Ми прокидаємося за дзвінком будильника в телефоні, виходимо в інтернет раніше, ніж встигли вмитися. Технології все більше проникають у наше життя: з їх допомогою спілкуємося, вчимося, працюємо і розважаємося.
Однак численні ґаджети, будучи винайденими для того, щоб економити час іполегшити комунікації між людьми, часто мають цілком протилежний ефект. Чому виникає ґаджет-залежність та де межа між захопленням і манією? Про це говоримо з лікарем-психіатром Софією Влох (на фото).
— Чи можна вважати прив’язаність до мобільного телефону залежністю?
— Про формування залежності можна говорити тоді, коли якийсь об’єкт стає для людини єдиним або основним джерелом позитивних емоцій, способом запобігання негативним емоціям. Залежність схожа зі звичкою, яка виражається у прихильності людини до добре знайомих предметів оточення: людина може звикнути до улюбленого крісла, до джинсів. Але залежність, на відміну від звички, являє собою гіпертрофовану і практично необоротну прихильність. Вона супроводжується втратою контролю. Новітні технології несуть не лише комфорт і зручності, а й створюють певні проблеми. Йдеться про мобільні телефони, планшети та ноутбуки, які стали невід’ємною частиною нашого побуту. ґаджет-залежність можна охарактеризувати як залежність від телефону, від соціальних мереж, від серфінгу в Інтернеті (включаючи нескінченний перегляд пабліків, картинок, відео). Від відеоігор, постійних селфі і розмов про себе, нав’язливої перевірки пошти і так далі. За оцінками експертів, незабаром у розвинених країнах ґаджет-залежність вийде на перше місце за кількістю людей, які від неї страждають, випередивши куріння і алкоголізм. Ми не знаємо, коли отримаємо лайк або приємне повідомлення, і саме ця непередбачуваність змушує нас перевіряти і перевіряти. Кожна перевірка — це порція “гормонів задоволення”. Такий самий принцип працює в казино, і люди ведуться на обіцянку нагороди. Непередбачуваність робить її такою бажаною. Тобто люди залежать не від смартфона, а від звички перевіряти дзвінки, пошту, соцмережі. 70% американців не можуть заснути без свого мобільного телефону. Ще в 1997 році Reuters провела дослідження залежності від інформації, відтоді ситуація тільки погіршилася.
— Наскільки ця залежність поширена у світі?
— Нещодавно в Нью-Йорку було проведено соціологічне опитування, в якому людей запитували: «Щоб відповісти на телефонний дзвінок, чи готові ви перервати побачення, прийом їжі ?». 22% респондентів готові перервати побачення, 49% — обід . Шведський оператор мобільного зв’язку провів дослідження, щоб виявити, яка нація найбільше залежить від смартфонів. Виявилося, найбільшу залежність від пристроїв мають жителі Фінляндії. На думку фахівців, це пов’язано з низькими тарифами на послуги у мобільних операторів. За копійки фіни можуть «ходити» в інтернет у будь-якій точці країни. Цим фактом стурбоване Міністерство охорони здоров’я країни. У Гельсінкі навіть зняли соціальну рекламу. У ролику мати моніторить інтернет, в цей час ворона забирає у неї з-під носа дитину. Слоган відео: «Халатність — сучасне насильство». Американські медики встановили, що людям, які не можуть жити без телефонів, властиві різка зміна настрою та імпульсивна поведінка.
До яких психічних розладів може призвести телефон чи планшет?
— Нові способи комунікації дозволяють людям ефективніше працювати та 24 години на добу отримувати необхідну інформацію. Та не замислюються, що це може спричинити психічні розлади. Серед них — синдром фантомного дзвінка. Людині здається, що телефон у кишені дзвонить, хоча нічого насправді не відбувається. Чи facebook-депресія – залежність від контактів у соціальній мережі або, навпаки, від їхньої відсутності. Або «ефект google» — знання не потрібні, адже будь-яку інформацію можна відшукати у Мережі. І, нарешті, номофобія – страх залишитися без мобільного телефону. Психологи вважають, що надмірне захоплення ґаджетами – це втеча людини від реального світу.
— Може, варто відмовитись від використання ґаджетів?
