Росія може напасти на країни НАТО вже влітку – військовий експерт

Військовий експерт Іван Киричевський заявив, що НАТО, скоріш за все, веде підготовку до нападу росії на країни-члени альянсу. За його словами, навчання, які проводить НАТО, схожі на ті, що відбулися в 2022 році, і вони можуть бути ознакою таємної мобілізаційної підготовки до можливої великої війни.

Що це означає для України
За словами Івана Киричевського, нинішні навчання НАТО – це щось на кшталт українських навчань у 2022 році, які, судячи з усього, були фінальним приготуванням до повномасштабної війни.

Британія для цих навчань застосовує 40% від усіх своїх сухопутних військ. Це не просто навчання для висновків. Вони будуть імплементувати ті висновки, які вони зробили до цього, – зазначив експерт.

Що стосується можливого російського наступу на країни НАТО, Киричевський зауважив, що європейські столиці готуються до наземного наступу рф влітку цього року. Однак, на думку експерта, відповідні заходи можуть вплинути на Україну, адже Європі, у випадку нападу, також знадобляться ресурси для стримування російської агресії.

Як би так не вийшло, щоб поки НАТО зміцнює обороноздатність, наші можливості з військово-технічної допомоги не просіли, – підкреслив Киричевський.

Він також зазначив, що наразі Україні відіграє роль “захисника Європи”, а тому є “ексклюзивним отримувачем ресурсів”.

Мобілізація в Україні пов’язана з несправедливістю – військовий експерт

Одна з головних проблем з мобілізацією в Україні пов’язана з несправедливістю. На сьогодні не існує механізму, за яким можуть демобілізуватися ті військовослужбовці, які були призвані до лав Збройних сил на початку 2022 року.

Про це в інтерв’ю ТСН.ua розповів військовий експерт, ексочільник пресслужби Генштабу ЗСУ, полковник Владислав Селезньов, який до окупації Криму очолював Кримський медіацентр Міноборони України.

“Сто тисяч українських громадян в перші тижні російської навали записалися до військ територіальної оборони та підрозділів Сил оборони. Просто неможливо було пробитися до військкоматів. Зараз абсолютна більшість з них виконує бойові завдання понад півтора роки. Якщо ми згадаємо події 2014-2017 років, тоді відбулося шість хвиль мобілізації. Громадяни призивалися в рамках цих процесів на фронт, виконували інші бойові чи навчальні завдання. І після виконання цих місій, через 12 чи 14, максимум 16-18 місяців, звільнялися з лав українського війська. А на їх місце приходили інші громадяни, які в рамках наступних хвиль мобілізації виконували ці завдання”, — розповів Владислав Селезньов.

За його словами, це був абсолютно справедливий розподіл навантаження: ти йдеш до лав війська, знаєш бодай якісь часові проміжки, коли ти, виконавши свою місію, повернешся до рідних та близьких.

“Зараз механізму, за яким можуть звільнятися, демобілізуватися ті військовослужбовці, які були призвані на початку 2022 року, немає. Скільки вони мають перебувати в лавах ЗСУ? До остаточної перемоги? Чи до моменту своєї смерті? Це питання несправедливості. Це викликає обурення і несприйняття”, — вважає Владислав Селезньов.

Також це створює серйозну проблему в українському військовому середовищі, розповів полковник ЗСУ. Адже існує природна фізична втома від участі в бойових діях.

За словами Владислава Селезньова, масовані удари ворогів по українській енергосистемі не дали потрібного для диктатора Путіна результату.

Потенційною метою нових ударів російських окупантів можуть стати потяги з новітньою військовою технікою, яку ЗСУ отримають від західних партнерів. Про це в ефірі телеканалу “Еспресо” заявив відомий військовий експерт і полковник ЗСУ Владислав Селезньов.

“Весь світ знає, що найближчим часом Україна отримає бронетехніку, озброєння і боєприпаси. Очевидно, що все обладнання буде телепортуватися в основному по залізничних коліях. Мушу припустити, що цього разу під ворожі ракетні обстріли підпадатимуть наші залізничні вузли, мости через Дніпро, якими рушатимуть українські ешелони з важливою і вкрай потрібною для ЗСУ технікою. У путінській армії зараз відбувається накопичення ракет та інших ресурсів, щоб максимально ущільнити ракетні обстріли в той час, коли буде відбуватися переміщення озброєння і військової техніки для України”, – пояснив він.

За словами Селезньова, масовані удари ворогів по українській енергосистемі не дали потрібного для диктатора Путіна результату. Оскільки українці швидко адаптувалися до нових умов життя.

“Не відбулося нової хвилі масової еміграції за межі України. Українці пристосувалися до нових реалій. Швидше за все, путінські ракети будуть спрямовані саме на об’єкти залізничної інфраструктури, Мости, переправи. Путін накопичує ресурси, щоб у день “Ч” завдати потужного, масованого ракетного удару. Путін намагатиметься зупинити постачання технічної допомоги від західних партнерів”, – підсумував експерт.

Україну приймуть до НАТО набагато швидше, ніж до Євросоюзу. Членства нашої країни в ЄС боїться Стара Європа.

За десять місяців війни, яку Росія розв’язала проти України, вона не просто не досягла своїх цілей по демілітаризації нашої країни та відмові Києва від намірів вступити до НАТО і Євросоюзу, але й добилася протилежного. За 2022 рік Збройні сили України стали в рази сильнішими, стрімко переходять на стандарти НАТО, освоїли та ефективно застосовують проти російських окупантів найрізномантініші зразки західних озброєнь. А НАТО і ЄС стали набагато ближчими.

Україна після початку повномасштабного наступу російських військ і захоплення Росією новх українських територій подала заявки на вступ до Альянсу і Євросоюзу за прискореною процедурою. Євросоюз уже надав нашій країні статус кандидата в члени ЄС, а в НАТО лунають більш ніж оптимістичні заяви щодо України.

Отже, по суті, Путін своєю безумною кривавою війною проти України підштовхнув її до Заходу та прискорив процес інтеграції у НАТО та ЄС.

Експерти на прохання Главреда оцінили перспективи подальшого зближення України з НАТО та Євросоюзом, шанси на вступ до них у 2023 році, а також чинники, які будуть затягувати цей процес.

