Характер війни в Україні сильно змінився з настанням бездоріжжя, спричиненого дощами, а також внаслідок того, що сторони не завершили перегрупування після вивільнення сил з-під Херсона.

Однак попереду зима, яка змінить його ще сильніше. Тепер обом арміям знадобляться інші навички ведення бойових дій та виживання. Обидві сторони вже зараз намагаються вирішити проблеми, пов’язані із низькими температурами, нельотною погодою, опадами та іншими особливостями зимового періоду. Взимку воювати важче, і складнощі виникають і в російської армії, і в ЗСУ.

Але що буде, коли резерви будуть на місцях, а земля промерзне? Чи зможуть ЗСУ чи російська армія наступати, або ж противники накопичуватимуть сили для активних дій навесні? І головне – чого чекати навесні? У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували ситуацію, передає редакція.

Західні лідери щодо цього висловлюють наступні думки.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг вважає, що путін намагатиметься використовувати зиму як зброю, «але не досягне в цьому успіху». Генсек НАТО пов’язує посилення позицій Києва з огляду на можливі мирні переговори з військовими успіхами України.

«Найкращий спосіб підтримати мир — це підтримати Україну», — зазначив він.

Міністр оборони Британії Бен Уоллес наголосив на непідготовленості російських збройних сил до ведення бойових дій та закликав українські війська зберігати темп та продовжувати наступ протягом зимових місяців.

«З огляду на перевагу, яку українці мають у підготовці, обладнанні та якості бойового складу проти деморалізованих, погано навчених, погано оснащених росіян, в інтересах України зберегти темп узимку. На відміну від росіян вони мають 300 тис.одиниць арктичного бойового спорядження, одержаного від міжнародного співтовариства», – вважає Уоллес.

Колишній помічник держсекретаря США з військово-політичних питань Бригадний генерал Марк Кіммітт висловив думку, що взимку Україна має продовжувати свої атаки на російські склади боєприпасів, командні центри та лінії постачання та максимально скористатися паузою, щоб відновити свою бойову міць до продовження кампанії 2023 року.

Американський політолог Раміс Юнус вважає, що ніхто не робитиме паузи у війні на зимовий період, ЗСУ і надалі тиснутимуть на окупантів, а союзники підтримуватимуть Україну.

Що вплине на розвиток подій на фронті у зимовий період?

Насамперед, на дії військових з обох сторін вплине температурний режим української зими та підготовленість армій до дій в холодних умовах, адже навіть невеликий шар снігу сильно обмежує можливість переміщення техніки, навіть гусеничних машин по бездоріжжю. Крім того, сніг, особливо тонкий, може видати розташування позиції, укриття, складу. У зимовий час складніше використовувати авіацію, оскільки нелітна погода взимку буває частіше, ніж улітку. Ще однією проблемою зимової війни є короткий світловий день, який ускладнює патрулювання та дозор.

З географічної та кліматичної точок зору на більшій частині України переважає помірний клімат, хоча взимку тут бувають сильні морози та сніг, особливо на Сході та Північному Сході країни. Єдиного театру бойових дій в Україні немає. Згідно зі статистикою температурних коливань минулих років у трьох регіонах, які фігурували у військових зведеннях останніми тижнями (Харківської, Донецької та Херсонської областей), середні температури грудня, січня та лютого у цих регіонах – нижчі за нуль градусів. Висота снігового покриву в різних районах на лінії фронту з року в рік сильно відрізняється, у деякі зими снігу взагалі не було. Згідно з довгостроковими прогнозами Гідрометцентру України, зима 2022-23 років буде теплішою за звичайну, середня температура з грудня до лютого буде вищою на 1-2 градуси, ніж за період з 1991 по 2020 роки, ймовірність тривалого похолодання в Україні мінімальна, але можуть бути заморозки тривалістю від одного до п’яти днів.

За прогнозами Severe weather Europe, заснованому на розрахунках Європейського центру середньострокових прогнозів погоди, сніговий покрив у багатьох районах України, включаючи Південь Херсонщини, відповідатиме нормі, в Донецькій та Харківській областях та буде трохи тоншим, проте в районі Сватового слід очікувати снігопади і навіть заметіль. Є кілька інших факторів, що впливають на боєздатність – це вітер та вологість. Багато бійців вважають найнеприємнішою температурою – близько нуля через те, що сніг тане і стікає в окопи. Тобто потрібні якісні вітроводозахисні костюми з мембраною та сучасні зимові черевики.

