«Політична агітація і пропаганда в навчальних закладах заборонена законом»
Освітні заклади, мета яких – «сіяти розумне, добре, вічне», останні тижні раз у раз потрапляють у скандали. Резонансна історія, якою ознаменувався початок навчального року, сталась у столичному Коледжі інформаційних систем та технологій при університеті Вадима Гетьмана. Нагадаємо, у мережу потрапило відео, на якому вчителька фізкультури Любов Малькова кричить на неповнолітнього студента (старосту групи), грубіянить та погрожує лише через те, що група не вчасно прибула на заняття, бо не відразу розібралася, де відбудеться пара. Попри величезний резонанс, відео за тиждень набрало мільйон переглядів, керівництво коледжу спустило цю справу на гальма: звільняти вчительку фізкультури за статтею не стало. Ба більше: комісія, яка розслідувала інцидент ухвалила рішення про проведення роз`яснювальної роботи зі… студентами. Така кругова порука кидає тінь на чесних і самовідданих представників педагогічної галузі.
«Главком» звернувся до освітнього омбудсмена Сергія Горбачова з проханням дати оцінку того, що сталося в столичному коледжі. Не оминули в розмові й проблему корупції в школах, які повсюдно збирають гроші з батьків у спеціально створені «доброчинні» фонди. Омбудсмен також прокоментував проблему виборчої кампанії, яка проривається за паркани освітніх закладів.
У 2019 році Сергій Горбачов переміг в конкурсі і став першим в Україні освітнім омбудсменом. На нього покладається виконання завдань із захисту прав у сфері освіти – зі скаргами про порушення до нього можуть звертатися здобувачі освіти, їхні батьки, законні представники, педагоги і науковці.
Як ви оцінили інцидент, який на початку навчального року прогримів у столичному Коледжі інформаційних систем та технологій? Вчителька фізкультури Любов Малькова кричить на неповнолітнього студента, вимагає «закрити рота»?
Поведінка викладачки була абсолютно неприйнятною ні з погляду людяності, ні з погляду професіоналізму. Викладач не має права так поводитися. Це поведінка емоційно неврівноваженої людини з використанням дуже сумнівної лексики, яка є абсолютно неприйнятною.
Тюремний сленг…
Це ви сказали, і я погоджуюсь, дуже на те схоже. Якщо ми хочемо виховувати людей з почуттям власної гідності, з почуттям відповідальності і громадянських чеснот, то, звичайно, це абсолютно неприйнятним.
У цій історії є інший бік медалі. Наскільки законно було фільмувати таку поведінку викладачки? Чи має право студент, учень знімати та оприлюднювати таке відео? Чи мають ЗМІ, перш ніж публікувати ці кадри, дізнатися, хто і чим довів викладачку до такого агресивного стану?
Кожен має право оприлюднювати. Звичайно ж, краще з’ясувати все на місці, але є випадки, коли ми стикаємося з виразними порушеннями прав людини, причому кричущими порушеннями. І такі випадки мають ставати надбанням громадськості.
Стосовно того, чи має право будь-хто знімати і оприлюднювати інформацію. Прихильники подібного психологічного терору, який ми побачили на відео, кажуть, що не можна було знімати, оскільки це, нібито, приватне життя. Вони дуже плутають приватне життя і виконання посадових обов’язків. Тобто людина, яка знаходиться на робочому місці, в робочий час, виконуючи свої посадові обов’язки, не є приватною особою. На неї не розповсюджується, скажімо, положення закону про захист приватного життя.
Стаття 34 Конституції прямо говорить, що кожен громадянин має право вільно збирати, зберігати і розповсюджувати інформацію, окрім тієї, яка має обмежений доступ. Ну а щодо обмеженого доступу, то в даному випадку спрацьовує стаття 21 закону про інформацію, яка визначає, що факти про порушення прав і свобод людини не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом. Тому фіксація порушення прав – це не просто право, а це обов’язок громадян фіксувати, в тому числі – й засобами аудіо та відео запису. Так що все було зроблено абсолютно законно.
Студент четвертого курсу згодом розповів репортерам про те, що агресивна поведінка для викладачки – норма. Крім того, хлопець стверджує, що за заліки вона вимагала від нього грошей. На підтвердження своїх слів він надав диктофонний запис. Чи займуться цією справою правоохоронні органи?
