Голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко регулярно відвідує українських військових, які захищають Україну від рашистів на передових позиціях.

Про одну із останніх поїздок він розповів у ефірі програми «Сильні разом» на телеканалі «ІНТБ». – Їздив минулого тижня до захисників на передову. Бойовий дух наших хлопців та дівчат дуже високий. Ніхто з них навіть не думає про інші речі, окрім як про перемогу та тотальне винищення всіх ворогів України. Наші бійці дуже цінують, коли до них приїжджають волонтери чи представники влади, бо розуміють: тил про них дбає, – розповів Михайло Головко.

Голова облради наголосив на тому, що українці не мають права зневірюватися, а впевнено йти вперед. – Наші можливості, з кожним днем вичерпуються, але ми в жодному разі не маємо права опускати руки та зневірюватися. Потрібно йти вперед і не зупинятися, перемагати! Бо наша зупинка може нам дорого коштувати. Скільки людей вже віддали життя за Україну, скільки покалічених доль… Ми не маємо права відступати, – підкреслив Михайло Головко.

Одразу троє членів екіпажу вертольота Мі-8 загинули, намагаючись врятувати поранених захисників Маріуполя. Юрій Тимусь та Іван Ваховський були родом зі Львівської області, а Денис Бадіка – із Вінниччини.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Росіяни збили наш Мі-8
31 березня екіпаж вертольота Мі-8 намагався евакуювати з оточеного Маріуполя Донецької області тяжкопоранених захисників міста. Проте вже коли поранених завантажили і гелікоптер піднявся, його збили російські окупанти.

Серед загиблих – три члени екіпажу: 34-річний пілот, майор Юрій Тимусь, 24-річний льотчик-штурман, лейтенант Денис Бадіка та 26-річний бортмеханік, старший лейтенант Іван Ваховський.

Залишилося троє дітей
У Юрія Тимуся залишилася родина – дружина Ольга та троє дітей. Два хлопчики Данило (5 років) і Мишко (9 років), а молодша дочка народилася цієї зими.

“Він боровся до кінця, хотів усіх врятувати, але, на превеликий жаль, загинув сам. Немає слів описати весь біль і відчай від нашої втрати!!! Ми втратили люблячого, гарного, доброго, милого, мужнього, вірного найкращого у світі чоловіка і тата двох синочків і нашої маленької доньки. Ти наш Герой, наш Захисник!!! Це велика втрата для України як професіонала своєї справи!!!” – написала на своїй сторінці у Facebook його дружина Ольга.

Юрій родом із Львівської області. Він виріс і жив у невеликому селі Дітківці неподалік міста Броди. Тут одружився, тут же народилися його діти.

Як розповіла знайома сім’ї, раніше Юрій брав участь у миротворчій місії в Африці. “Коли повернувся, сім’я змогла збудувати будинок. Він був дуже добрим батьком для своїх синів. Я пам’ятаю, що коли він був не на службі, то обов’язково приходив за ними до садка. Вихователі завжди могли до нього звернутися. Якщо потрібно було допомогти щось привезти, допомогти з ремонтом, то, незважаючи на свою зайнятість, він відгукувався”, – каже знайома.

Юрій також виконував завдання під час ООС на Донбасі.

Мріяв побачити океан
Іван Ваховський родом із міста Броди Львівської області, йому було лише 26 років. Він, так само як і Юрій, брав участь у миротворчій місії в Африці, повернувся звідти буквально рік тому.

“Він був дуже веселий, привітний і дуже обдарований молодий чоловік. Іван грав на гітарі, співав, малював. Сам він із багатодітної сім’ї, у них четверо дітей”, – розповіла мама його друга Любов.

Іван дуже любив робити друзям сюрпризи. Любов згадує, що її власний син одружився, коли в Україні був суворий карантин, навіть прийти до РАГСу не можна було, все було закрито.

“Тоді ми запросили співробітника РАЦСУ, щоб діти розписалися. А Іван влаштував сюрприз – увімкнув відео, став звучати вальс Мендельсона. Все це було дуже несподівано та приємно для нас усіх”.

Іван мав дівчину Ярину, вони збиралися одружитися. Хлопець уже купив будинок, машину, хотів завести сім’ю.

“Мій хлопчик, мій ангел, серце, яке любило всіх… Він мріяв поїхати до океану і робити дошки для серфінгу. Був неймовірним сином. Як важко писати був. Я чекаю, що відчиняться двері і в будинок зайде мій усміхнений Іван”, – написала його мати Галина.

Його дівчина теж писала, що Іван мріяв про океан.

“Іван любив океан, він мріяв побачити величезну акулу в океані. Знай, коханий, колись я буду там за нас двох… Москалі, будьте прокляті, с***, ви забрали у мене все, що мені потрібно було, і вас будуть ненавидіти я, мої рідні, друзі, всі мої спадкоємці, ми проклинатимемо вас століттями”, – написала Ярина.

Ще одному члену екіпажу Денису Бадіку було лише 24 роки, він родом із Вінниці.

Окупанти заявили про полонених прикордонників.

У Державній прикордонній службі сподіваються, що прикордонники острова Зміїний можуть бути живими.

Про це повідомляють у фейсбук Держприкордонслужби.

