Португалець став першим гравцем, який досяг позначки в 100 ударів на Мундіалях

Зірковий форвард збірної Португалії Кріштіану Роналду встановив чергове унікальне досягнення на Чемпіонаті світу-2022. Про це повідомляє аналітичний портал Opta.

Роналду став першим гравцем за всю історію підрахунків (від 1966-го року), котрий досяг позначки в 100 ударів у матчах світової першості.

Для цього Роналду знадобилося 20 матчів. Результативними з сотні ударів Кріштіану виявилися вісім.

За три матчі на груповому етапі Чемпіонаті світу-2022 португалець зробив дев’ять ударів та забив один гол.

Одним із загиблих в зоні ООС 19 лютого воїнів Збройних сил опинився український розвідник, капітан Антон Сидоров. Він служив у 30-тій ОМБр, а також був автором та виконавцем пісень. У захисника України залишилися троє маленьких дітей.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила волонтерка Наталія Юсупова. Вона опублікувала фото Сидорова та наголосила: Герої України назавжди у наших серцях.

“Я вам не можу передати наскільки ця людина була благородною, чесною і вихованою. Душа болить. Еліта нації віддаєь життя у найважчий для країни час”, – написала вона.

Про загибель Антона Сидорова також повідомив український президент Володимир Зеленський під час свого виступу на Мюнхенській безпековій конференції. Глава держави повідомив, що захисник загинув о шостій годині ранку внаслідок обстрілу з артилерійської зброї, що заборонена Мінськими домовленостями.

У Сидорова залишилися три доньки – десяти, шести та одного року. Він отримав осколкове поранення в голову, не сумісне з життям.

Президент зазначив, що не знає, про що Сидоров думав в останні хвилини свого життя, але, на переконання Зеленського, він не розумів, яка адженда потрібна для зустрічі щоб закінчити війну, але знав, що Росія бреше щодо протистояння на Донбасі.

Нагадаємо, що в ООС зранку 19 лютого повідомляли, що військовослужбовець загинув біля селища Миронівське Бахмутського району Донецької області. Обстріл вівся з напрямку Нижнє Лозове із застосуванням артилерії калібру 122 мм, було здійснено 15 пострілів.

Пізніше в ООС повідомили, що протягом суботи, 19 лютого, на Донбасі внаслідок обстрілу загинули двоє українських військових, ще четверо захисників України отримали поранення.

На Facebook-сторінці 30 ОМБ ім. князя Костянтина Острозького, де служив Сидоров, розповіли, що 2011 року захисник закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У Збройних силах він з 2005 року, а з перших днів російсько-української війни воїн гідно та самовіддано захищав Україну від ворога.

Сидоров родом з Києва, у січні 2022 року йому виповнилося 35 років.

Він до останнього подиху захищав Україну. Він поклав життя, захищаючи рідну землю від російських окупаційних військ. Антон планував боронити кордон країни в бригаді до того часу, допоки повернемо останній сантиметр тимчасово окупованої української території. Спочивай спокійно, воїне”, – написали у бригаді.

Антон Сидоров був автором пісні “Спійте брати мої”, яку виконував разом із бойовим товаришем.

Я пaм’ятaю, як булo хoлoднo.

Пaм’ятaю, як зa нiч пpимepзaли дo пiдлoги бepцi, з paнку нe мiг вiдipвaти, думaв – хлoпцi пoжapтувaли.

Пaм’ятaю, як буpжуйки poзтoплювaли сиpими дpoвaми, pяснo змoчивши сoляpoю i пpисипaвши пopiзaним тpoтилoм. Про це написав Василь Коряк.

Пaм’ятaю, як куpили в кулaк i в кoмip – здaвaлoся, щo тaк тeплiшe.

Пaм’ятaю, як гpiли дipявий нaмeт i хoч якусь кiлькiсть вoди в тaзикaх, щoб випpaти i пoмитися.

Пaм’ятaю, як дoвoдилoся пaдaти плaзoм у снiгoгpязь, як нa злo в «випpaнiй» фopмi.

Пaм’ятaю, як мiхвoди тягaли нa нiч aкумулятopи в блiндaжi – якa б нe булa вiйнa, a нaкинути збepeжeний у тeплi aкумулятop всe швидшe, нiж «пpикуpювaти».

Пaм’ятaю, як у хoлoдну жижу вмepзaли кapeмaти i зa ними спaльники.

Пaм’ятaю, як пiд oдяг хoвaли paдioстaнцiї, зaпaснi aкумулятopи дo них i тeлeфoни – зaлишитися бeз зв’язку булo нeмoжливo.