Успіхи чи поразки зимових військових кампаній часто залежать від уміння виживати в умовах низьких температур, тобто від рівня забезпеченості зимовим екіпіруванням, спальниками й наметами та відповідною тактичною підготовкою особового складу до бойових дій в умовах морозів. Це використання та догляд за одягом та спорядженням, використання снігу для укриття та захисту, а також вміння переміщатися по засніженій місцевості. Те саме стосується і рівня забезпеченості спеціальним мастилом для зброї, ланцюгами на колеса, хімічними грілками, електричними та звичайними пічками, генераторами, засобами для приготування їжі, спроможністю апаратури та техніки працювати при низьких температурах тощо.

Мінусова температура згубно впливає на електричні пристрої, насамперед, – літієві батареї, які використовуються в армії у радіостанціях та квадрокоптерах, що загрожує втратою зв’язку та даних розвідувальних дронів і повітряних ретрансляторів.

За оцінками експертів, українська армія зараз готова до зими краще за російську, через те, що теплий одяг та інше зимове спорядження почали з’являтися у списках Західного постачання в Україну ще восени. У вересні про такі надходження заявила Бельгія, на початку жовтня Канада оголосила, що поставить в Україну 400 тис. одиниць різних предметів зимового одягу. Десятки тисяч зимових курток, штанів та шапок тоді ж пообіцяла надати Німеччина. 35 тис. комплектів зимової форми передала Литва, 25 тис. – Великобританія. Ковдри та теплий одяг постачали Ізраїль та Фінляндія. Про постачання в Україну теплого зимового одягу повідомляли і на брифінгу у Пентагоні. У ЗСУ вистачає досвідчених ветеранів, які провели на фронті не один рік, але не було і немає спеціальної програми підготовки до зими.

Також на планування зимових військових кампаній впливає ландшафт місцевості. Зокрема, на Півдні – від Миколаєва до Херсона й у Донецькій агломерації переважно рівна місцевість без пагорбів, практично відсутні ліси та посадки. Для Луганської області, а саме Соледара, де йдуть бої, навпаки – характерні пагорби, яри, річки, балки.

Визволення правобережної частини Херсонської області вплинуло на тактику застосування російської авіації. З початком зими москва почала масовані ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України, щоб спровокувати невдоволення населення аварійними відключеннями світла. Тому визначальним стає запас міцності української ППО та готовність українців витримати негаразди з електрикою.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що обидві сторони мають підстави здійснювати наступальні дії.

Наприкінці літа Україна спромоглася перехопити стратегічну ініціативу і довела, що здатна наступати на Сході країни у Харківській, Донецькій та Луганській областях, а також на Півдні, де після серії проривів під Херсоном російське угруповання було змушене залишити правий берег Дніпра. В українських військових є реальний шанс скористатися своєю перевагою і не дати рф вирівняти ситуацію на фронті.

Як вважає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, у стратегічному сенсі найбільш привабливим для ЗСУ був би наступ із запорізького напрямку на Мелітополь з метою розтину сухопутного коридору до Криму – успіх такого наступу різко ускладнив би становище російського угруповання в Криму та на лівобережжі Херсонської області, насамперед, в контексті логістики. За його словами, зараз все залежить від підготовки додаткових українських резервів та постачання західного озброєння та зимового оснащення.

У кремлі від російської армії після серії великих відступів та людських втрат чекають якогось успіху, щоб компенсувати розчарування від війни. Росія змогла направити у фронтові частини поповнення але поспіх, з якою це було зроблено, практично виключило тактичну підготовку нових солдатів. При цьому, у російських мобілізованих в жовтні спостерігався дефіцит зимової форми, зброї і засобів захисту. Судячи з численних відеозвернень, мобілізовані, якими російська армія намагається заповнити брак особового складу на передовій, часто змушені закуповувати одяг і навіть засоби захисту власним коштом. Російська тактика наразі полягає скоріше у спробах прориву добре підготовленої оборони ЗСУ.

Проте після того, як російське угруповання відійшло на лівий берег, росія вже може не тримати на цій території стільки боєздатних частин, як раніше.