Якби рішення про прийняття України в НАТО приймали військові, питання вирішилося б одразу, оскільки, по-перше, наша країна успішно переходить на стандарти Альянсу, а, по-друге, демонструє військовий потенціал, здатний захистити країни НАТО. Україна активно інтегрується в НАТО вже зараз. Фактично ЗСУ вже є неформальною частиною військ НАТО, плюс триває активне навчання українських солдатів. Україна показала свою здатність захищатися, тому вона посилить блок НАТО. Вона буде стримувати Росію і Туреччину в Чорноморському регіоні, у неї повинна бути сильна армія, далекобійні ракети власного виробництва, потужні спецслужби. Україна повинна відігравати роль Ізраїлю в Східній Європі – нормального справедливого поліцейського, який буде активно впливати на процеси в Росії, на Кавказі, а, можливо, і за Уралом.

Україна посилить НАТО, і в самому Альянсі це розуміють, перш за все, країни Східної Європи. Нинішня війна показала, що Стара Європа (Франція, Німеччина та Італія) не в змозі забезпечити безпеку Європи. Однак та сама Стара Європа остерігається посилення України, адже центр впливу переміститься в Східну Європу. Україна і Польща будуть на вістрі атаки, а тому задаватимуть тон у НАТО. Тим більше, Стара Європа провалила свій іспит: якби не її петляння і мовчазна згода, війни в Україні не було б.

Головними перешкодами на нашому шляху до НАТО будуть відверті союзники Кремля, насамперед Угорщина. Туреччина також висуватиме свої умови. А решта країн якщо і будуть придумувати якісь приводи, то тиск Вашингтона, Лондона і східноєвропейських країн змусить їх замовкнути.

Україна вступить до НАТО швидше, ніж до ЄС. Коли точно – це велике питання. Можливо, буде обрана певна проміжна форма. Наприклад, був створений прецедент, коли США і Великобританія надавали прямі гарантії недоторканності, включаючи ядерну, Фінляндії та Швеції до вступу в НАТО. Якщо ми отримаємо такі ж гарантії, це буде фактично вступом до НАТО, але без бюрократії, Німеччини та інших країн, готових працювати на Росію. Це навіть краще.

А от перспектива вступу України до Євросоюзу має дуже багато нюансів. Причина проста – Україну не хочуть бачити в ЄС. Наше членство в ЄС завжди було страшним сном європейців, передусім Старої Європи: там розуміють, що в такому випадку контрольний пакет управління Євросоюзом перейде в Східну Європу, і центром ухвалення рішень стане, зокрема, Україна.

Я прихильник економічної інтеграції та отримання інвестицій, а це питання повністю вирішує наш вступ до НАТО. Це краще, ніж йти під диктат Євросоюзу з незрозумілим статусом. Адже еліти Німеччини, Франції та Італії щиро ненавидять Україну за те, що вона зіпсувала їм солодке життя на корупційних грошах Кремля, і Україна не дозволить їм повернутися до формату business as usual, як це було до 24 лютого.

Інтереси Старої Європи і Східної Європи сильно розходяться, перш за все, з питань безпеки. Німеччина завжди тяжітиме до Росії, тому що у РФ є все, що потрібно для німецької промисловості: Сировина, ринок збуту, шляхи в Китай. А у німців є все, що потрібно Росії: технології тощо. Тобто русофільство в Німеччині триватиме, що не в інтересах Східної Європи. А Україна, Польща, країни Балтії чудово знають, хто такі росіяни.

Інший момент – стандарти ЄС. Багато українців зараз не за власним бажанням зіткнулися з Європою. Виявилося, що за багатьма напрямками Україна більш прогресивна, ніж ЄС. Наприклад, рівень фінансових послуг і роботи банків в ЄС на дрімучому рівні (якщо ти відкриваєш банківську карту в ЄС, її досі через два-три тижні надсилають поштою, причому в двох конвертах – окремо пін-код і карту); українська медицина за деякими параметрами виявилася більш доступною, ніж в ЄС. Тому ще питання – хто і на чиї стандарти повинен переходити.

Тому, коли йдеться про інтеграцію України в ЄС, нас повинна цікавити не туфта про європейські цінності – Україна зараз є центром європейських цінностей і свободи, які зрадила Стара Європа. Нас цікавлять дуже конкретні речі: ринки збуту, збільшення квот, реальна зона вільної торгівлі, отримання технологій для модернізації української економіки в своїх інтересах, а не на користь німецьких компаній.

Через війну, розв’язану Росією, у 2022 році зближення України з НАТО фактично відбулося – зараз ми близькі, як ніколи. Все, чого нам не вистачає – політичного рішення Альянсу про членство України. У 2023 році відбудеться саміт НАТО у Вільнюсі, де неминуче це питання буде підніматися не тільки Україною, а й країною-господаркою саміту – Литвою.

Відповідь на це питання безпосередньо залежатиме від ситуації на фронтах: якщо до літа нам вдасться перемогти Російську Федерацію, тобто припиняться активні бойові дії і не буде загрози їх відновлення найближчим часом, Альянс може прийняти політичне рішення про початок процедури вступу України до НАТО. Якщо активні бої триватимуть, швидше за все, більшість країн-членів перенесуть ухвалення цього рішення на наступний саміт у 2024 році.

Як би там не було, я переконаний, що з НАТО все може бути швидше, тому що ми довели на полі бою, що не просто боєздатні, а й сумісні з Альянсом. У нас вже є найрізноманітніші зразки зброї країн НАТО, і таких озброєнь, як у нас зараз, ймовірно, немає в жодній із країн-членів Альянсу. Також Україна повинна буде відповідати критерію демократії і правової держави, але тут немає жодних суттєвих перешкод, тому що ці реформи ми можемо провести якщо не блискавично, то принаймні дуже швидко, протягом року-двох.

А от процес вступу до Європейського Союзу може тривати досить довго, навіть при підвищеній готовності України. Перш за все, тому що членство передбачає і певний обсяг фінансувань України з боку ЄС, які закладаються в бюджет Євросоюзу, що приймається раз на сім років. Тож якщо наступного року Україна не вступить до ЄС, нового шансу на вступ доведеться чекати сім років.

Однак такий розвиток подій можливий лише за умови руху наміченим шляхом. У випадку з Україною може бути багато сюрпризів і рішень, які ЄС не ухвалював жодного разу в своїй історії. Такі кроки можуть бути здійснені, якщо це закріпить мир і унеможливить повторення війни в Україні. Так свого часу Болгарію і Румунію прийняли в ЄС авансом – вони були не готові, але для того, щоб балканські війни не розповзалися ще й на ці країни, їх вирішили стабілізувати таким чином. І досі Болгарія і меншою мірою Румунія залишаються в статусі бідних родичів, тому що до них пред’являють багато претензій і щодо корупції, і з інших причин.

