У містах західної України вже не перше десятиліття діють Центри польської культури – організації, мета яких збереження польської культурної спадщини в Україні. Та чи справді у «польських культурологів» такі благі наміри? Їхня діяльність та джерела фінансування викликають питання.

Центр польської культури в Івано-Франківську діє ще з 2013 року. За весь цей час організація спромоглася організувати всього кілька фестивалів та виставок. При цьому, на свою діяльність отримувала чималі суми з бюджету Республіки Польща.

Так, у 2015 році Центр загалом отримав 81125 Євро (МЗС РП – 62000, інші джерела – 19125), у 2016 році – 93381 Євро (МЗС РП – 77790, інші джерела – 15591), у 2017 році – 91882 Євро (МЗС РП – 64500, інші джерела – 27382), у 2018 році – 101487 Євро (МЗС РП – 64500, інші джерела – 36987) та у 2019 році – 100127 Євро (МЗС РП – 57140, інші джерела – 42987). Всього з 2015 року до сьогодні Центр отримав близько 470 тисяч Євро, що в гривневому еквіваленті складає близько 14 млн.

І це лише в Івано-Франківську! Та на що витрачаються ці суми? Питання риторичне. Центри польської культури звітують лише перед консульством Польщі. Напрошується висновок – підривна діяльність. Івано-Франківськ – це «Станіславув» (до речі, саме так і називається польська молодіжна організація «Млоди Станіславув»), Львів – це польський Львув і список можна ще довго продовжувати. Складається враження, що ці центри просувають в Україні польський реваншизм.

Ще один фактор діяльності – сприяння в отриманні «карти поляка». програма позиціонується як підтримка польських громадян та їх нащадків у країнах, утворених після розпаду СРСР. Та далеко не всі, хто отримав «карту» є етнічними поляками. Тут працює принцип «відданості Речі Посполитій». Журналістам стало відомо, що Центр Польської Культури в Івано-Франківську залучає до роботи дітей – на безоплатній основі. Натомість же, обіцяє їм сприяти в отриманні «карти поляка».

Для цього потрібно отримати рекомендацію будь-якого польського товариства в Україні про те, що особа своїми діями, які робила на благо полонії, заслужила право отримати «Карту поляка». ЇЇ потім затверджує головна українська полячка у Львові Ємілія Хмельова і, звісно ж, під чітким наглядом з боку польської амбасади приймається вольове рішення. Чи має ця «прогалина» у польському законі певну мету, чи це випадковий законодавчий недогляд? Схоже, що це все-таки свідомо створена норма. Кому вона вигідна?

Можливістю отримати «карту поляка» за допомогою Центру Польської Культури в Івано-Франківську уже скористався і державний службовець – Ігор Маслов. Він представник Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення в Івано-Франківській області.

Як стало відомо, Маслов отримав «Карту поляка» у вересні 2019 року. Аналогічний документ чиновник оформив і для своєї доньки, яка тепер безкоштовно навчається у Кракові. Здавалось би, що тут поганого? Батько дбає про доньку і робить все заради її майбутнього. Начебто так. Але при умові, що ти не є державним службовцем однієї країни, а присягаєш в любові та вірності іншій і, більш того, стаєш залежним від неї.

В отриманні «карти поляка» пану Маслову сприяла Марія Осідач – очільниця Цетру Польської Культури в Івано-Франківську.

Тож що це за організація – культурне товариство чи філіал польських спецслужб? Питання риторичне.