На думку ізраїльського експерта, головною інтригою ситуації на фронтах в Україні є те, куди і як швидко направлять підрозділи, що вивільнилися.

Сценарії обстановки наступного року

Незважаючи на те, що у цій війні вже не раз відбувалися події, які докорінно змінювали обстановку, експерти видання Economist спрогнозували сценарії того, як може скластися військова обстановка в Україні наступного року.

Згідно із першим (малоймовірним) сценарієм, взимку лінія фронту стабілізується, росія накопичить резерви та навесні перейде у наступ. Потік американської допомоги блокується республіканцями в Конгресі, європейська вичерпується, і Україна, втративши Кривий Ріг, Слов’янськ та Краматорськ, погоджується на перемир’я. Росія використовує його для переозброєння армії та підготовки до нової війни.

Другий сценарій передбачає ситуацію, коли жодна зі сторін не може здобути рішучої перемоги на фронті, війна завмирає на невизначений термін.

У третьому сценарії розглядається можливість наступу ЗСУ взимку, включаючи прорив російської оборони в Луганській області. Навесні українська армія починає рух у Запоріжжі, оточує Маріуполь та підходить до кордону Криму.

Чи здійсниться якийсь із цих сценаріїв, важко передбачити, та й чи відбудеться взагалі все так, як зазначають в Economist, — невідомо. Але однозначно – треба вірити у ЗСУ та сподіватися на краще, адже наші війська вже неодноразово довели свою першість у війні із «другою армією світу».

Після понад восьми місяців російської окупації жовто-блакитний стяг повернувся до Херсона.

Звільнена вся Миколаївська область, крім Кінбурнської коси. Це вже третя велика поразка Путіна у війні проти України після Харкова та Києва, від якої він намагається всіляко дистанціюватися.

Про “вихід” із Херсона, принижуючись на всю Росію, в середу, 9 листопада, на камери заявили міністр оборони Сергій Шойгу та командуючий війною проти України генерал Сергій Суровікін. У цей самий час Путін відвідував Федеральний центр мозку та нейротехнологій у Москві.

Російська пропаганда робить все, щоб не пов’язувати чергову військову поразку особисто з Путіним, переконуючи, що “це було вимушене військове рішення”, і “генерали знають, що роблять”. Паралельно й сам Путін, і його речники, і російське МЗС називають втечу з Херсона черговим “жестом доброї волі”, Україну – “партнером”, вже навіть непрозоро натякаючи на переговори.

Хоч міністр оборони України Олексій Резніков і прогнозує деяке сповільнення активних дій на полі бою взимку, зупинятися на Херсоні ЗСУ не збираються. Після звільнення правобережжя наша артилерія дістає до аеродромів у Криму. Вочевидь саме тому росіяни риють окопи на півночі півострова й перекидають із Криму свої бойові вертольоти. Проте позиція Заходу, надто США, не є такою ж впевненою та однозначною.

ТСН.ua проаналізував, що кажуть та пишуть на Заході щодо подальших сценаріїв розвитку війни після звільнення Херсона й правобережжя.

Переговори
ТСН.ua вже детально описував цей сценарій. І наразі він найбільш обговорюваний на Заході. Все почалося з неочікуваного візиту до Києва в п’ятницю, 4 листопада, радника президента США Джо Байдена з питань нацбезпеки Джейка Саллівана, знаного в дипломатичних колах своєю поміркованою позицією щодо діалогу з Росією.

Одразу після цього в низці поважних американських видань вийшли статті з натяком на те, що, можливо, Україні варто було б переглянути свій підхід щодо неможливості переговорів із Росією, поки Путін там залишається при владі. А потім в середу ввечері ми побачили телевізійне шоу Шойгу-Суровікіна, де вони намагалися пояснити, чому російська армія тікає з правобережжя Херсонщини.

Можна припустити, що Путін намагався продати Заходу свою поразку на Херсонщині в якості “жесту доброї волі” й готовності до переговорів. Тим паче, 7 листопада WSJ повідомляла, що Джейк Салліван мав приватні розмови з керівником російського Радбезу Миколою Патрушевим та радником Путіна Юрієм Ушаковим. Проте за два дні до повернення українського стягу до Херсона, 9 листопада (тобто одразу після заяви Шойгу-Суровікіна), неочікувано для всіх про необхідність переговорів висловився голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі:

“Коли є можливість провести переговори, коли мир може бути досягнутий, скористайтеся нею. Ловіть момент”.