Таким чином, політичне рішення про вступ України до ЄС можуть ухвалити раніше – авансом. Однак щоб технологічно стати повноправним членом ЄС, самій Україні може знадобитися від п’яти років і більше. В будь-якому разі, Україна наполягатиме на тому, щоб це сталося швидше – мовляв, ми готові, а все інше потім надолужимо. І гіпотетично нам можуть піти назустріч.

За 2022 рік Україна серйозно просунулася на шляху зближення з НАТО. Путін ще рік тому був фігурою, якої всі боялися, а сьогодні він – вигнанець, і Альянс консолідований як ніколи. Розбіжності між Вашингтоном і європейськими столицями, які існували за часів Трампа, російська загроза розставила по своїх місцях. Однак щодо України поки що єдності немає. Хоч співпраця України з НАТО і вийшла на рівень, якого ще рік тому ми не могли навіть уявити, але формалізувати його і отримати членський квиток у 2023 році нам не світить. Нагадаю, у Туреччини ті самі перспективи членства ще з середини 90-х років – уже чверть століття пройшло. Тому потрібно працювати, планувати своє майбутнє, виходячи з реальних умов: поки що розраховувати на те, що НАТО нас захистить, не доводиться. Альянс нам допоміг і допомагатиме, але навряд чи щодо України буде застосована 5 стаття Статуту НАТО.

Те саме стосується і Євросоюзу. Ми добре знаємо, як гроші ЄС допомогли Польщі встати на ноги, але чи буде зроблено хоч щось схоже для України – питання відкрите. Якщо не буде глобальних катаклізмів, які відтіснять війну в Україні на другий план, і буде більш-менш стабільна економічна ситуація (а вона в західних країнах теж непроста), можна сподіватися, що питання підтримки України буде визначальним. До того ж, це і питання престижу США – другий факап типу Афганістану буде ударом по їхньому авторитету. Тому Штати зацікавлені в тому, щоб не допустити поганого розвитку подій.

Втім, слід пам’ятати, що в країнах НАТО вистачає політиків, які не хочуть дратувати Кремль. Сьогодні вони притихли, але згодом клієнтела (форма соціальної залежності, яка спричинена нерівномірним розподілом ресурсів влади, – Главред), підгодована грошима Газпрому, знову підніме голову.

Так чи інакше, говорити про будь-які перспективи країни, що знаходиться в стані збройного конфлікту, абсолютно нереально. Інша справа, якщо війна в Україні буде поставлена на паузу. Серйозно говорити про будь-які перспективи можна буде тільки в разі, якщо цей мир буде довгостроковим. Ніхто не буде переводити в практичну площину питання про членство в НАТО і ЄС країни, яка в будь-який момент може стати полем бою. В Україну повинен повернутися мир, а економіка повинна стабілізуватися. Якщо не буде зони соціального лиха, можна буде про щось говорити. Але якщо нам доведеться зіткнутися з періодом авторитарного режиму, це не сприятиме зближенню України та ЄС.

Багато що в Україні, в тому числі перспективи членства в ЄС і НАТО, буде залежати від речей, які важко срогнозувати. В першу чергу – від ситуації на фронті, від того, як буде просуватися процес звільнення українських територій: наскільки швидко це буде відбуватися, чи буде це відповідати очікуванням громадян України, як до цього будуть ставитися наші західні партнери. Всі ці фактори будуть здійснювати серйозний вплив, але не всі їх Україна може контролювати.

Однак є позиції, щодо яких прогнози можливі. Наприклад, нещодавно Верховна Рада прийняла останній законопроект, необхідний для початку переговорів України і Євросоюзу про вступ до ЄС. Ці переговори незабаром мають розпочатися. Поки що не ясно, скільки вони триватимуть, але очевидно, що наступного року на нас чекає серйозне просування на шляху євроінтеграції.

Також у 2023 році можна очікувати подальшої співпраці та інтеграції України в різні структури, пов’язані з НАТО, але поки що без приєднання до Альянсу як повноцінного члена.

Разом із тим, зрозуміло, нас чекатимуть і подальші реформи – нам доведеться відновлювати Україну, перш за все реконструювати українську енергетику. Тобто на Україну чекатиме “велике відновлення”. Звичайно ж, воно буде залежати від реальних термінів припинення війни, які поки що ніхто навіть гіпотетично не озвучить.

Принципове політичне рішення про приєднання України до ЄС вже ухвалене і буде реалізоване. Можливо, будуть потрібні певні рішення з боку України, але в історичному контексті це буде досить швидкий шлях. Не дні, звичайно, і не місяці, але й не десятиліття. Я думаю, що це може статися буквально за кілька років. Причому цей процес може бути швидшим, аніж приєднання до ЄС країн Східної Європи після розпаду Варшавського блоку, оскільки рівень взаємодії та інтеграції України та Євросоюзу набагато вищий у багатьох аспектах. Україна не повторить долю Туреччини, проте відправною точкою стане завершення війни.

Саме зима може стати найкращим часом для контрнаступу українських військових.

Погода в осінньо-зимовий період однозначно вплине на перебіг бойових дій, російські загарбники будуть максимально ослаблені.

Про це 24 каналу розказав військовий експерт, льотчик-інструктор, полковник запасу ЗСУ Роман Світан.

Зараз, наприклад, погода дощова – дороги розвезло, а ґрунт промок на декілька десятків сантиметрів. За таких умов і колісна, і гусенична техніка сідає, і ніякого фронтального руху бути не може.

За словами Світана, у таку погоду залишається єдиний варіант – це заходити у так звані агломерації, де болота та розмитого ґрунту не так багато. На Донеччині є 2 потужні агломерації – це Донецьк – Макіївка – Ясинувата та Горлівка – Єнакієве. Тобто в принципі українські війська у цей дощовий період можуть виконувати наступальні дії у цих двох районах.

Проте, зміна дощової погоди на морозну, – дає значно більше можливостей ЗСУ, у цей період рух може бути набагато успішнішим.

Як зауважив військовий експерт, пішла “зеленка”, тобто немає листя, видимість збільшилася в кілька разів, а разом із нею і контрастність на тепло – холод – наші інфрачервоні засоби спостереження чудово бачать розташування ворога. Таким чином окупантів можна спочатку випалювати далекобійною артилерією, а вже потім розпочинати рух.

Світан також наголосив, що кілька десятків сантиметрів промерзлого ґрунту витримують і колісну, і легку гусеничну техніку – 40-тонні Т-72 добре почуваються на промерзлому ґрунті. І це ті танки, які можуть виконувати наступальні рухи і наступальні дії і в районі Донбасу.

