Деталі: історією 16-річної дівчинки Каті, яка пережила всі жахи війни, поділилася волонтер Віра Хвуст у своєму Facebook.

Сьогодні 3 години ми проговорили з Катею. Вона теж із Маріуполя. Їй 16, має братика, йому 5. Далі з запису її слів:

«Знаєте, те почуття, коли боляче? Я колись закохалася в хлопчика, а він у мене нема, і я думала, що це боляче. А виявилося, що боляче бачити, як твоя мама помирає в тебе на очах. А братик все до неї підходить і каже: “Мамочко, не спи, ти замерзнеш”. І ми ніколи не потрапимо на її могилу. Вона так і залишилася у сирому та темному підвалі.

Ми ходили в туалет, спали, їли рештки їжі в одному підвалі.

А якось дядько Коля упіймав голуба, це був напевно п’ятий чи шостий день, і ми його засмажили, і їли. А потім нас усіх рвало.

Мати трималася до останнього, за 3 дні до нашої евакуації вона померла.

Я сказала братові, що вона міцно спить і її не варто будити. Але здається, він все зрозумів. Зрозумів ще коли померла наша сусідка, а ми не могли її винести, і вона почала пахнути. А потім стало тихо і дядько Коля її виніс і сам підірвався на розтяжці. Мама дуже плакала. Після смерті тата, дядько Коля був найближчою людиною.

… трупи так смердять. Вони там були скрізь. Я братові заплющила очі маминим шарфиком, щоб він цього не бачив. Поки ми бігли – мене кілька разів мало не знудило.

Я не вірю більше у вашого Бога. Якби Він був, ми б так не страждали. Моя мама ніколи, чуєте, ніколи не робила нічого поганого. Вона навіть не залишала дядька Колю на ніч в іншій кімнаті, поки вони не одружилися. Вона ходила в храм і часто сповідалася, і я. Дядько Коля навіть курити покинув, щоб мама не нервувала, що це гріх. А ваш Бог узяв та прибрав її. Мені там батюшка щось казав, що мама нестиме служіння Богові, тільки краще б вона несла служіння тут, виховуючи нас.

Я ненавиджу Росію. Мій рідний дядько там. Знаєте, що він мені сьогодні сказав по телефону? «Катя? Яка ще Катя? Дівчинко, я вас не знаю. Яка війна, яка Катя? А потім написав із лівого номера «Катенька, не пиши мені. Для мене та моєї родини це небезпечно. А маму вже не повернути».

Я ненавиджу їх! То ж була його рідна сестра?! Як так можна?

… знаєте, я думаю, що я повернуся до Маріуполя. І житиму на тому ж місці. І щоразу, в один і той же день спускатися в підвал нового будинку і класти квіти.

А ще страшно, коли діти плачуть, а не можна. Не можна, щоб чули. Ці виродки знаходили людей у ​​підвалах та вбивали. Ті, хто вижив, говорили, що російські військові могли зґвалтувати і дітей і старих, і навіть трупи.

Якщо Бог є, то чому Він це допускає?

Я жити не хочу. Нас зараз розділять, мабуть. І я, можливо, не побачу свого брата. Навіщо? Навіщо цей путін нас рятував? Ми ж добре жили, навіть машину купили. Дядько Коля обіцяв мене навчити водити. Вони навіть її спалили. І квартири нема. Я хочу померти, і не можу.

… обійміть своїх дітей! А то вас не стане, і вони не пригадають ваш запах. Якщо я витримаю і потім будуть у мене діти – я їх обійматиму цілодобово»…

(Фото Маріуполя з мережі Інтернет)