Україна чітко визначила своєю стратегічною метою вступ до Північноатлантичного Альянсу. Але навколо цієї теми існує безліч маніпуляцій. Розповідаємо, як йдуть справи насправді
НАТО – один з найбільших міжнародних альянсів в історії, який існує вже понад 70 років. Незважаючи на те, як НАТО сприймали в СРСР, сьогодні, згідно даними соціологічних досліджень , майже половина українців готова підтримати вступ країни до Альянсу.
Проте на сході України підтримка НАТО залишається досить низькою, багато в чому – через міфів, які оточують організацію. За даними опитування соціологічної групи “Рейтинг”, проведеного в березні 2021 року на Сході України лише 24% громадян підтримують вступ до НАТО, а 53% виступають проти.
“Східний варіант” розібрався, наскільки ці міфи відповідають реальності, і чого може очікувати держава, яка бажає приєднатися до Альянсу.
Міф 1. Мета НАТО – протистояння з Росією
Північноатлантичний Альянс був створений в 1949 році як оборонний союз, заснований на загальних для країн-учасниць цінностях демократії, свободи і верховенства права.
Причиною створення НАТО була ескалація між СРСР і країнами-союзниками в післявоєнній Європі, і основною загрозою для Альянсу дійсно вважався СРСР. При цьому НАТО створено і існує виключно як оборонний альянс, який не передбачає наступальних або агресивних дій щодо інших держав.
НАТО прагне до мирного врегулювання конфліктів і утримання від застосування сили в міжнародних відносинах, якщо це суперечить цілям ООН. Ці та інші положення зафіксовані в Північноатлантичному договорі – основоположному документі Альянсу.
За весь час “холодної війни”, НАТО не провело жодної військової операції , виступаючи лише як оборонної блоку. Практично відразу після розпаду СРСР, НАТО розпочало співпрацю з усіма країнами колишнього СРСР, включаючи Росію.
У 1994 році Росія приєдналася до програми НАТО “Партнерство заради миру” , і з тих пір багато разів брала участь в спільних ініціативах. Зокрема, в 1999 році миротворці РФ були задіяні в Косово під егідою НАТО, пізніше РФ і НАТО об’єдналися в боротьбі проти тероризму в Афганістані, а військові кораблі РФ регулярно брали участь в операціях та навчаннях НАТО.
Співпраця РФ і НАТО було припинено тільки в квітні 2014 року , в знак протесту проти дій Росії щодо України і анексії Кримського півострова, проте Альянс завжди готовий до діалогу.
Міф 2. Членство в НАТО означає розміщення ядерної зброї на території країни
З 30 держав-учасників Альянсу, тільки 3 країни – США, Франція і Великобританія, – мають ядерну зброю. НАТО дійсно використовує принцип “ядерного парасольки”, який має на увазі, що для ефективного ядерного стримування зброя може бути розміщено на теренах не-ядерних країн з числа Альянсу. Проте, таке розміщення завжди обговорюється з урядом країни і не може бути здійснено без її згоди.
На сьогоднішній день з усіх європейських членів НАТО ядерну зброю іншої держави (США) знаходиться на території тільки 5 країн: Німеччини, Бельгії, Італії, Нідерландів і Туреччини.
Крім того, кількість ядерної зброї, розгорнутого країнами НАТО в Європі значно знизилося після закінчення “холодної війни”. З 7300 боєголовок, розміщених в Європі в 1971 році, сьогодні кількість одиниць ядерної зброї США, розгорнутого в Європі в підтримку НАТО,скоротилося на 90% з моменту закінчення “холодної війни”.
Міф 3. Члени НАТО зобов’язані брати участь у всіх операціях Альянсу
Оскільки основним принципом НАТО є колективна безпека, військова допомога іншому члену Альянсу, який зазнав нападу, дійсно є обов’язком.
Однак участь в місіях Альянсу , як і ступінь такої участі, визначаються самими країнами-учасницями. Наприклад, в операції “Океанський Щит” щодо запобігання піратських атак в районі Аденської затоки, яка тривала понад 7 років взяли участь тільки 13 країн НАТО. Аналогічно, в операції “Єдиний Захисник” в Лівії взяло участь 14 країн-учасниць Альянсу, і кількість сил, залучених до операцію, істотно відрізнялося.
Країна, яка вступила в НАТО , зберігає контроль над своїми збройними силами, і сама визначає, де і в якій мірі її солдати можуть брати участь в місіях і операціях під егідою Альянсу.
Міф 4. Всю владу в НАТО має США
Сполучені Штати Америки дійсно є найбільшою силою в Альянсі, проте жодна з країн не має виняткової сили в прийнятті рішень всередині НАТО. Всі рішення в Альянсі приймаються за принципом консенсусу – згоди всіх 30 країн-учасниць.