Треба робити подання до правоохоронних органів. Кожна людина має захищати свої права і права інших громадян. Ви згадали про можливе вимагання грошей, я не можу цього стверджувати, бо я не чув запис і не знаю, чи ідентифіковані особи тих, хто на цьому записі. Вимагання хабаря – це не лише посадове порушення, це вже кримінальний злочин. Тому треба подавати заяву до поліції.
А хто може подавати заяву до поліції?
Будь-хто, насамперед сам постраждалий, людина, у якої вимагали хабаря.
Чим завершиться розслідування цього скандалу, які наслідки він матиме для вчительки фізкультури та студентів? Студенти радіють, що у них тепер новий викладач фізкультури, який проводитиме заняття не в роздягалці, як його попередниця, а в спортзалі. Водночас батьки переживають, що тепер педагогічний колектив «відіграється» на дітях. Як запобігти ймовірним переслідуванням?
Я думаю, що насамперед треба зайняти дуже чітку позицію керівництву закладу освіти, і не лише коледжу, але й університету Вадима Гетьмана (Коледж інформаційних систем і технологій є філією Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана – «Главком»).
Я отримав протокол засідання комісії з розслідування оприлюдненого на відео інциденту. На свій запит до керівництва коледжу я отримав відповідь, яка мене просто обурила.
Будь-яка комісія створюється для того, щоб досягнути трьох цілей: перша – з’ясувати достовірність фактів, друга – дати оцінку цим фактам, третя – зробити висновки.
Тобто рішення комісії у цьому випадку мало би бути приблизно таким:
Вказані факти мали місце і підтверджуються як відеозаписами, так і інформацією, отриманою від здобувачів освіти;
Комісія вважає таку поведінку викладача неетичною, неприпустимою і непрофесійною та засуджує її.
Комісія рекомендує керівництву закладу освіти розірвати контракт з викладачем, на підставі частини 3 статті 41 Кодексу законів України про працю. (Ця стаття передбачає розірвання трудової угоди у випадку «вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи»).
Це так мало би бути.
А які висновки зробила комісія після розслідування цього брутального інциденту?
У висновках написано так: провести роз’яснювальну роботу. Причому роз’яснювальну роботу чомусь вирішили проводити не лише з працівниками закладу, які поводяться неетично і непрофесійно, порушують закон, а й зі студентами, які в у даному випадку поводяться коректно. Мене це дуже обурило, я вже мав розмову з директоркою закладу, де висловив свою позицію і зробив окреме подання з вимогою переглянути рішення комісії і керівництву закладу вжити належних заходів, які прямо передбачені законом. Хоча найнеприємніше те, що, скоріше за все, цю викладачку могли вже тихесенько звільнити «за власним бажанням» або, навіть, «за згодою сторін». Це треба ще з’ясувати.
Так, студенти розповідають, що вчителька фізкультури Любов Малькова вже звільнилася.
Але ви ж розумієте, що тепер ця людина піде в якийсь інший заклад освіти і буде знову гнобити дітей? Таким речам потрібно надавати належну оцінку: така людина не має права працювати з дітьми.
«Раніше треба було кожного дня ходити до школи і вивчати те, що не потрібно»
Карантинні обмеження стали викликом для освітньої галузі. Де межа між правом на освіту і безпекою?
Право на безпеку є пріоритетним – це моя принципова позиція. Ще працюючи директором школи, я дуже багато разів повторював тезу, яка для деяких колег лунає мало не єретично. Головне завдання директора школи – щоб діти ввечері повернулися додому живими і здоровими. Треба надавати якісну освіту, забезпечувати якісний освітній процес – це важливо. Але на першому місці головна умова – збереження життя і здоров’я. Щодо запроваджених обмежень, то я не є фахівцем з епідеміології, лікарем, і маю довіряти професіоналам. Якщо головний санітарний лікар вводить обмеження і вважає, що вони нас мають захищати, то я їх підтримуватиму. Життя і здоров’я є пріоритетними.
Епідеміологічна ситуація погіршується, «червона» зона розширюється, все більше дітей не зможуть відвідувати заклади освіти через карантин. Яким чином здійснюється контроль за якістю дистанційного навчання, чи є якісь методики для контролю?