Це прозвучало як грім серед ясного неба. Так, Україна вже не вперше чує такі заяви. Проте раніше вони лунали радше від політиків та дипломатів, а не генералів, та в моменти, коли сили росіян на півдні та сході переважали. Проте навіщо США говорять про переговори зараз, коли тактика українських сил оборони з повільного але рішучого вибивання ворога з Херсонщини, яка тривала кілька місяців, зрештою спрацювала, і росіяни тікають із правобережжя? Тобто, навіщо робити такі заяви, коли Україна перемагає Росію на полі бою?

CNN пише, що команда Адміністрації Байдена щодо цього питання розділилася на два умовних табори: одні вважають, що Україні варто сідати за стіл переговорів із Росією, інші – що це має визначати Київ. Телеканал із подивом зазначає, що все це призвело до унікальної ситуації, коли військове керівництво більше наполягає на дипломатії у цій війні, ніж власне самі дипломати.

“За словами двох посадовців Адміністрації Байдена, позиція Міллі не підтримується командою нацбезпеки президента Байдена, включаючи держсекретаря Ентоні Блінкена та радника з нацбезпеки Джейка Саллівана, жоден з яких не вважає, що настав час дати серйозний поштовх до переговорів щодо України”, – пише CNN.

Підсумовуючи все, що дискутується в США, лунає два основних аргументи “за” переговори з Росією саме зараз.

По-перше, Росія ослаблена, тому Україна може говорити з нею з позиції сили.

Проте ті, хто це пропонують, чи не розуміють очевидного, чи просто свідомо хочуть дати Росії виграти час, щоб перегрупуватися, накопичити ресурси й вдарити по Україні ще з більшою силою. Саме для цього Путін сигналізує про начебто готовність до переговорів, де вимагатиме від України визнати незаконно “приєднані” до РФ чотири українські області.

В інтерв’ю CNN Володимир Зеленський вкотре нагадав американцям, що не закривав двері для переговорів із Росією, проте не з Путіним, який незаконно “приєднав” до РФ українські регіони:

“Вони не хочуть закінчення війни. Невтомлений від війни тільки Кремль і одна людина, яка головуюча сьогодні на території РФ. Зараз цій людині і російському військово-політичному керівництву потрібна пауза. Повірте, вони це відчувають. Вони почали відчувати результат дії санкцій. Вони почали відчувати незадоволення їхнього суспільства”.

По-друге, лунають і такі аргументи, що можливо краще починати дипломатію зараз, бо невідомо, як Путін себе поведе, коли, як пацюк, буде цілковито загнаний у кут.

І тут мова в першу чергу про ризик застосування ядерної зброї (і про це, до речі, й писала WSJ в статті про контакти Саллівана з Патрушевим та Ушаковим), і не в останню – про дезінтеграційні процеси в самій Росії: протести, революцію чи навіть розпад. А на Заході про це воліють поки що не думати, не знаючи, що робити з країною, яка нашпигована ядерною та іншою небезпечною зброєю. Такий самий підхід у США був щодо колапсу Радянського Союзу. Але, ховаючи голову в пісок і вдаючи, що цього немає, ще не означає, що цього точно не станеться.

Вихід на кордони-1991
Інтерв’ю CNN Володимир Зеленський давав разом із своєю дружиною Оленою, і вона дуже влучно відповіла:

“Сторіччя Російської імперії, десятиліття Радянського Союзу зі всіма голодоморами, репресіями, переселенням українців до Сибіру, Казахстану… Ми вже пережили настільки багато від них (росіян – ред.), що, якщо цьому зараз не покласти край, далі може не бути шансу. Це такий останній бій”.

Та чи всі на Заході це розуміють? Чи розуміють у ключових західних столицях, що, якщо навіть дати Путіну на якийсь час зафіксувати свої територіальні “здобутки” в Україні, це стане прецедентом для інших нападати на сусідів, влаштовувати там “референдуми” й приєднувати їхні території в якості нових територіальних суб’єктів?

У середу, 9 листопада, NBC News повідомив, що чиновники західних міністерств оборони сумніваються в спроможності Києва вибити росіян зі всіх тимчасово окупованих територій.