Він додав, що на Донбасі працювати взимку тією технікою, яка зараз є у ЗСУ, досить непогано. Особливо після останніх “ленд-лізів”, які нам передала російська армія – Ізюмського, Лиманського та Правобережного Херсонського.

За словами експерта, такі погодні умови були б сприятливими і для Півдня нашої країни, але питання з цим регіоном, ймовірно, буде розв’язане ще до настання морозів. Там є два цікаві оперативно-тактичні ходи, які приведуть до того, що Південь, скоріш за все, буде звільнений до Нового року.

Війна в Україні може закінчитися до наступного літа. Це залежить від вогневої потужності, якою буде володіти ВСУ. Росія прагне довести кількість мобілізованих чоловіків до 1,2 мільйона, але це не матиме значення, якщо українські захисники отримають необхідне озброєння.

Таким прогнозом поділився військовий експерт Олег Жданов під час спілкування зі слухачами.

Аналітика попросили оцінити прогноз голови Головного управління розвідки МО України Кирила Буданова про закінчення війни до наступного літа, особливо в контексті планів РФ з нарощування кількості солдатів в армії.

“До весни вони хочуть отримати приблизно півмільйонну, вже більш-менш навчену армію, яку вони зараз відмобілізували. А до літа вони хочуть довести число мобілізованих до мільйон і двісті тисяч чоловік. Але я вам скажу так: ця кількість мобілізованих, вона не буде грати ролі, якщо у нас буде відповідний бойовий потенціал, якщо у нас будуть відповідні вогневі можливості. Вся проблема в вогневих можливостях нашої армії, вся проблема в кількості поставленого нам озброєння”, — сказав Жданов.

Військовий експерт погодився з прогнозом Буданова про закінчення війни до літа 2023 року. Більше того, на думку аналітика, Україна мала шанси вийти на свої державні кордони ще до кінця 2022-го. Однак західні партнери не змогли організувати постачання озброєння бригадними комплектами. Про таку потреби нещодавно згадував головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Жданов сказав, що потрібно “10-20 бригадних комплектів для створення контрнаступального угруповання”.

“Прогноз хороший генерала Буданова, але, повторюся, він залежить від обсягів поставок. Якщо ми сьогодні номенклатуру озброєнь, тобто ті типи, що нам треба, ми приблизно отримуємо за нашими заявками. Але кількість озброєнь на сьогоднішній день йде… ну, я б так сказав, по такому необхідному мінімуму. Але ніяк не для того, щоб ми могли розвивати контрнаступ. Чому так? Це політичне питання. Воно дуже складне, багатогранне. Тут варіантів може бути мільйон”, — додав Жданов.

Масовані ракетні удари містами України є складовою російського державного терору. Окупанти обстрілюють громадянську інфраструктуру, щоб посіяти паніку та схилити українців до поступок. Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка.

“Вони знайшли привід для чергової ескалації – це те, що звинувачують Україну в підриві Кримського мосту, що, як мені здається, насправді все ж таки є спецоперацією ФСБ для того, щоб продовжувати ескалацію. Ну і друге – зрозуміло, що на тлі невдач, яких зазнає російська армія на фронтах, вони дуже остерігаються наслідків того, що можуть потенційно втратити Херсон, втратити населені пункти на сході, зокрема”, – пояснив експерт.

Мусієнко нагадав, що днями в росії змінився командувач окупаційних військ. Ним став командувач авіації генерал Сергій Суровікін. На думку експерта, новий командувач не зміг вигадати нічого кращого, аніж завдання масових ракетних ударів, щоб виправити ситуацію на фронтах.

“Це такий спосіб вислужитися перед путіним, здобути якісь там дивіденди, тому що практика така, що за цю війну і цю повномасштабну агресію російське командування не досягало нічого, ніяких воєнних перемог і здобутків”, – сказав він.

Жданов описав два сценарії закінчення війни: названо кращий та гірший варіанти

Обидва варіанти є прийнятні для України.

Військовий експерт Олег Жданов описав два сценарії закінчення війни в Україні: перший – це переворот у Росії та усунення Путіна від влади, другий – ЗСУ звільнять усі українські території в межах кордону 1991 року.

Про це сказав військовий експерт Олег Жданов.

“Путін ніколи не визнає поразки та впиратиметься до кінця. Питання – хто цей кінець забезпечить. Я думаю, що цей кінець забезпечать бунти мобілізованих, які можуть початись, бо умови перебування у них вкрай погані. Друге – коли підуть перші вбиті, а вони вже є, коли це число збільшиться, то інші категорично відмовлятимуться їхати до України. Тоді це може закінчитись бунтом, що може бути сигналом для еліт, що з Путіним далі нічого не варто мати спільного. Навіть такі удари по скрепах, як Кримський міст, який вони обіцяли захистити усіма силами, от що Путіну зараз говорити? Його запитають, а де ППО, ФСБ. А Путіну нема чого говорити. А це означає, що Акела промахнувся”, – пояснив Жданов.

Військовий експерт додав, що після усунення Путіна від влади, війна проти України дуже швидко закінчиться, адже російська еліта захоче домовитись із Заходом.

“Плюс розгром російської армії після контрнаступу ЗСУ. Тоді еліта, яка захоче змістити Путіна, відчує опору, а це – або невдоволені мобілізовані, або змова серед силових структур, от у Генштабі РФ відбуваються чистки військових. Тоді війна закінчиться дуже швидко, одразу після усунення Путіна. Нова влада захоче переговорів з Заходом. Умовою буде – виведення військ з території України та відновлення територіальної цілісності в кордонах 1991 року”, – пояснив Жданов.

Другий варіант – звільнення наших територій військовим шляхом, вихід на кордони 1991 року.

“Тоді ми вимагатимемо від ООН відправити миротворців на кордони України та Росії. Це гірший варіант, бо ми перебуватимемо у такому стані, як Ізраїль. Наш кордон стане зоною бойових дій. Бо з Путіним ми переговорів не проводитимемо”, – пояснив військовий експерт.

Жданов наголосив, що можуть бути інші варіанти, проте ці два – основні.

Закінчення війни в Україні: інші прогнози
Командувач Об’єднаних сил ЗСУ, генерал-лейтенант Сергій Наєв розповів, що війна в Україні закінчиться тоді, коли ЗСУ перехоплять у росіян стратегічну ініціативу. Зараз уже початок таких дій. Потужний наступ ЗСУ свідчитиме про початок кінця війни в Україні.

Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що закінчення війни в Україні прискорюють внутрішні конфлікти у Росії. Проте точну дату поки занадто рано прогнозувати.