Тут не треба нічого вигадувати. Нам зараз дуже потрібно переглядати своє ставлення до освітнього процесу, оскільки освіта відбувається не в міністерстві, а у школі.
Освітнє законодавство та Міністерство освіти і науки визначають бажаний рівень, до якого мають дійти здобувачі освіти. І заклад освіти в межах своєї автономії сам організовує навчальний процес таким чином, щоб максимально ефективно надати якісну освіту, маючи за пріоритет збереження життя і здоров’я здобувачів освіти та педагогічного персоналу. Контроль за якістю освіти здійснює Державна служба якості освіти.
Що стосується того, як організувати навчання та оцінити його якість, то це цілком можна робити і дистанційно: ми наразі маємо можливість користуватися різноманітними освітніми платформами та інструментами комунікації: Google Клас, Microsoft Teams, можна проводити конференції в Zoom, чи в Skype. Тобто варіацій дуже багато і заклад освіти сам визначає, як навчати і контролювати результативність навчання.
Побутує думка, що багато шкіл не справилися з дистанційною освітою, і знання учнів набагато гірші через карантин. Чи можна вже порівняти ефективність навчання, наприклад, за результатами ЗНО із минулорічними показниками?
Тут є дуже цікава річ, про яку не говорять, але я її виразно бачу. Парадоксально, але чимала кількість випускників, які гарно склали ЗНО, кажуть: ми вдячні карантину, бо раніше треба було кожного дня ходити до школи і вивчати те, що нам не потрібно, замість того, щоб зосередитися і вивчати саме те, що для нас дійсно є важливим для ЗНО.
А щодо порівняння із минулорічними результатами ЗНО, то я ще не бачив аналітики, вона має з’явитися протягом тижня-двох, до кінця вересня так точно. І тоді ми побачимо реальну картину. Моє припущення: суттєвої різниці не буде, але подивимося.
«Зміст освіти не відповідає вимогам сучасного світу»
Чи багато шкіл за рекомендаціями Міносвіти з 1 вересня перейшло на змішану форму навчання –сьогодні в школу йдуть одні діти, а завтра – інші. Сьогодні одні працюють дистанційно, а завтра – інші. Чи вдається вчителю пояснювати матеріал одночасно для дітей і в класі, і дома?
Точної статистики немає, ці дані весь час змінюються: якісь класи чи школи припиняють очне навчання, якісь навпаки відновлюють. Певна кількість шкіл перейшла на змішану форму навчання, але там є велика проблема, пов’язана з тим, що така форма вимагає додаткового фінансування і додаткових роз’яснень застосування фінансових норм. Вважаю, що після отриманого досвіду ми набагато більше навіть у звичайних умовах будемо використовувати нові цифрові технології, освітні платформи тощо.
Які проблеми стали помітні після запровадження дистанційного навчання?
Ще навесні, після першого місяця карантину, служба освітнього омбудсмена провела опитування. Із відповідей ми окреслили три групи проблем.
Технічне забезпечення. Якісний інтернет, сучасна техніка, яка дозволяє використовувати можливості цифрових технологій. Цього дуже не вистачає.
Зміст освіти. Наразі учні перенавантажені купою другорядної розпорошеної інформації з багатьох предметів, яка просто забирає ресурс пам’яті і не дозволяє створити цілісну картину світу. На жаль, наразі зміст освіти не відповідає вимогам сучасного світу. З цим треба працювати.
Психоемоційна готовність до дистанційного навчання. Виявилося, що ані діти, ані вчителі, ані батьки були не готові до таких викликів. І це цілком очікувано, бо, на мій погляд, мало уваги приділяється питанням мотивації навчання, формування ціннісного ставлення до знань, до опанування компетенціями. А в умовах карантину ці проблеми просто загострилися і все суспільство побачило те, що освітяни бачили вже давно.
Чи не порушуються права педагогів, коли їм ділять один клас на два (частина дітей ходить до школи, частина вчиться дома)? Навантаження збільшується, а зарплата?
Порушуються, однозначно, і саме тому потрібні додаткові гроші на оплату, потрібні рішення про зміни порядку використання бюджетних коштів.