В інтерв’ю ТСН.ua директорка Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук розповіла, що чула схожі думки й від політиків і дипломатів у США, Німеччині, Франції, та деяких інших країнах. Експертка виділила три основні причини, чому лунають такі припущення.

По-перше, незважаючи на те, що в офіційній риториці багато хто говорить про важливість перемоги України, разом із тим є сумніви щодо можливості України перемогти в тому вигляді, в якому б сама Україна хотіла перемогти. Тобто, вийти на міжнародно визнані кордони 1991 року.

“Вони мають таке бачення: що б вони не робили, скільки б не надавали допомоги, зброї, все одно в якийсь момент Путін може переграти, піти на якесь рішення, яке змусить сідати за стіл переговорів і обезцінить цю допомогу й цю підтримку. Очевидно це десятиріччя сформованого міфу, який досить сильно ще сидить у мізках багатьох політиків й експертів, що Путін завжди виграє. Тому тут є й частково відповідь на питання, що саме з Путіним треба говорити, що зарано його списувати, і цілком можливо, що він залишиться (при владі в Росії – ред.)”, – вважає Альона Гетьманчук.

По-друге, є ця сформована загальна лінія, яку публічно підтвердив навіть Джейк Салліван, щоб допомагати Україні так, аби не спровокувати Третьої світової війни, й не втягнути США в ядерне протистояння з іншою ядерною силою.

“Цей підхід очевидно зберігатиметься. Тобто, вони дійсно цього бояться. Байден, я думаю, особисто й надалі хоче увійти в історію саме як президент, який завершує війни, а не втягує Америку в нові. Для нього це дуже важливий політичний та електоральний момент. Він робив на ньому дуже великий акцент під час минулої кампанії. А це значить, що вони постійно тестуватимуть реакцію Путіна на ті чи інші види озброєнь”, – каже Гетьманчук.

По-третє, і у Вашингтоні, і в європейських столицях превалює враження, що виключно військовим шляхом Україна не здатна виграти війну. І навіть, що це небажаний варіант виграшу. Тобто, все одно має бути дипломатична частина.

Після звільнення Херсона The New York Times написала, що українські війська не демонструють жодних ознак припинення наступу взимку чи дозволу зайти війні у глухий кут. Навпаки, українські сили оборони готуються до нового наступу між південним та східними фронтами через Запорізьку область у напрямку Мелітополя. В інтерв’ю ТСН.ua військовий експерт Олег Жданов неодноразово говорив, що ключем до звільнення всієї Херсонської області є саме Мелітополь – транспортна артерія та опорний пункт. Якщо ми візьмемо Мелітополь, то Нова Каховка та Енергодар опиняться в оперативному оточенні, як це було довгий час із Херсоном і правобережним угрупованням росіян.

У статті для Atlantic Council колишній посол США в Україні Стівен Пайфер пише, що, можливо, Росія, враховуючи її історію й географію, більше зацікавлена в Україні, ніж США (зокрема таку думку висловлював і колишній президент США Барак Обама, поступаючись кріслом Дональду Трампу), проте саме в національних інтересах Америки є підтримка України.

“У випадку України, США надають гроші та зброю. Якби амбіції Путіна поширювалися на одну чи кілька країн Балтії, які є членами НАТО, США повинні були б надати гроші, зброю та життя американських солдатів. Тому США дуже зацікавлені в тому, щоб зупинити амбіції Путіна в Україні”, – вважає Пайфер.

З боку американського дипломата це звучить доволі цинічно. Разом із тим, саме це, поруч із багатьма іншими основними аргументами, має стати аргументом, щоб США збільшили свою військову підтримку України, не обертаючись кожного разу на реакцію Путіна та можливі ескалаційні ризики. Тим паче, за даними Пентагона, у війні проти України Росія вже втратила половину своїх бойових танків, більшість високоточних боєприпасів, понад 80% їхніх сухопутних військ загрузли в Україні, а санкції та експортний контроль дуже ускладнять Росії відновлення її армії. І, можливо, спільними зусиллями, стануть реальністю заяви керівника ГУР Міноборони Кирила Буданова:

“Взагалі ця війна вже не такий довгий час буде продовжуватися, скоро це закінчиться. Взимку війна значною мірою стихне. І ось після зими почнеться завершення цього конфлікту, з виходом на першому етапі на адмінкордони станом на 1991 рік”.