Журнал The Times з посиланням на британську розвідку повідомив, що ЗСУ можуть вийти на кордони 23 лютого 2022 року вже до Різдва.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний наголошує, що війна не закінчиться до кінця 2022 року, проте триватиме вона не роками, а місяцями.

Військовий експерт Олег Жданов в інтерв’ю УНІАН розповів про контрнаступ Збройних сил України, існуючу загрозу через іранські дрони-камікадзе, про перспективи звільнення Херсона, Донецька та Луганська, а також прокоментував інформацію про запуск Росією так званого “ядерного поїзда” до кордонів України.

Почнемо з хороших новин. Прокоментуйте контрнаступ ВСУ. В останні дні ми спостерігаємо наші приголомшливі успіхи. У чому їх причина і у чому причина розгромного провалу Росії?

Це не з неба впало, це результат копіткої і планомірної роботи наших Збройних сил. Перше – ми вели оборонну операцію, завданням якої було максимально вимотати противника. Іноді навіть ціною втрати територій. Тим не менш, ми намагалися максимально завдати шкоди живій силі і техніці противника, що нам і вдалося.

Потім ми отримали резерви наших військовослужбовців, які навчалися на навчальних центрах наших західних партнерів. Плюс озброєння, яке ми отримуємо за програмою “Рамштайн”. Поєднавши ці два компоненти – навчених військовослужбовців і нові зразки озброєння – ми, застосувавши нові методики, змогли прорвати оборону противника на Херсонському напрямку. Це і дало успіх. А за рахунок вимотаності російських військ вийшло так, що за лінією фронту другого і третього рубежу оборони просто немає.

Цим і обумовлюється темп наступу, особливо на півдні. Ми зараз просуваємося у напрямку річки Інгулець до Нової Каховки, і там оборонних рубежів немає. За рахунок цього там у нас досить високі темпи просування.

На Слобожанському напрямку темпи трохи нижчі через те, що противник намагається зупинитися і створити хоч якусь лінію оборони.

Ось у цьому і криється запорука успіху ЗСУ на цих двох оперативних напрямках.

Темпи, які ми спостерігаємо, особливо на півдні України, просто приголомшливі. Вчора новини про звільнені території з’являлися з періодичністю раз на кілька годин. Чи збережеться цей досить динамічний темп у майбутньому, і коли ми зможемо говорити про якісь терміни звільнення Херсона?

На сьогодні це найскладніше питання. Чим ближче до Херсона, тим більше падатиме темп наступу.

Я нагадаю, що у літній період ми з вами спостерігали, як навколо Херсона будувалися три лінії оборони. Першу лінію ми навіть намагалися прорвати і прорвали в одному місці, але ще дві лінії оборони є. Тому, швидше за все, російські війська будуть посилено відступати у напрямку Херсона, а вже в Херсоні вони спробують дати нам бій. Чи зможуть вони утримати ці позиції, чи зможемо ми прорвати ці лінії оборони – це вже покаже сам бій. Але поки, я так розумію, що до Херсона ми будемо тримати хороший темп, а вже далі там будуть лінії оборони. Ви ж не забувайте, що хоч вони і біжать, особовий склад все одно стікається до Херсона, і щільність особового складу, кількість на кілометр фронту збільшується. Так, у них буде дефіцит техніки, озброєння, яке вони покидали, але, тим не менш, лінія фронту стає суцільною навколо Херсона. Тобто вже проміжків для вклинення буде набагато менше. І це буде зробити складніше.

Тут виникає питання, як російському угрупованню вдається так довго триматися в Херсоні і на правому березі, попри проблеми з логістикою?

Дуже просто. Для цього потрібно розуміти, що таке російська армія. Вони як мурахи. Ми зруйнували міст-вони на човнах везуть по одному-два ящики боєприпасів. Десь з чорноморського узбережжя, з гирла Дніпра притягнули баржі і перевозять. Там, де ми змогли зловити цю баржу, вона все-таки рухома малорозмірна мета, там ми їх потопили. А щось же вдалося… Плюс вони роблять поромні переправи на базі понтонів, тобто пов’язують два-три понтони. І для того, щоб ми не обстрілювали, ставлять на ці понтони цивільні машини і цивільних людей, знаючи, що ми не будемо стріляти по цивільних людях. По паливу, інженерні підрозділи навіть кидають тимчасові труби по дну Дніпра. Вони стараються, як можуть.

Тільки завдяки тому, що обсяги переміщення матеріальних засобів набагато нижче, ніж споживає саме угруповання, плюс планомірна робота нашої артилерії і авіації по знищенню запасів… тільки ось такими темпами, бачите, більше місяця ми працювали над цим угрупуванням, щоб знизити її боєздатність і щоб нам вдалося прорвати фронт. І тому вони досі ще стріляють і обороняються.

Тобто можна сказати, що вони виснажені, але не знекровлені, і робота у нас попереду серйозна і складна.

Так, ви абсолютно правильно сказали.

Надія тільки на здачу в полон і дезертирство. Адже це можливо? Вони ж бачать успіхи нашої армії, що ми беремо їх в кільце? З іншого боку, звичайно, погано, що в це кільце ми беремо і мирних жителів, які з ними співіснують в тому ж Херсоні.

Так, на жаль, мирні жителі в цьому випадку можуть виступити в ролі заручників, чим дуже часто користується російська армія.

Але, до речі, тут здачі у полон дуже мало, маленький відсоток. Чому? Тому що на правому березі зосереджена регулярна армія Російської Федерації. Там дуже мало мобілізованих, вони тільки намагаються туди їх перекинути. Туди минулого місяця було перекинуто до трьох тисяч “кадировців”, це Росгвардія. Вони виступають у ролі загороджувального загону, відловлюють всіх втікачів. Тому там народ заляканий. Плюс ідеологічна пропаганда, що наші Збройні сили – це нацисти, бандерівці та інше. І реально вони в цих регулярних частинах бояться.

Ось на Слобожанському напрямку навпаки. Там є вже мобілізовані. Вони намагалися там вирівняти ситуацію тим, що втрати поповнювали першою хвилею мобілізованих. З одного боку з ними простіше, тому що вони починають розбігатися після першого вогневого нальоту. Вони необстріляні, у них немає навичок ведення контактного бою, вони не розуміють, що робити під час обстрілу, що робити, коли починається атака позицій. Вони розбігаються. Але з іншого боку це нам додає ще одну проблему, тому що Нацгвардії і поліції доводиться прочісувати великі території на предмет ось цих блукаючих форвардів в лісопосадках тієї місцевості, де ми наступаємо.