Що можна було б зробити? Нам потрібно більше часу, щоб працювати з двома групами, адже був один клас, а стало два, правильно? Це означає майже подвійну роботу вчителя. Більше того, робота вчителя в режимі онлайн більш насичена і потребує більше енергії, сил і часу, ніж робота в звичайному режимі. Ми це вже побачили навесні.
Ви правильно сказали: деякі школи не впоралися, але не всі. Саме тому потрібно дозволити вводити іншу тривалість уроків, а у нас вона визначена. Це також вимагає відповідної техніки і ресурсів, це дуже складно.
Тому ще 18 серпня я надіслав листа до Кабміну з проханням негайно винести на розгляд питання освітньої субвенції для подолання негативних наслідків карантину. Офіційно відповіді я не отримав, але я бачив вже поданий до парламенту проект бюджету, він мене не те, щоб зовсім втішив, але він обнадійливий. Там є певні речі, які були запропоновані.
Добре, що позицію освітян почули. Парламент нещодавно ухвалив рішення рекомендувати Кабміну виділити з «антиковідного» фонду 10,5 млрд грн на потреби освіти. Дуже сподіваюся, що ці речі будуть доведені до логічного завершення і освіта таки отримає вкрай необхідні кошти для оплати додаткової праці вчителя, для забезпечення шкіл технікою і для навчання по інтернету.
До речі, дуже важливо, що внаслідок карантину багато вчителів усвідомили: якщо не опановувати сучасні технології, можна просто залишитися без учнів. Зараз дуже багато вчителів переймаються тим, щоб підвищувати свою компетенцію. Ми зробили класну і дуже важливу річ: за моєю ініціативою українське представництво компанії Google разом з Академією цифрового розвитку провели дистанційний курс для педагогів з розгортання середовища G Suite for Education (Google Клас) у закладах освіти. Заявок подали більше 3 тис. вчителів, взяли участь у навчанні більше 2 тис. І що дуже важливо, 63% тих, хто розпочав навчання, отримали сертифікати, тобто вони завершили навчання. Це дуже високий показник, бо зазвичай на онлайн-курсах до фінішу доходять 15-20%.
Тобто є величезний запит, адже 1700 вчителів із 700 закладів освіти отримали сертифікати і будуть розгортати дистанційні платформи з гарним функціоналом у своїх закладах. Паралельно вони отримають безкоштовний домен для освітніх платформ Google. Він дозволяє використовувати необмежене хмарне сховище, розгортати безкоштовно дистанційну платформу, яка дуже гарно себе зарекомендувала.
Наразі заклади освіти мають таку гарну можливість. Як це зробити, можна дізнатися з нашої публікації:
«Чим менше дітей у класі, тим нижче якість освіти»
Через низьку заробітну плату молоді вчителі не поспішають працювати у школах. У Мінфіні обіцяли переглянути умови оплати праці педагогів, запровадити чітку формулу розрахунку заробітної плати, левову частку якої має складати посадовий оклад – щоб покласти край маніпуляціям з доплатами. Що вже зроблено?
Наразі зарплата вчителя складається з кількох складових, основою якої є посадовий оклад. Але ми бачимо, що майже половину зарплати складають різноманітні надбавки та доплати за різними критеріями. Коли обговорювали закон про повну загальну середню освіту, ми всі стали жертвами, скажімо так, політичної боротьби. Була внесена саме та пропозиція, про яку ви зараз сказали: щоб основна частина заробітку вчителя була визначена саме посадовим окладом, а не всілякими доплатами. Але це не вдалося зробити, оскільки там почалися маніпуляції і через недбале формулювання піднявся ґвалт і тому це не зробили. Дуже прикро, що так сталося.
За даними Мінфіну, за рахунок коштів освітньої субвенції середня зарплата учителя на місяць становить близько 12 тис. грн (є педагоги з меншою зарплатою), а от середньомісячна винагорода судді районного рівня – 106 тис. Чи змінилося щось в цьому плані?
На жаль, поки що відчутних змін немає і треба дуже ретельно працювати над реформою заробітної плати педагогічних працівників, бо там дуже великі проблеми. Зараз спільними зусиллями декількох міністерств розробляється концепція реформування зарплати вчителів і я дуже сподіваюся, що вона буде зроблена саме так, як пропонується: щоб основна частина зарплати формувалася саме через посадовий оклад, який не залежить від того, є гроші у місцевої влади, чи їх немає. Це досить складна робота, створена робоча група, куди входить багато фахових людей і народних депутатів. Вже триває громадське обговорення концепції. Питання в тому, що такі документи дуже складно напрацьовуються, оскільки багато інституцій повинні узгоджувати цей документ.
