Що показав минулий гайдарівскій форум в Росії? Нам, Україні, необхідно не «радіти» північному пушному звірку що насувається на РФ, а приготуватися до надзвичайного зростання ризиків.
Що це за ризики?
1. Ризик відновлення активних бойових дій в Донбасі. Причому, з масовою участю російських регулярних військ (неважливо під яким виглядом) аж до масового застосування авіації з боку супротивника. Наступ «до Криму», «до Дніпра», «до Києва» – тут можуть бути варіанти.
2. Ризик розгойдування ситуації в соціально-економічному та політичному аспектах. І так ситуація не ахті. Але при додатковому підкиданні «дров» від східного «брата» буде ще важче. Основні напрямки – федералізація і управлінська криза (центральної влади). Форми можуть бути будь-які – як з боку нібито «добровольців», так і з боку агентів впливу Росії в українських структурах. Останніх достатньо, щоб «по свистку» ввести в ступор всю країну. Або значну її частину.
3. У найм’якішому варіанті – нав’язування Україні кремлівского формату виконання Мінська-2. Тобто визнання (із внесенням до Конституції) особливих статусів Л/ДНР, амністія, вибори і т.д. І тільки потім, може бути, контроль над кордоном. Можна тільки уявити – ЩО це буде за «контроль» в умовах «особливого статусу Л/ДНР». Пункт 3 небезпечний безліччю наслідків – економічних, політичних, соціальних. В т.ч. може спровокувати, при певних умовах, парад суверенітетів інших регіонів.
Що впливає на зростання ризиків?
1. Соціально-економічна ситуація в РФ починає котитися вниз. В умовах триваючих санкцій це впродовж 3-5 років призведе до повної втрати контролю кремлівської верхівкою ситуації у власній країні. І, якщо не закінчиться розвалом РФ, то погано закінчиться для кремлівських фашистів особисто. У зв’язку з цим, Путін і Ко, в умовах «незговірливості Заходу» підуть на посилення політики не тільки всередині країни, а й зовні. Причому, ставка буде зроблена на шантаж (в т.ч. і ядерний), тероризм у всіх формах, підкуп та інші найбрудніші методи. Просто тому, що чим ближче кінець російському фашизму, тим ближче розуміння у кремлівських карликів, що їм нема чого втрачати. Ми це вже бачимо в Німеччині, Франції, Сирії.
2. «Стурбована» позиція ЄС. З багатьох причин, значна частина правлячих еліт країн ЄС прагне до скасування санкцій щодо РФ. Мабуть, тільки жорстка позиція США в цьому питанні утримує ЄС від скасування санкцій.
3. США не зацікавлені в руйнуванні Росії ПРЯМО ЗАРАЗ. Поки контроль над «кнопкою» та іншими інструментами масового і не дуже ураження в руках збожеволілих від ідей «русского мира» і халявних (у недавньому минулому) нафтоприбутків ідіотів. Спочатку Білому Дому необхідно здійснити м’яку передачу контролю над зброєю масового ураження в більш договороздатні руки. А потім вже все інше.
4. Відсутність системних реформ в Україні. Що в умовах воєнної та економічної кризи виснажує і так небагато ресурси Другої Української Республіки. І веде до соціального вибуху або встановлення диктатури. Останнє врятує українські «еліти» тимчасово і ненадовго.
Що робити?
Для початку – кому робити? Реальні важелі управління у нинішнього керівництва країни і українських ФПГ. Інші – несуб’єктні. Будь-який масовий прояв несуб’єктної сили звалює країну в Сомалі. Тому, розглядаю «що робити?» З точки зору нинішнього керівництва. Без усіляких ілюзій з приводу реформ і т.д. Нічого цього ВОНИ робити не будуть. Але дещо що зробити, все ж можуть і вони.
