Справа «Стус – Кіпіані» по своєму, унікальний випадок.
Українці ж вміють сваритися з будь – якого приводу. «Порохобот» чи «Зелебоб»? Голосувати за «п’ять питань» чи ні? Підтримувати Ломаченка чи радіти поразці? Зрада-перемога, перемога – зрада?

Завжди, навіть при найбільш очевидних питаннях, знайдеться хтось, хто кине клич «не все так однозначно». І все – погнали метатися лайном один на другого.
А тут – ніт. Цілковита консолідація. Жодних конспірологічних теорій. Медведчук – покидьок. Кіпіані – молодець. Стусу – слава.
І так судова буцімто «поразка» перетворюється в перемогу. Поширення інформації блискавичне. Тираж вже викупили і додруковують.
І віддані бійці політичних фронтів, які зазвичай готові один одного загризти за найменшу критику свого особистого «вождя», стають неначе військові під час різдвяного перемир’я в першій світовій війні: на мить зупиняються, опускають зброю, витирають піт з чола і йдуть брататися. Бо немає сумніву в жодної нормальної людини – Стус – герой.
А «переможці» мовчать. Погортав сторінки політичних та ідеологічних соратників «сина поліцая» – тиша. Їм, як і їхньому електорату, це все, мабуть, не дуже цікаво.
Тож справді, ця «поразка» обертається неабиякою перемогою. Справа Василя Стуса – живе і діє.