Це означає, що прийняття будь-якого рішення може бути ветовано будь-якої зі НАТО країн до тих пір, поки умови рішення не стануть для неї прийнятними. Деякі рішення можуть не бути прийнятими взагалі.
Крім того, основні посади в НАТО займають громадяни багатьох країн. Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг – підданий Норвегії, глава Військового комітету НАТО – підданий Великобританії, глава Парламентської асамблеї НАТО – італієць. Штаб-квартира НАТО також знаходиться не в США, а в столиці Бельгії – Брюсселі.
Міф 5. НАТО прагнути приєднати до себе якомога більше країн пострадянського простору
По-перше, членство в НАТО є суто добровільним – Альянс не може просто “приєднати” до себе іншу країну.
По-друге, процес вступу в НАТО вимагає проведення цілої низки реформ у військовому і цивільному секторі. Ці реформи потрібні для того, щоб стандартизувати відносини між країнами-учасницями Альянсу, і без їх виконання розширення НАТО буде просто неможливим. Саме ж впровадження таких реформ може тривати роками, і є просто неможливим без постійного і сильного бажання країни приєднатися до НАТО.
На даний момент лише 3 країни колишнього СРСР приєдналися до НАТО: Естонія, Латвія і Литва. Всі ці країни чітко позначили свій курс на євроатлантичну інтеграцію відразу ж після розпаду СРСР, і послідовно впроваджували необхідні реформи аж до вступу в Альянс у 2004 році.
Міф 6. Членство в НАТО вимагає членства в ЄС
Незважаючи на те, що багато держав-членів НАТО також є і членами ЄС, ніяких правил або заборон щодо взаємної участі в цих організаціях немає.
Наприклад, з 30 країн-членів НАТО 9 країн (США, Канада, Ісландія, Норвегія, Албанія, Чорногорія, Північна Македонія, Туреччина і Великобританія) не є членами ЄС. Точно так же виглядає картина і всередині ЄС: з 27 країн Євросоюзу, 6 (Австрія, Швеція, Фінляндія, Кіпр, Ірландія і Мальта) не входять до НАТО.
ЄС і НАТО кардинально відрізняються своїми цілями і характером взаємодії. Тому, жодного прямого зв’язку між цими двома організаціями – як і участю в них – ні.
Міф 7. Участь в НАТО – це дуже дорого
Країни-учасниці НАТО самі фінансують всі процеси, необхідні для функціонування Альянсу: проведення зустрічей, роботу представництва держави при НАТО, і т.д. Фінансування місій і операцій НАТО здійснюється тільки тими державами, які беруть в них безпосередню участь.
В іншому – єдине формальне правило для держав-членів Альянсу полягає в необхідності виділяти не менше 2% свого ВВП на оборонні витрати. Для порівняння, в минулому році оборонні витрати України склали 4.1% ВВП – тобто вдвічі більше, ніж вимагається від країни-учасниці НАТО. Сама суть участі в Альянсі складається в колективну безпеку, що означає, що країни можуть витрачати менше ресурсів на оборону, покладаючись один на одного в разі реальної небезпеки.
Україна на шляху до НАТО
Партнерство НАТО і України почалося в 1992 році. Перспектива приєднання до НАТО була надана Україні ще в 2008 році, за результатами саміту НАТО в Бухаресті. З 2014 року Україна відмовилася від прописаного в Конституції позаблокового статусу і почала зближення з НАТО.
Анексія Криму і війна на сході України показала, що для надійного захисту державних кордонів і суверенітету України необхідна підтримка союзників. З самого початку війни, країни-учасниці НАТО і представники організації регулярно надають Україні допомогу у вигляді консультацій, тренувань, поставок необхідного обладнання.
У 2015 році була прийнята нова Військова доктрина України, яка визначила поглиблення співпраці з НАТО і перехід на стандарти Альянсу пріоритетним завданням. У 2018 році, Україна отримала статус країни-аспіранта в НАТО, а в 2019 році курс на євроатлантичну інтеграцію був закріплений в Конституції України.
У минулому році, Україна отримала статус Партнера розширених можливостей (Enhanced Opportunities Partner). Цей статус дозволяє розширити оперативну сумісність військ і обмін розвідувальними даними з членами Альянсу. Крім України, такий статус мають лише 5 країн світу: Швеція, Фінляндія, Австралія, Йорданія і Грузія.
Керівництво Альянсу регулярно підкреслює, що двері НАТО залишаються відкритими для нових учасників. Однак, перш за все, для отримання ПДЧ Україні необхідно провести ряд реформ в сферах верховенства права, економіки та оборони. І основним інструментом імплементації реформ є Річна національна програма під егідою Комісії Україна-НАТО.
Шукайте деталі в групі Facebook