“Бавовна” у Криму буде після того, як ЗСУ візьмуть Херсон
Олег, а наскільки нам у звільненні Херсона може допомогти народне ополчення цього міста і взагалі області? Неодноразово говорилося про те, що воно там досить розгалужене. На початку війни, наскільки я пам’ятаю, в перші дні/години українцям в Херсоні роздавали озброєння. Десь же зброя там осіла. Ми можемо розраховувати на їхню допомогу, що коли підуть в атаку Збройні сили України, хтось підніметься і всередині, допоможе нам з тилу?

Думаю, що так. Рух опору “Жовта стрічка” дуже активний і у боротьбі з колаборантами, і у боротьбі з окупантами. Я скажу так, що, якщо згадати події по Херсону, то ми дуже ефективно наносили вогневі удари по скупченню живої сили і техніки противника. У цьому плані вони працювали, молодці. Я не знаю, які у них там сили, чи вистачило у них сил підняти якесь повстання або чинити відкритий опір, але те, що вони зараз будуть активно займатися диверсійною діяльністю, я навіть не сумніваюся. Вони будуть максимально допомагати Збройним силам розбалансувати і систему військового управління, зв’язку і логістики, і так далі.

Це було б круто, дійсно. Зруйновані мости, про які ви вже сказали, які нам все-таки допомогли знекровити окупантів на півдні України, вони ж стануть для нас і проблемою, коли нам доведеться звільняти лівий берег, так? Що будемо робити? Як діяти?

Я не думаю, що вони стануть великою проблемою, тому що у нас є перевага в дальності нашої артилерії. І фактично разом з виходом на річку Дніпро почнеться артилерійська дуель. І хто її виграє, той і забезпечить прикриття переправи військ, тобто створення плацдарму на лівому березі. За рахунок переваги у нас є така можливість – створити хоча б невелику безпечну зону на лівому березі і перекидати війська.

Я думаю, що будуть застосовані приблизно ті ж методи – наведення понтонних переправ і перекидання військ за допомогою інших плавзасобів. Цілком можливо,

Моя суб’єктивна думка, що форсування Дніпра в районі Херсона може бути в тандемі з ударом наших військ по Мелітополю, на запорізькому напрямку. З двох сторін Захід. Тоді велика частина російських сил буде відтягнута на північ, на захист Мелітополя. Чому? Тому що там і в кишені виходить. Він може відразу потрапити в оточення, якщо ми почнемо наступ. Там же і Нова Каховка, а це вода в Крим, для Росії – це дуже категорично. У такому контексті-ударом з двох сторін-ми можемо забезпечити собі можливість форсування Дніпра.

А нам під силу вже зробити удар з трьох сторін? Я маю на увазі завдати ударів по військових об’єктах в Криму і таким чином ще більше убезпечити себе.

Удари в Криму – це засоби дистанційного вогневого ураження. Так що, вони трохи не залежать від ситуації на фронті. Ми до речі атакували Крим, коли у нас ще тільки Харківську операцію провели. Потім у нас була пауза, затишшя, і ми все одно продовжували атакувати Крим. Так що, вони можуть бути пов’язані, але сьогодні я б сказав, що це паралельний процес – вогневий вплив на противника.

Це те, що ми просимо в американців: дайте нас ATACMS, щоб ми могли до державного кордону прострілювати всю територію тієї ж Донецької, Луганської, Запорізької областей і так далі, той же український півострів Крим.

По яких об’єктах в Криму нам потрібно вдарити зараз, щоб створити росіянам якомога більше проблем?

Зараз головні об’єкти-це міст і залізниця. Міст – для того, щоб припинити підживлення військ, а залізниця – щоб припинити перекидання військ.

У нас є розвіддані, що в Криму буде формуватися мотострілецька дивізія, до 10 тисяч. Туди вже завозять техніку, і починають перебувати перші партії мобілізованих. У Севастополі 80-а бригада морської піхоти Чорноморського флоту вже отримала близько трьох тисяч мобілізованих і зараз буде починати їх підготовку. А ми знаємо, що у РФ основний спосіб перекидання військ – це залізниця. Тому контроль над мостами на Перекопі і контроль над залізницею – ось це буде головне завдання Збройних сил України.

І як ви думаєте, ми скоро дізнаємося про “бавовні” в цих місцях?

Я думаю, що так. Але це буде, швидше за все, після того, як ми візьмемо Херсон. З виходом на річку Дніпро основну увагу ЗСУ буде переключено саме на Перекоп, на шляху логістики з Криму. Навіть якщо ми не будемо форсувати в цьому місці Дніпро, з нашими вогневими засобами ми зможемо дістати до Перекопу, зможемо його контролювати.

Ми можемо заходити і займати Донецьк
Роботи багато, і ситуація непроста. Але ще більш непросто буде в Донецькій і Луганській областях. Ось як звільняти великі міста, які вже багато років перебувають під окупацією?

Я скажу, що з Донецьком особливої проблеми немає, у Донецьку немає військ. Російські гарнізони все в основному розосереджені по промзонах навколо. Область нашпигувала, згоден, а місто саме – ні. У серпні ми виходили на Демидівські висоти над Донецьком і завдавали вогневого ураження по промзонах, по складах. Ми там дуже добре прорідили і техніку, і склади. При наявності можливостей ми можемо заходити і займати це місто. Це перший варіант. Другий варіант-це обхід. Ми можемо рухатися між містами, А міста просто брати в облогу і змушувати противника капітулювати. Або змушувати їх йти заздалегідь, щоб не потрапити в оточення.

Варіантів досить багато. Питання все в наявності резервів і в можливостях Збройних сил.

А що після звільнення? Як ви уявляєте, як там проводити зачистку від сепарів? Як їх шукати? Наскільки нашпиговані ці області ворогами України, колаборантами? ДРГ там залишатимуться… Колосальна адже робота попереду.

Ви знаєте, я б, напевно, вчинив з досвіду міжнародного права. На цих територіях потрібно створити тимчасові комісії, які будуть виконувати роль місцевих рад. І при них, природно, будуть юридичні комісії, які буде амністувати місцеве населення. На мій погляд, всі повинні пройти через ці комісії.

Ті, хто скоював злочини, брав до рук зброю, тут без варіантів – їм треба йти разом з російськими військами або їм доведеться нести кримінальну відповідальність за скоєні злочини. А основне населення, яке не скоювало кримінальні злочини, для них ніяких проблем, на мій погляд, не буде. Комісія амністує людину, їй видадуть документи держави України, і вона продовжить далі своє життя у звичайному конституційному ладі.

