Ми творимо політиків, яких заслуговуємо

Давайте нарешті будемо чесними з собою – ми творимо політиків, яких заслуговуємо.
Кожні вибори, чи то місцеві, чи то парламентські, чи навіть президентські, це не чемпіонат лозунгів, нездійснених обіцянок і креативу. Це не конкурс хто більше набере лайків під фото з вишиванкою, яку купують раз в 5 років під цю оказію. І, тим паче, це не змагання, хто більше брехні вилиє на своїх опонентів.

Вибори – це доволі рідкісний шанс для України обрати тих, хто буде шанувати минуле, творити сьогодення і закладати фундамент майбутнього.

Але ж чому тоді, замість конструктивної битви стратегій та планів розвитку, ми кожного разу спостерігаємо зовсім протилежне?

Причину зрозуміли вже дуже давно, ще за часів Древнього Риму (а вірогідно й раніше) – нам не цікаво слухати лекції чи детальні дискусії, ми потребуємо хліба і видовищ.

Нам цікаво дивитися безглузді телевізійні шоу, де політики награно один одного обзивають та звинувачують мало не в усіх гріхах людства, хоча ми чудово розуміємо, що після етеру вони ледь не в обіймах підуть разом пити чарку і жваво хвалитись як вкотре розвели нас як лохів.

Нам подобається вихвалятися своєю підтримкою певної політичної сили і активно за неї агітувати, хоча самі можемо згадати заледве одного місцевого депутата від неї. Та і його прізвище ми знаємо лише тому, що він постійно фігурує в різних корупційних скандалах.

Нам цікаво цькувати прихильників та кандидатів інших партій, та відчувати як їх це чіпляє за живе, ми насолоджуємся кожною миттю їх обурення чи, особливо, емоційних страждань, хоча самі поняття не маємо чим відрізняються програми та філософії цих партій.

І саме тому існують беззмістовні ТВ-шоу, саме тому політики не те що не бояться втрапити у скандал – вони часто намагаються саме це і зробити. Та і залазити в корупційні схеми не бояться. Бо знають, що нічого їм за це не буде, а ми потім все одно знову їх оберемо, бо «хороша партія».

Ось що нам дійсно цікаво, а не якісь там стратегії розвитку мікрорайонів, плани трансформацій комунальних служб та напрямки реформ міста.

І тому так особливо дико ця феєрія виглядає під час місцевих виборів. Звісно, що зовнішньополітичний курс, програма розвитку економіки та держави в цілому це важливо, але чи аж настільки кардинально це впливає на наявність вуличного освітлення і місць в дитячих садках?

Звісно «ми» тут грубо узагальнене. І мені щиро шкода тих хто не такий. Шкода, адже це рідкісні виборці, яким доведеться серед цього параду садизму, брехні та лайнометання виокремити дійсно важливу та правдиву інформацію, щоб зробити свідомий та зважений вибір.

Шкода, але в той же час бере гордість, що такі виборці серед нас все ж є, хай і небагато.

Сумна правда ще й у тому, що вирішити цю проблему неможливо ані законом, ані наказом, ані постановою.

Змінити це можемо лише ми самі, коли почнемо обирати не партійні гасла, а конкретних людей – за їх особистністні якості, за їх стратегії та плани, за їх життєві цінності, за ті якісні зміни, що вони хочуть привнести в наше життя.

Можемо змінити, коли зламаємо свою внутрішню пасивність і створимо попит на якісних політиків та господарників, а не популістів, що йдуть у владу лише з метою особистого збагачення.

Можемо, але чи зробимо?

Вибір за нами

Шукайте деталі в групі Facebook


Загрузка...

Джерело.