Це середня зарплата – 12 тис грн, а в декого з вчителів і менше…
Середня зарплата – це як середня температура у лікарні. Як тільки «Главком» це надрукує, ви отримаєте купу гнівних коментарів на кшталт «Де ви таке бачили, бо у мене зарплата ледь 5 тисяч?» Тут спрацює психологічний феномен: ті, у кого менша зарплата, обуряться, а ті, у кого вона більша, промовчать. І створиться враження, що у нас все погано, всі брешуть, зарплата набагато нижча. Насправді вона така десь і є – 10 тис грн «чистими». Це, можливо, близько до факту. Але є дуже велика нерівномірність.
У Мінфіні вважають, що є 36 тисяч «зайвих вчителів», тому від пенсіонерів у школах треба позбавлятися. Але ж на периферії саме на таких педагогах і тримається школа?
Вчителів зайвих не може бути. Це взагалі некоректне висловлювання – я пам`ятаю те інтерв`ю заступника міністра фінансів «Главкому». Відповідь на це питання – у площині ефективності використання коштів.
На сайті Мінфіна є розділ «Витрати на освіту», там в інфографіці наведені дуже цікаві факти. Наприклад, середня наповнюваність класів в Україні – 19 дітей, але ця наповнюваність дуже нерівномірна: в Україні всього лише 4% класів мають наповнюваність більше ніж 30 дітей. У великих містах наповнюваність, звичайно, набагато більша. Скажімо в Києві – 28, приблизно стільки ж у Дніпрі. Але в невеличких містах і селах наповнюваність набагато нижча.
Ми зараз отримуємо чимало інформації про те, що є класи, в яких навчається лише 5-6 дітей, і є класи-комплекти – це коли, наприклад, дві дитини в першому класі, 3-4 дитини – в другому класі. Створити окремий клас неможливо за законодавством, то ж створюється клас-комплект, тобто навчаються діти близького віку в одному класі.
Є важливий показник – сума грошей, виділена за навчання одного учня протягом навчального року. По Україні середній показник – 23 тис грн. А є школи, де на учня витрачається 60-70 тис грн, тобто в три-чотири рази більше ніж в середньому по Україні. Зазвичай це сільські школи, де дітей дуже мало. Це реальна проблема, оскільки вона не дозволяє якісно організувати навчальний процес. Тут є один розповсюджений міф, який вже давно треба спростувати: нібито якщо дітей у класі менше, то це буде краще для навчання. Насправді все із точністю до навпаки: чим менше дітей у класі, тим нижче якість освіти. Це статистика, а не те, що ми вигадуємо.
Чому це відбувається? Наприклад, є невеличка школа, де навчається близько 50 дітей – там нема достатнього навантаження для вчителів-предметників, щоб можна було дати повну ставку вчителям всіх предметів. Просто не вистачає годин і тому один вчитель читає величезну кількість предметів, що дуже негативно позначається на якості знань учнів.
«Посада директора школи просто не дуже приваблива»
За фінансування шкіл відповідає держава та місцева влада. Батьки не зобов’язані купувати книги. Закон забороняє вимагати грошей ні на які потреби. Але ж в дійсності все навпаки. Яка роль у цій історії директора школи, чому його часто звинувачують у корупції?
Абсолютно правильно, навчальний процес у комунальному закладі освіти має забезпечуватися за бюджетні кошти. І тут я би дуже чітко хотів розставити акценти. Батьки можуть допомагати школі, якщо вони цього хочуть і це їх власне рішення, а не примус. Ніхто не має права їх примушувати. Але, на жаль, цього не всюди дотримуються. І тут дуже важлива позиція керівника закладу. Скажу з власного досвіду, коли в 2015 році я прийшов до школи директором, то я побачив, що є фонд школи, куди батьки збирають готівку. Я неодноразово пояснював батькам, що це неправильно і незаконно: якщо хочете допомагати школі, то ось є рахунок, перераховуйте кошти і контролюйте, як школа їх витрачає. «Та ні, це морока, бо треба звітувати, нам краще зібрати гроші», – пояснювали батьки. Я два роки боровся з тим, щоб припинити цей збір коштів, і припинив. Тобто батьки перестали здавати готівку. Тут дуже важлива позиція директора: якщо він буде категорично проти, то це можна зробити. Але тут погано те, що ці грошові питання дуже часто стають підставою для булінгу між батьками і між дітьми, коли одні платять, а інші кажуть, що ми не будемо платити, або не можемо чи принципово не вважаємо за потрібне платити. І тоді починаються цькування. Це дуже складні питання, дуже багато залежить від позиції керівника.