— Гаджети та Всесвітня мережа покликані полегшити життя. Було б нерозумно відмовлятися від них. Але треба пам’ятати – все повинно бути в міру. Бо не можна відчути красу, лише роздивляючись фото в Мережі. І онлайн-дружба ніколи не замінить живого спілкування.
— Найбільш вразливі до “сучасних залежностей” підлітки?
— Для підлітків ґаджети стали чимось на кшталт наркотиків. Заповнюючи час ґаджетами в будь-якій формі, підлітки забувають, як це бути собою, міркувати зі собою наодинці. Неосяжний шквал інформації, яка надходить з ґаджетів, не дає розвиватися самоаналізу, самопізнанню.
— Якщо людина прагне набрати сотні лайків чи репостів — це теж якась манія?
— Потужне джерело “гормонів задоволення” — самомилування, самопрезентація. За допомогою МРТ вчені з’ясували, що центри, які відповідають за відчуття “винагороди” у мозку, починають працювати набагато активніше, коли людина розповідає про свої погляди або висловлюють свою думку, ніж коли слухає інших. Під час особистої бесіди віч-на-віч можливість висловлювати свою думку становить 30-40%, а у віртуальних бесідах в соціальних мережах ця можливість зростає до 80%. Розмови тет-а-тет безладні і емоційні — у нас недостатньо часу, щоб думати про те, що говоримо. Доводиться звертати увагу на міміку і жести. У мережі у нас є час побудувати та відредагувати свій монолог. Психологи називають це самопрезентацією: людина позиціонує себе так, якою хоче бачити себе в очах оточуючих. Почуття, що отримується в процесі самопрезентації, настільки сильне, що коли користувач переглядає власний профіль на Facebook, у нього піднімається самооцінка.
— Якщо так любимо говорити про себе, що ж змушує нас робити репости чужих записів?
— Передати кому-небудь інформацію — це найсильніший імпульс. Усвідомлення того, що людина ділиться з іншими чимось важливим, активізує у його мозку так званий центр задоволення. Репости допомагають нам проявити себе: 68% людей стверджують, що вони роблять репости для того, щоб інші користувачі краще про них дізналися. Однак найголовнішим мотивом зробити репост залишається бажання бути ближче до людей: 78% користувачів соціальних мереж стверджують, що репости допомагають будувати стосунки з іншими людьми. Коли розміщуємо пости з «правильним» контентом, завойовуємо суспільне схвалення, що сприяє підвищенню самооцінки. 62% користувачів заявляють, що вони почуваються більш впевнено, коли люди позитивно реагують на те, що вони розміщують в соціальних мережах.
— Через те, що люди малюють красиву і часто вигадану реальність на своїх сторінках, користувачі стикаються з тим, що отримують неправдиву інформацію про дійсність. Вони викладають свої кращі фото в кращих місцях у кращому одязі. Людина автоматично порівнює своє життя з віртуальним життям інших людей і робить висновок не на свою користь…
— За допомогою facebook та Instagram люди, які вирішили провести суботній вечір вдома, розуміють, що можна було б провести вечір трохи інакше. Це почуття посилюється в сотні разів завдяки новинам про бурхливі вечірки колег, туалетні луки кращої подруги і відео друзів, які випивають текілу. Навіть якщо ви ніколи у житті не стали б так само розважатися, ви все одно ловите себе на думці, що: «Може, я справді щось пропускаю у цьому житті?». На Заході існує термін FOMO — fear of missing out, страх щось пропустити, і близький до нього FOBO — fear of better options, страх упустити кращі можливості. Термін з’явився у 90-ті роки, а явище, зрозуміло, ще раніше. Однак розвиток соціальних мереж сильно збільшив страх щось пропустити. Цей страх поширюється на все що завгодно: концерт у клубі, вечірка, робота, хобі, місце відпочинку, ґаджет або страва в ресторані. Це може бути і щось невловиме. Ми не знаємо, що саме, але боїмося, що щось втрачаємо, що інші щасливіші і зробили правильніший вибір. Зовсім вберегтися від FOMO — складно. Але треба знайти баланс для гармонійного життя.
Шукайте деталі в групі Facebook