Він безжалісний, жорстокий, кровавий, жадібний і нищівний. Це добро бореться зі злом, це світло бореться з темрявою, це демократія бореться з тоталітаризмом.

Жертви, їх тисячі, розрушені будинки, розкрадене майно, розбиті лікарні, знищені школи, скалічені долі. Такі реалії війни. Це важко сприймається, особливо у наш час, коли війна була лише спогадом, залишеним у книгах.

Але серед цієї темряви є світло. Врятовані життя, винесені на руках тваринки з палаючих будинків, голорукі приборкувачі танків і мін, скромні герої, які ціною свого життя рятують інших. Це наша надія на те, що одного дня це світло запанує над темрявою.

Згадаймо тільки казки, де добро завжди перемагає зло. Це не казочки, а життєвий закон. Лиш ціна цієї перемоги занадто висока.

Але ми сильна, мужня нація, яка зростала у повній свободі дій і думок. Ми звикли бачити синє небо і золоті поля, цінувати своє життя і ближнього, посміхатись і працювати. І за це ми зараз боремось. Стійко витримуємо удари ворога, який ніколи не знав, що таке свобода, і далі свого носа ніколи не бачив.

Ми не змінимо їх. Ніколи і ніяким чином. Але зможемо змінити нас, наше ставлення до Росії, до її людей і всього, що з нею пов’язано. Тепер це табу. Сподіваюсь, кожен українець це зрозуміє і цінуватиме своє рідненьке: мову, природу, людей, кіно, товари, послуги.

Нам треба вистояти, витримати і перемогти. Бо ніхто, окрім нас це не зробить. Світ великий, але боязкий. А Україна – маленька, але мужня. Нам море по коліно, хіба не так?