Те, що ви говорите, – диверсійні групи, шпигунство – для цього у нас є контррозвідка, яка буде працювати паралельно з цими органами, і в цьому і полягає її основне завдання.

Я думаю, що нам найголовніше – це вийти на кордон і зміцнити її, для того щоб зробити неможливими інші спроби вторгнутися в Україну. А вже тут з внутрішнім порядком, я думаю, ми розберемося.

З ракетами у Росії напружена ситуація
Іранські дрони. Біла Церква сьогодні вночі пережила їхні атаки. Скажіть, чому раніше ними атакували переважно Одесу і Миколаїв, а сьогодні вже дісталися до Київської області?

Швидше за все, тому що їх туди перекинули. Ми знаємо, що Російська Федерація зараз починає потихеньку посилювати свою присутність в Республіці Білорусь.

До речі це говорить про те, що з ракетами у РФ напружена. Якщо раніше вони наносили ракетні удари, то сьогодні… дивіться, в акваторії Чорного моря зараз знаходиться близько п’яти носіїв ракет “Калібр”. Залп може скласти до 32-х ракет. Але залпу немає, навіть одиночних пострілів немає. І основні удари наносяться за допомогою перепрошитих ракет комплексу С-300 клас земля – земля.

За даними нашої розвідки, десь до 300 дронів вони отримали. Три рейси було помічено з Тегерана у “Внуково”, Москву. Військово-транспортний Іл-76 ЗС РФ… Ці 300 дронів вони зараз і намагаються розподілити.

А пізно так, тому що, мабуть, навчання операторів… ми ж до речі на Херсонському напрямку “накрили” повністю базу разом з іранськими операторами, де хотіли вчити російських. Мабуть, вони все-таки підучилися, і тепер у нас є загроза ще й з півночі від застосування цих дронів.

Чи не час “накривати” подібні бази і в Білорусі тоді?

Тут питання дуже складне, тому що це політичне питання – чи будемо ми обстрілювати. На питання, чи буде наступ з боку Білорусі… ймовірність його зростає у зв’язку з тим, що Росія намагається там сформувати якесь наступальне угруповання. Що стосується удару по Білорусі, я думаю, що ми будемо наносити вогневе ураження тим військам, які будуть висуватися до нашого державного кордону. Виходить, що ніби як це територія Білорусі, але по самій території ми не наносимо удар, ми будемо наносити удар по військах противника, якщо вони будуть висуватися для вторгнення на нашу територію.

Тут важливо уточнити. Нам же є, чим дістати ті території?

Так. Зона в 60 кілометрів прострілюється вільно. Мається на увазі HIMARS і високоточні боєприпаси для польової артилерії калібру 155-мм типу Excalibur.

Захиститися вони зможуть від цього?

Ні. Справа в тому, що ще ніхто в світі не навчився … як розвіяти міф, що російське Міністерство оборони доповідає, що вони перехопили стільки-то снарядів HIMARS, ППО спрацювало? Жодна система в світі… “Залізний купол” може перехоплювати реактивні снаряди, тому що їх використовують терористичні організації для обстрілу території Ізраїлю, але більше таких систем в світі не існує. Більше реактивні снаряди ніхто не перехоплює, а це все-таки снаряди, а не ракети. Захисту від них немає. Точність попадання на 75 кілометрів – 3 метри.

Іранські дрони. Наскільки вони зараз небезпечні для Києва, чи можуть вони долетіти не тільки до Київської області, а й до столиці?

Звичайно, можуть. На жаль, нам доводиться тактико-технічні характеристики цих дронів вже намагатися визначити на практиці, тому що навіть Іран не може точно їх сформулювати, але кажуть, що цей Shahed-136 може летіти до 2 тисяч кілометрів. Я не знаю, звідки стільки палива, на мій погляд, це дуже завищені показники. Але я Вам навіть географічно скажу-Біла Церква знаходиться не набагато південніше Києва. І якщо дійсно дрони прилетіли з боку Білорусі, то вони Київ пролетіли.

Пролетіли вони нас, бо й не цілилися? Або не цілилися, тому що у нас захист хороша? Є над Києвом якийсь купол з ППО, який міг би і з іранськими дронами впоратися?

Київ нічим не відрізняється від інших міст України. Єдине, що ми зробили, це посилили систему ППО по всій країні за рахунок поставок нам в тому числі систем С-300 від наших партнерів. Ми збільшили щільність ППО. Чим вище щільність ППО, тим краще вона спрацьовує. У Білій Церкві досить велике військове містечко, яке, напевно, більше цікавить Російську Федерацію. Я думаю, що саме тому вона могла стати ціллю. А друге – може вони спеціально показали, що вони в змозі пролітати повз Київ, і не факт, що наступна атака не спробує завернути на Київ.

Як далі спрацює наше ППО? Я так розумію, що перший удар, як завжди, виходить раптовим більш-менш у них і, відповідно, ми частину цих дронів пропускаємо. А вже починаючи з другого, ми збиваємо. У цю ж ніч над Одесою два “мопеди” мінус, два таких дрона ми збили. Тобто, в Одесі ППО добре працює. Я думаю, що вже з другого вогневого нальоту ППО буде працювати і в Білій Церкві, і в інших містах.

До середини жовтня озброєння по ленд-лізу буде в Україні
Погодьтеся, що по Києву “прильотів” вже не було давно, і ракетних атак не було. Ви в цьому бачите що? Політичні причини, чи столиця настільки надійно закрита протиповітряною обороною?

Я думаю, що тут більше, напевно, політичні причини. Справа в тому, що кількість ракет, мабуть, зменшується, кількість самих ракетних ударів теж зменшилася. Плюс ми прибрали авіацію, російська авіація вже вглиб країни не залітає вже давно, з травня місяця. І політична ще в тому плані, що більшість посольств повернулося до Києва. Ну, ще Москві залишилося потрапити в якогось іноземного громадянина в Києві… Це допомагає Києву в плані захисту або створення парасольки ППО над містом.

С-300 залишилися, які ви вже згадували. Чи є загроза обстрілів того ж Києва, Чернігова, Житомира, інших міст цими ракетами за прикладом того, як вони це роблять з Харковом, Запоріжжям, Миколаєвом?

Так. Київ немає, тому що не дістануть по дальності – максимально ця ракета може летіти до 200 кілометрів. Але всі міста, які потрапляють в цю відстань від білоруського кордону, так. Я нагадаю, що в серпні Російська Федерація активно перекидала В Білорусь комплекси С-300 і С-400, і потім ми спостерігали періодичні “прильоти” на аеродром “Зябровка” транспортних літаків ВКС Росії саме з цими ракетами на борту.