“Є надія, що всі українські захисники острова Зміїний можуть бути живими. ДПСУ та ЗСУ як і вся Україна отримали надію, що всі захисники Зміїного живі. Російські ЗМІ повідомили про доправлення в тимчасово окупований Росією Севастополь військовослужбовців України, які перебували на острові. Попередня інформація про те, що серед прикордонників можуть бути загиблі надійшла перед тим як з захисниками втратився зв’язок.

Як вже повідомлялося, 24 лютого агресор вів обстріли з корабельних озброєнь та застосував бойову авіацію по прикордонникам та воїнам ЗСУ на острові Зміїний.

За наявною на той момент інформацією, інфраструктура була зруйнована, а острів захоплений.

До цього ворог неодноразово марно намагався залякати українських захисників з вимогами здатися і отримував одну єдину вірну відповідь – здаватися ніхто не буде.

Розуміємо, що пропагандисти рускага міра вміють робити потрібні інформаційні вкиди і використовувати їх, зазначаючи, що українські захисники здалися.

Прикордонники та бійці ЗСУ мужньо тримали оборону, особливо перед переважаючими засобами ураження і силами противника.

Робота, щоб дізнатися про долю українських захисників тривала по всім можливим напрямкам.

Наразі, після отримання інформації про їх ймовірне місцезнаходження, ДПСУ разом з ЗСУ проводить роботу по ідентифікації наших воїнів, що поширено у відкритих мережах.

Ми щиро сподіваємося, хлопці якнайшвидше повернуться додому, а інформація, яка була отримана в момент атаки про загибель, не підтвердиться.

Слава українським захисникам!”, – йдеться в повідомленні.

23-річний Данило Скрябін не відсиджувався в тилу, а добровільно пішов у військкомат і підписав контракт із ЗСУ. Хлопець воював на Донбасі в складі 92-ї ОМБр, а через деякий час захворів. У шпиталі поставили серйозний діагноз, однак є всі шанси допомогти Данилу подолати хворобу.

Детальніше про ситуацію – у матеріалі OBOZREVATEL.

Потай від рідних підписав контракт

Данило Скрябін народився і жив в Ізюмі Харківської області. Це всього за 50 кілометрів від Слов’янська, де 2014 року почалися перші бойові дії на Донбасі. Під окупацію потрапила частина його родини.

“Розумієте, це стало особистим. Але через мій вік в армію неможливо було потрапити”, – каже Скрябін.

Тоді хлопцеві було всього 17 років, він відучився – став лікарем-ветеринаром. Трохи попрацював в елітній клініці, але не витримав і “втік” на війну. На момент підписання контракту Данилу Скрябіну було 19 років.

“Тоді багато моїх друзів вже пішли в Збройні сили й захищали Батьківщину. І я не зміг жити, вдаючи, що це мене не стосується. Потай від рідних підписав контракт і вирушив на фронт”, – розповів Данило.

Відразу туди, де гаряче

2016-2017 роки в складі 92-ї механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка воїн захищав населені пункти Донецької області – Мар’їнку та Красногорівку. Там Данило вперше побачив російських військових, важку техніку, смерті цивільного населення, яке потерпало від обстрілів окупантів.

“Найважче було втрачати товаришів: годину тому вони їли й пили зі мною за одним столом, а потім не поверталися з бою… Деяким було всього по 20 років. “Йшли” і цивільні – люди допомагали нашим військовим, вірили в нас, а наступного дня гинули від мінометів або снайперських куль”, – згадує Данило.

За порадою командира воїн вирішив вступити до ВНЗ, щоб стати офіцером і змінювати нашу армію на краще ізсередини, наближати її до стандартів НАТО. А в день від’їзду його приголомшили трагічною новиною: ворог під своїми ж обстрілами зайшов на одну з позицій наших військових. Страшний підсумок: сімох побратимів Данила вбили на місці, а трьох забрали в полон.

“Це стало потрясінням – я довго не міг отямитися. Не пам’ятаю як, але опанував себе і склав іспити”, – розповів Скрябін.

У листопаді 2019 року курсант Військового інституту танкових військ Національного технічного університету ХПІ, який захоплювався спортом, став погано почуватися. У Харківському військовому госпіталі після обстеження хлопцю сказали: онкологія. Діагноз – “негоджкінська ненодальна В-клітинна лімфома з клітин мантійної зони 4В стадії”. Одразу перевели на лікування до військового госпіталю в Києві.

Данило вже переніс шість тяжких курсів хіміотерапії, зараз – стадія ремісії, проте, на думку лікарів, вона довго не триватиме. І важливо саме зараз зробити пересадку кісткового мозку, який було уражено.

На запит про пересадку відгукнулася турецька клініка й виставила рахунок майже в 30 тисяч доларів.

Для Данила та його сім’ї це непідйомна сума. З фінансами зараз, м’яко кажучи, не дуже. Батьки хлопця працюють у туберкульозному диспансері, який через два місяці буде закрито, а вони залишаться без засобів до існування.

Як розповіла OBOZREVATEL волонтерка Наталя Юсупова, половину необхідних коштів на лікування в зарубіжній клініці вже вдалося зібрати. Долучилися й волонтери зі США. Але у випадку з Данилом час не чекає, необхідно терміново зібрати решту 14 тисяч доларів.

Усі небайдужі можуть дати шанс 23-річному хлопцю, який заслуговує жити й бути щасливим.

Реквізити, на які можна перерахувати кошти, щоб Данило якомога швидше відправився на лікування в турецьку клініку:

5168 7456 0406 3518 (Приватбанк) Скрябін Данило Володимирович