Але у нас наразі щось не спостерігається черги на посаду директора школи, це м’яко кажучи. Існують величезні проблеми з тим, щоб знайти професійну і гарно вмотивовану людину на цю посаду. Є директори шкіл, які активно працюють, розвивають школу, переймаються розвитком освіти. А є такі, яким просто все, як кажуть, не дуже це цікаво. Головне для них – підтримувати власний статус, можливо, є ще якісь інші преференції. Але замінити їх, на жаль, нема ким: ми бачимо, що конкурси на посади директорів шкіл, у кращому випадку, проходять за наявності двох кандидатів. А буває – що й взагалі безальтернативно. Бо зараз посада директора школи просто не дуже приваблива: відповідальність величезна, обсяг роботи просто захмарний, а гроші, м’яко кажучи, смішні.
За ініціативою Віталія Кличка створювалися структури для боротьби з корупцією у школах, але насправді часто доводиться чути, що від директорів шкіл, як і лікарень, вимагають збирати гроші, які потім по ланцюжку передаються нагору.
Я не знаю жодного підтвердженого випадку. Якщо мені конкретно скажуть: ось цей директор «несе конкретно цьому начальнику», звичайно ж, я відразу звернуся до поліції. Тезу про те, що директорів змушують платити, чув багато разів, але жодного разу не почув якихось фактів. Тому це називається непідтверджена інформація.
Я пропрацював чотири роки директором школи у Києві, знайомий з багатьма директорами шкіл, і не знаю жодного такого випадку. Можливо, від мене приховують, бо я особисто жодних грошей нікому не давав і не збираюся давати. Принагідно прошу читачів цього інтерв’ю повідомити, якщо їм відомі такі факти. Але, наголошую, саме факти: хто, коли, кому, скільки і за що передав. Плітки на кшталт, а от я чув, що хтось десь комусь щось дав, – не приймаються. Повідомляйте, будемо звертатися до поліції і порушувати кримінальну справу, бо це кримінал.
Є й інші шахрайські схеми. До прикладу, здані в оренду спортивні приміщенні шкіл приватним секціям. А як бути дітям, батьки яких не можуть сплачувати?
Секції мають бути безкоштовними і це передбачено, є гуртки. Інше питання: яка притомна людина, яка поважає себе як професіонал, піде працювати керівником гуртка на зарплату 4-5 тис. грн? Саме тому починаються ці не дуже законні маневри. Треба забезпечити нормальне бюджетне фінансування, щоб діти мали можливість займатися спортом. До речі, зараз діє новий порядок використання оренди – тільки за погодженням власника. А власником зазвичай є міська влада.
Тобто діти мають право безкоштовно займатися в спортзалах?
Звичайно, якщо для цього знайдеться людина, яка згодна працювати з дітьми за невеликі гроші.
В Україні у розпалі місцеві вибори. Як зробити так, аби політики та чиновники не використовували заклади освіти і освітян у своїй кампанії?
Я 15 вересня мав розмову з виконуючим обов’язки міністра освіти паном Сергієм Шкарлетом на цю тему. У нас є закон, який чітко визначає, що політична агітація і пропаганда у школах заборонена. І тому той, хто це робить, грубо порушує закон про освіту, а ще – порушує виборче законодавство, Конституцію України, зокрема, статтю 35. Тут просто треба не мовчати, а викривати всіх цих ходаків до закладів освіти. Міносвіти 16 вересня оприлюднило лист, де знову нагадало про неприпустимість політично агітації у закладах освіти.
Тих керівників закладів освіти, які пускають у школу будь-якого політика зі своїми «торбинками», треба негайно звільняти. Це грубе порушення Конституції і чинного законодавства.
Шукайте деталі в групі Facebook