1. Необхідний «мирний договір» (нехай навіть і тимчасовий) між українськими ФПГ. Для нормальної, хоча б узгодженої, роботи виконавчої та законодавчої гілок влади. Без цього всі інші пункти чи неможливі, чи можуть бути здійснені лише частково,
2. Для попередження політичної кризи необхідно провести позачергові вибори ВРУ «прямо зараз» і тут же поміняти КМУ, главу НБУ, глав силових відомств. Толку реального від цього не буде, але дасть відстрочку десь на рік (я сподіваюся) до реального соціального вибуху. На «папіредніків» спихнути всі відбулися провали. Так можна зберегти, поки, хоча б керованість президентської вертикалі. Інакше нам доведеться вибирати одночасно і ВРУ, і Президента в умовах втрати контролю над управлінням. І це ще непоганий варіант. Тому що втрата управління може призвести до фактичного розвалу країни.
3. Усім можливими способами уникати імплементації Мінська-2 в БУДЬ-ЯКОМУ ВИГЛЯДІ. Як би не «тиснули» на Україну всі західні «союзники», включаючи США. БУДЬ-ЯКИМИ СПОСОБАМИ. Цілком імовірно, що через рік-півтора цей формат втратить сенс. Зараз Україні необхідна ситуація «ні війни, ні миру». Максимально довгий час. Поки в Росії не наступлять остаточні незворотні зміни.
4. Чітко виробити позицію по Криму і Донбасу. Суть в тому, що і там, і там земля і територія українська, але населення абсолютно не укрїнське. У зв’язку з цим необхідно або створити ситуацію, коли населення звільнить ці території (що частково трапиться при ліквідації держави Росія), або позбавити населення цих регіонів надалі права впливати на життя країни. А саме – ввести для них статус «негромадян». Без права обіймати будь-яку державну посаду і брати участь у виборах будь-якого рівня. Причому, зробити це для всіх, хто постійно проживав на цих територіях за станом на 20.02.2014 р Незалежно – хто в яку країну «поїхав», хто залишився. Виняток тим, хто реально приніс користь Україні в боротьбі з Росією – військові на фронті, балакучі голови з активною проукраїнською позицією, волонтери і т.д. Статус «негромадян» ввести не тільки для населення Л/ДНР і Криму, але й для сепаратистів з інших регіонів.
По відношенню до Криму, моя думка, необхідно укласти угоду про спільне управління даним регіоном з усіма чорноморськими країнами (крім РФ) і зробити його експериментальним міжнародним інноваційним майданчиком. Ось тут дійсно потрібен буде особливий статус. Але робити його «з головою». При цьому повністю демілітаризувати Крим. Безумовна денафікація всіх хто заплямував себе у співпраці з окупантами (ніяких амністій).
5. Слід розуміти, що Україну не влаштовує збереження держави Росія. У цьому інтереси України розходяться з інтересами ЄС і з інтересами частини еліт США. Існування Росії несе постійну загрозу для існування України. На місці керівництва країни я б почав створення системної російської опозиції в Україні. Тим більше, що в цих потоках переселенців можна заслати в РФ кого завгодно (також справедливо і по відношенню до нас).
6. Одне з найважливіших. Підготовка армії до масштабної війни. Включає:
– Чистку Мінооборони, скорочення структур.
– Запуск ВПК. Для цього вибити з США не озброєння, а обладнання для виробництва озброєння. Нам потрібен такий собі промисловий Ленд-ліз.
– Найжорстокіше дотримання антикорупційності у фінансових витратах міноборони.
– Максимальна підтримка волонтерів.
– Грамотна, нарешті, інформаційна політика як усередині країни, так і на Захід. А не “шо попало імені Мінстеця».
Найближчий рік-півтора будуть вирішальними як для України, так і для Росії. Якщо ми поступимося, то дуже швидко впадемо. А з Росії знімуть санкції, що дозволить їй проіснувати ще не 3-5 років, а 15-20 (модернізація нафтовидобутку, кредити і т.д.). До тих пір, поки нафта і газ остаточно стануть не потрібні світу. Але є розуміння, що якщо ні ми, ні Захід, не поступимося, то в Росії через рік півтора почнуться саморуйнівні процеси.
Шукайте деталі в групі Facebook