Поранені російські військові десятками надходили до лікарні Мозиря в Білорусі, а медперсоналу заборонили комусь про це розповідати.

Телеканал CNN опублікував спецзвіт-розповідь білоруського лікаря з Мозиря, який лікував солдатів РФ, поранених під час наступу на Київ. Згодом його ув’язнили за сфабрикованим звинуваченням у корупції, і після звільнення він був змушений тікати до Литви.

Звіт має назву “Всередині лікарень, які приховували російські втрати”.

В лютому самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко дозволив Росії використовувати країну, яка має спільний кордон з Україно, як плацдарм для свого вторгнення. До Білорусі РФ перемістила озброєння та близько 30 000 солдатів. Після вторгнення РФ до України, коли просування Росії зупинилося, а невдачі наростали, Москва почала переправляти поранених солдатів через кордон до Білорусі для лікування в кількох цивільних лікарнях. Медиків, які там працювали, зобов’язали надавати пораненим окупантам необхідну допомогу та приготувати в кожному з медзакладів палати для щонайменше 250 російських військовослужбовців.

Мало відомо про те, що відбувалося в госпіталях, куди їх доправляли. Лікарям наказали нікому про це не розповідати і пригрозили розправою ФСБ.

Лікар Андрій (ім’я змінено) працював в одній із лікарень Мозиря, де лікували російських військових. Він розповів, що відбувалося в його медзакладі.

“Нас попередили, що нам не можна ділитися інформацією про російських солдатів. Довелося підписати заяву про нерозголошення, яка забороняє нам ділитися фотографіями, документами”, – сказав Андрій.

Проте йому вдалося зробити десятки фотокопій рентгенівських знімків поранених солдатів ЗС РФ, відомі їхні імена та вік, багатьом із них було 19-21 рік. Є і знімок ран генерал-майора ЗС РФ Сергія Ниркова, який отримав важку травму живота в Чорнобилі.

За словами Андрія, найбільша кількість поранених росіян прибула до Мозирської лікарні вранці 28 лютого, тоді автобусами привезли понад 100 поранених. Їх російські солдати на ношах заносили до будівлі і кидали біля вхідних дверей.

Того ж дня місцевий державний телеканал випустив репортаж, у якому стверджувалося, що лікарня працює нормально, що, за словами Андрія, було спробою спростувати чутки про те, що лікарня лікує російських військових.

Поранених було наскільки багато, що рани оцінювали на ходу і малювали на лобі цифри, щоб позначити їх у порядку пріоритету, сортували і відправляли на сканування чи операції. Більшість поранених були молодими, недосвідченими солдатами та строковиками з віддалених куточків Росії, сказав Андрій.

“Насправді госпіталь був забитий солдатами. У деяких були відсутні очі, інші потребували ампутації — вони прибули з гангреною, розтрощеними кінцівками — дехто був паралізований, один втратив частину мозку, інший — нижню щелепу. Кілька з них протягом декількох днів носили джгути, щоб зупинити кров, їхні тіла були всіяні кулями та осколками, що показали рентгенівські знімки. Поранених, які потребували операції, було більше, ніж у нас було операційних столів. Росіяни просто віддали нам своїх поранених [солдатів], і їм було наплювати”, – сказав Андрій.

За словами лікаря, до Мозиря на початку березня доправляли близько пів сотні поранених щодня. Також туди привозили і мертвих, бо російські солдати не знали, що з ними робити.

Також відомо, що російським окупантам, які брали участь у штурмі ЧАЕС і у яких були ознаки радіаційного отруєння, меддопомогу надавали в обласній клінічній лікарні та РНЦ радіаційної медицини та екології людини.

Загалом поранених росіяни доправляли до лікарень вночі, таким чином намагаючись приховати кількість втрат.

За свідченнями медиків Мозирської лікарні, білоруська та російська влада доклали чимало зусиль, щоб зберегти в таємниці реальність того, що відбувається за зачиненими дверима білоруських лікарень.

Наприкінці березня Андрія заарештували разом із десятками інших білоруських лікарів, серед них багато хірургів, за звинуваченнями в корупції та отриманні хабарів, які він заперечує. Після півторамісячного ув’язнення в Мінську Андрій сказав, що у нього з’явилося відчуття, що їхнє затримання могло бути тактикою залякування — змусити їх двічі подумати, перш ніж покинути країну. Коли його звільнили, він сказав, що з ним зв’язалися з місцевого військкомату і сказали записатися в армію.

“Мене попросили з’явитися до військкомату з документами… Звичайно, я туди не пішов”, – розповів Андрій.

Незабаром після цього він втік з Білорусі.

Тепер Андрій зі своєю сім’єю оселився в іншій європейській країні. Він зосередився на складанні національних медичних іспитів, щоб знову почати практикувати.

“Україна для мене дуже дорога. Я хвилювався за моїх близьких друзів і родину, які там живуть. Ми писали один одному “Слава Україні”, мовляв, Україна переможе. Рідні казали, що ми всі це все переживемо. І все-таки бомби по них пускали з території, де я жив”, – сказав Андрій.