Які системи ППО ефективні проти С-300?

Такі ж. С-300 будуть збивати ті ж системи С-300. Чому? Тому що ця ракета не крилата, вона летить по балістичній траєкторії. Єдине, що вона вражає ціль не повітряну, а наземну. А так, принцип її застосування залишається абсолютно той же. І той самий C-300 може чудово боротися з цими ракетами.

NASAMS скоро буде в Україні. Є міста, які в першу чергу потрібно закрити ними?

Я думаю, що це прифронтові міста, які сьогодні найбільше страждають від ракетних ударів. До речі, Харків з першої позиції треба прибрати, тому що у зв’язку з тим, що ми відтіснили російські війська, кількість обстрілів, слава Богу, зменшилася. Але зате пальму першості зараз перехопили Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро та інші міста. Цілком можливо, що є загроза містам в північних областях, тому що вони на відстані менше, ніж 200 кілометрів від кордону з Білоруссю.

Ми чекаємо не тільки NASAMS, ленд-ліз стартував. Коли в теорії ця зброя може бути на фронтах, і яку перевагу вона дасть, яких змін чекати?

Я думаю, що до середини жовтня перші партії озброєння, які можуть бути поставлені в рамках ленд-лізу, вже можуть бути в Україні. З військової точки зору це абсолютно правильно. Ну, ми не знаємо з вами плану передачі озброєння. Припустимо, зовсім несподівано з’ясувалося, що Сполучені Штати закуповують в Кореї на 3 мільярди доларів озброєння для України. Скільки треба, щоб відвантажитися і сюди прийшов пароплав? Кілька тижнів. Те ж саме, якщо партії озброєнь будуть збільшені. Я знаю, що Сполучені Штати зосередили судна забезпечення Військово-Морських сил для перекидання озброєнь в Україну – в Європу, а потім транспортування в Україну. Так що, цілком може бути задіяна і морська транспортна компонента. І це говорить про те, що партії озброєнь будуть досить великі.

Новини про “ядерний потяг” більше схожі на блеф
Будемо чекати чергового переломного моменту. І наостанок. Що ви скажете про “ядерний потяг” Путіна, яким нас в останні дні залякують? Наскільки це серйозно? Чи це все-таки шантаж, політика і нічого більше?

Давайте спочатку скажемо, що таке “ядерний потяг”. Я, звичайно, розумію талант журналістів – сказати “ядерний потяг” і все, у всіх відразу мандраж.

Існує два види поїздів, які відносяться до системи застосування і управління ядерними силами. Перше – залізничний балістичний ракетний комплекс, який складається з семи вагонів, як правило, замаскованих або під рефрижератори, або під пасажирські спальні вагони. Така дивізія в складі Збройних сил Росії є, вона розташована в Нижньому Тагілі, у них є в складі спецдепо, в якому є ці бжрк. Але там міжконтинентальна балістична ракета. Мінімальна дальність пуску цієї ракети становить 5 або 6 тисяч кілометрів. Тому вести її до кордонів України абсурд. А з Тагілу вона по Україні може вдарити. Але там головна частина, заряд, вимірюється мегатоннами. Другий вид поїзда-пересувний командний пункт з управління ядерними силами. Він не несе ядерних боєзарядів, це командний пункт. Там броньовані вагони, там знаходяться засоби зв’язку та управління. За радянських часів командування цим поїздом з Москви могло цим поїздом їхати в Єкатеринбург на запасний командний пункт вищого політичного керівництва країни і в ході руху управляти військами і силами, в тому числі, ядерними.

Інших ядерних поїздів на сьогоднішній день не існує. Тому я думаю, що це більше схоже на блеф.

І ще один момент-треба відстежувати інформацію від західних розвідок. Справа в тому, що всі місця зберігання, а їх близько дванадцяти на території Росії, вони верифіковані, і всі вони знаходяться за Уралом. Тому, як тільки почнеться рух якогось ядерного боєзаряду, я думаю, що західні розвідки знатимуть, і про це знатимуть журналісти і вся преса.

А превентивно наші союзники можуть вдарити чи ні?

Думаю, що так. Я думаю, що, швидше за все, вони завдадуть превентивного удару по тому ж конвою, який буде намагатися доставити цей ядерний боєзаряд до місця його застосування. Чому? Тому що якщо Сполучені Штати пропустять його, а Росія зможе завдати навіть тактичного ядерного удару, я думаю, що це буде дуже серйозні іміджеві втрати для США і для НАТО.

Будемо сподіватися, що і в Росії це розуміють, і це охолодить їх…

Судячи з того, що ми чуємо із заяв колишніх воєначальників, директора ЦРУ, колишнього командувача військами в Європі, плюс розмова радника з безпеки президента США Джейка Саллівана з російським керівництвом, я думаю, що Росії розклали по поличках і по буквах довели, які можуть бути наслідки для Росії в разі застосування ядерної зброї. Я абсолютно впевнений, що навіть такі скептики, як пан Макрон і пан Шольц, які, як я розумію, в глибині душі, напевно, все-таки сподіваються домовитися з Путіним, навряд чи вони погодяться на появу нового Чорнобиля в центрі європейського континенту з усіма витікаючими наслідками. Добре було б, якби Преса розтиражувала і згадала, де пішов перший радіоактивний дощ після вибуху в Чорнобилі. Дощ пішов у Голландії.

Швидше за все, ми спостерігаємо, що тут Путін сам себе переграв, і ядерний шантаж навпаки, швидше за все, переконає Європу в неадекватності російського керівництва і в тому, що треба давати їм по руках, а не намагатися додзвонитися і домовитися.

Ні, тут треба боротися

Наразі рівень підготовки особового складу українських Збройних сил відповідає найкращим стандартам країн-членів НАТО.

За словами військового експерта Дмитра Снєгірьова, зараз ЗСУ фактично є провідною армією на європейському континенті.

Про це він сказав під час інформаційного телемарафону, пише УНІАН.

“Рівень оснащеності та головне – рівень підготовки особового складу Збройних сил України відповідає найкращим стандартам країн НАТО”, – наголосив Снєгірьов.

За його словами, Україна вже показала своїми практичними діями, що готова до вступу до Північноатлантичного альянсу.

“Питання щодо реформування правоохоронної системи, структур боротьби з корупцією, на чому наполягали провідні країни Заходу, це питання суто технічні та внутрішні. Вони не повинні перешкодити Україні в подальшій євроатлантичній інтеграції”, – зазначив військовий експерт.