“Заморозка”
Одразу зазначимо, що саме до цього сценарію прагне Путін. Їм критично необхідна пауза, щоб перегрупуватися й накопичити сили. Саме тому вони надсилають сигнали Заходу про начебто готовність до переговорів.

“Ми не можемо нічого заморожувати. Ми не холодильна камера. Ми маємо звільняти наші території незалежно від погоди, незалежно від пори року. Ніякої зупинки ми пропускати не можемо, бо там наші люди, ми бачимо, як вони страждають”, – заявив секретар РНБО Олексій Данілов.

Проте разом із натяками про необхідність переговорів із Росією саме зараз під різними соусами, є ще один аргумент, який лунає, – це зима, коли жодна зі сторін не матиме переваги. Мовляв, із приходом морозів військові дії все одно зупиняться. Тому можливо краще використати цей момент для дипломатії?

Поруч із статтями про те, що Україна не збирається зупинятися, The New York Times також пише, що зима призведе до сповільнення просування з обох сторін: “Зимова пауза може тривати до півроку. Дощ і м’який ґрунт наприкінці листопада сповільнять рух військових обох сторін. Тоді, коли температура впаде і земля замерзне, танкам і вантажівкам буде легше рухатися. Але ймовірність сильних снігопадів і ще більш холодної погоди може ускладнити для погано оснащеної російської армії початок будь-якого нового наступу”.

Саме в цей час, на думку видання, Росія посилить свої удари по енергетичній українській інфраструктурі. Не дарма ж Микола Патрушев 9 листопада особисто приїздив до Ірану, а в суботу, 12 листопада, Путін поговорив телефоном з очільником країни Ібрагімом Райсі. Ризик повного знищення української енергетичної інфраструктури, тобто повний блекаут України, є ще одним аргументом адептів негайних переговорів з Росією.

В інтерв’ю Reuters міністр оборони України Олексій Резніков дійсно спрогнозував уповільнення активних дій на полі бою взимку. Проте, за його словами, Україна вийде з цієї паузи сильною і посиленою тисячами солдатів, які проходять підготовку у Великій Британії. І не факт, що це станеться лише навесні.

Тим паче, як пише The Washington Post із посиланням на неназваного впливового московського бізнесмена, втрата Херсона матиме серйозні “священні” наслідки особисто для Путіна. Натомість британський Sky News більше непокоїть, на яку ділянку фронту Росія може перекинути “виведені” з Херсонщини (які, насправді, тікали) війська. Вони прогнозують, що це буде саме донецький напрямок, щоб нарешті взяти Бахмут і Павлівку.

Натомість заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь в інтерв’ю ТСН.ua сказав, що після звільнення правобережжя українські війська зможуть вивільнити значні сили й направити на інші напрямки, – це Мелітополь, Маріуполь і північна частина Донбасу. Разом із цим, на думку експерта, росіяни навряд чи зможуть так само вивільнити свої значні сили. Так, за його словами, Росія може перекинути “мобіків” на Павлівку, щоб не дозволити українській армії піти на Волноваху і Мелітополь. І, так, під загрозою ворожої артилерії опиниться й сам Херсон. Тому українській армії треба буде постійно виявляти вогневі позиції росіян на лівому березі, й знищувати їх. Але це вже буде контрбатарейна боротьба.

“Проте для українських сил оборони фронт значно скоротиться. Чому росіяни так довго намагалися втримати правобережний плацдарм, на який вийшли в перші дні початку широкомасштабної війни? Вони збиралися за кілька днів окупувати Миколаїв, Одесу, зайти в Придністров’я, і, можливо, в Молдову. Тобто, їхній план був відрізати Україну від моря. Це можна порівняти з плацдармом під Києвом. Тепер цей плацдарм фіксується українськими військами. Не думаю, що вони намагатимуться зараз форсувати Дніпро. Це не має сенсу, бо це дуже складна й небезпечна операція за наявних умов, коли росіяни там сконцентрували сили”, – вважає Михайло Самусь.

А от інші оглядачі переконані, що український наступ, попри певне перегрупування й очікування резервів, не сповільниться. Тому, швидше за все навесні, Путіну доведеться оголошувати ще одну хвилю мобілізації, що ще більше похитне конструкцію його вертикалі.