. Сказала б так – це якесь об’єднання, яке має політичний характер. Якщо взяти критерії партії, і уважно подивитися-наскільки “Слуги народу” відповідають цим критеріям як політична сила, виникає багато запитань. І потім ніхто не спростував сьогодні інформацію про те, що депутати отримують доплату в конвертах. Більше того, про це говорять і самі депутати, і близькі до них люди, і представники різних інстанцій та міжнародні організації. Немає чесності у роботі Верховної Ради. І, зокрема, партії “Слуги народу”. А ЗМІ підливають олії у вогонь. Адже сьогодні медійний простір працює за принципом скандального маркетингу. Потрібно знайти щось, що приверне увагу – і дорожче продати.

“Слуги народу” – одна з тих партій, яка за час перебування у ВР виключила зі своїх лав дуже багато своїх представників. З чим це пов’язано?

Повторюся, оскільки це не партія, то у її складі були доволі випадкові люди. І для того, щоб вони не тягнули рейтинг, що так уже падає, вниз, необхідно було очищатися від тих, хто випадково потрапив до списку партії, а потім і в депутати. Це суспільство деяких людей, які опинилися в одному човні з різних причин. Серед них є й порядні люди, котрі хочуть якось впливати на ситуацію, але критична маса непрофесіоналів у цій партії сьогодні їм вкрай заважає. На мій погляд, це те, що заважає бути сьогодні ефективним і Офісу президента, і уряду – критична маса непрофесіоналізму. Це те, що не зміг зробити Зеленський, ставши президентом – сформувати біля себе професійні групи. Чому так сталося? Думаю, через те, що він не мав певного досвіду та розуміння того, що таке експерт у тій чи іншій сфері. Плюс не варто забувати, що ми живемо в суспільстві недовіри, і важко було очікувати, що Зеленський на посаді президента матиме когось кредиту довіри. Ні. Він теж продукт нашого суспільства з божевільною недовірою навіть до тих, хто поряд і кого знає з дитинства, тому що розуміє, що моральні норми в нашому суспільстві є досить кволими. Орієнтація на швидкий успіх та збагачення, а головне – безкарність, яку ми спостерігаємо серед людей, які приходять до влади та близьких до неї, розбещує.

Чим можна пояснити стабільно пристойні рейтинги ОПЗЖ? Незважаючи на всі скандали (Медведчук-Козак, Кива тощо) та майже постійну неявку на роботу до парламенту, вони утримують свої +/- 15%.

По-перше, ця партія послідовна у своїх діях та заявах. По-друге, вони мають постійний (ядерний) електорат, який вони орієнтуються. Вони не є партією-флюгером. Чому, наприклад, Опозиційний блок, що відколовся від цієї партії, не зміг утриматись? Тому що більшість цього блоку складали політики-флюгери, зокрема й на регіональному рівні. А сьогодні регіональні лідери дуже впливають на формування іміджу партії в цілому.

І ще хочу сказати – якщо ми подивимося на регіональних лідерів партії ОПЗЖ, то ми не знайдемо серед них махрових олігархів, які спричиняють неприйняття людей. Навіть якщо ми говоритимемо про того ж Віктора Медведчука – олігарха, проти якого зараз триває судовий розгляд. Він не є тим, хто показує своє багатство. Згадайте, людей за часів президентства Віктора Януковича почало дратувати саме випинання його оточенням достатку та добробуту. І ось це відчуття несправедливості на тлі демонстраційної поведінки можновладців серед іншого вплинуло на сплеск обурення людей у ​​2014 році.

Чи є в Україні передумови для створення нових політичних партій
Чи є в Україні передумови для нових політичних партій, які можуть на наступних виборах увійти до парламенту?

Я спеціально не досліджувала це питання. Але мені здається, що нові партії за наявності грамотних лідерів можуть виникнути. І навіть скажу у якомусь сегменті. Сьогодні дуже гострим та привабливим для великої кількості людей буде все, що пов’язане з екологічними аспектами. Причому наразі екологічна проблема для України має велике значення не лише у глобальному плані, а й у локальному. Тому що у нас не вирішена проблема переробки сміття, вирубування лісів, подрібнення та забруднення річок та озер, закриття шахт. І ось на цій проблематиці, пов’язаній з екологією, цілком може сформуватись політична сила. Що дає підстави так стверджувати? Свого часу “Партія зелених” за опитуваннями одразу отримала 7% підтримки населення та спокійно пройшла до парламенту. При цьому, крім декларативних заяв, “зелені” нічим не могли похвалитися. Вони в’їхали до парламенту виключно за рахунок назви та ідеї. А сьогодні проблема екології загострилася, і якщо хтось грамотно почне пропонувати робити реальні речі, то це буде успіх.

Продовжуючи попереднє питання – Дмитро Разумков і Сергій Притула вже оголосили про створення нових політсил. Чи будуть у них якісь перспективи?

Відразу скажу, що в Притулу я не вірю. Його спроба балотуватися у мери Києва була, м’яко кажучи, невдалою. Адже крім усього іншого людина має бути сильною особистістю і мати харизматичність. Якби Зеленський не був такою особистістю, він би ніколи не став президентом, незважаючи на всі успіхи “95 кварталу”. Притула цих якостей не має.

Щодо Разумкова. Треба віддати йому належне – за час перебування у Верховній Раді він завжди був розважливо спокійним, мав здатність підтримувати порядок у сесійній залі. А це дуже важливо. Як показують опитування, серед якостей, які бачити українці у політичному лідері, – це спокій та впевненість, здатність навести лад, гідність, порядність. Але є й велике “але” – те, що він не зміг заздалегідь прорахувати ситуацію, яка призвела до його відставки. Мені здається, це говорить про те, що у нього, як і у багатьох, немає хорошої та сильної команди. А без такої команди у такій великій країні, як Україна, складно створити серйозну політичну силу. У нас багато регіонів і всі вони дуже різні. Але я вважаю, що у Разумкова потенціал є.

Чому в Україні найбільш популярні саме політичні рейтинги, а решта соціологічних досліджень переважно мало цікавить українців?

У нас, на жаль, немає культури використання соціологічних даних не тільки для того, щоб зрозуміти – за кого піти проголосувати – а й для того, щоб зрозуміти, що довкола відбувається, які проблеми актуальні. Ні ЗМІ, ні державні службовці не використовують у роботі дослідження соціологів повною мірою. Та й самі соціологи не дуже активні і часом не знають, як подати результати того чи іншого дослідження, “упакувати їх у привабливу обгортку” та піднести суспільству. Адже соціологічні дослідження покликані формувати світогляд, виховувати, підштовхувати до якихось дій, показувати, що нормальним, що немає. Цікавих даних дуже багато. Потрібно лише навчитися ними користуватися.

Шукайте деталі в групі Facebook


Загрузка...

Джерело.