Пaм’ятaю, як зaмepзaв «вiйськoвий» дизeль пpямo нa шляху з кaнiстpи в бaк.

Пaм’ятaю, як хлoпцi пpoсили «змiнiть нaс хoч нa гoдину, нiг нe вiдчувaю вжe дaвнo тa й pуки вжe нe слухaються»…

Я пaм’ятaю, як булo хoлoднo. Тoму дoбpoвiльнe зaнуpeння у кpижaну вoду – нe пpo мeнe.

Нaмepзся нa бaгaтo poкiв упepeд, вихoдить.

Чоловік помер від пострілу у голову.

На Луганщині 18 січня знайшли тіло молодого військовослужбовця-контрактника. Чоловік був 1998 року народження. Попередня причина смерті — самогубство, за версією прокуратури він вистрілив собі у підборіддя зі своєї зброї. Трагедія сталася на місці його служби.

Про це повідомляє спецпрокуратура у військовій та оборонній сфері ОЗ.

Окрім віку відомо, що військовий був із Новогригорівки Другої Кіровоградської області. Смерть військового розслідує Щастінський райвідділ поліції на Луганщині. Крім версії зведення рахунків із життям розглядаються також ймовірність доведення до суїциду, умисного вбивства та порушення правил поводження зі зброєю.

Якщо хтось має інформацію про трагедію, прокуратура просить про сприяння для уточнення обставин: 066 671 44 14.

16 січня в Україні відзначають День пам’яті “кіборгів” та усіх загиблих воїнів, які захищали Донецький аеропорт з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року.

Джерело: 24 канал
“Кіборгами” захисників Донецького аеропорту назвали самі проросійські бойовики. Тому що українські військовослужбовці та добровольці тримали оборону ДАПу в абсолютно нелюдських умовах.

Все, що потрібно знати про 242 дні боїв за Донецький аеропорт, читайте у нашому матеріалі.

Перші спроби захопити ДАП
Взяти ДАП під контроль бойовики та їхнє російське військове керівництво намагались від квітня 2014 року.

17 квітня 2014 над входом до аеропорту було вивішено прапор терористичної організації “ДНР”, хоча аеропорт продовжував працювати та лишався під українським контролем.

Він припинив приймати та відправляти рейси лише 6 травня, коли стало зрозумілим, що є суттєва загроза безпеці польотів.

Перший постріл
Практично до кінця травня українські воїни без жодного пострілу змогли зберігати спокій в аеропорту.

26 травня 2014 року у ДАП почали займати російські спецпризначенці з групи “Іскра”, а також підрозділи батальйону “Восток”, який тоді формувався з місцевих колабораціоністів на чолі з Олександром Ходаковським.

Чому про групу “Іскра” багато говорили?

Тому що вона могла завдати чимало шкоди і сильно вплинути на перебіг бойових дій.

Цю групу у Ростові-на-Дону росіяни сформували з ветеранів бойових дій, або щонайменше із досвідом служби в армії (ВДВ, СпП МВС, армійський СпП). До неї входило близько 48 чоловік. Командував групою учасник Чеченських війн Олексій Горшков, який мав позивний “Іскра”.

Під цієї похідною від імені командира назвою часто згадують не лише загін Горшкова, але й увесь зведений підрозділ, який прийшов з Ростова до Донецька разом з “Іскрою”. Він налічував понад 100 осіб. До нього увійшли також чеченські бойовики та натреновані росіянами місцеві колабораціоністи.

І зведений підрозділ, і саму групу “Іскра” створили під кураторством офіцера Головного управління Генштабу Олега Іваннікова.

У відповідь на висування росіян українське командування відправило в район аеропорту гелікоптери Мі-24 та штурмовик Су-25. Спецпризначенці 3-го полку, десантники 25-ї бригади та офіцери спецрезерву ГУР, що на той час знаходилися в Старому терміналі та околицях аеропорту, підтримали українську авіацію вогнем.

Перший постріл зробив наш спецназівець Володя Корнієць (“Воха”). Побачив, що наш вертоліт ведуть з ПЗРК. До того пострілів в аеропорту не було. Але він розумів, що збити наш вертоліт для бойовиків – не проблема. Він доповідав, що бачить, як сепари з ПЗРК ведуть вертоліт. Командир снайперів 3-го полку спецназу із псевдо “Турист” йому відповів: “Бачиш – стріляй!”. З цього пострілу почався бій. Бойовики не очікували, що наші хлопці будуть відкривати вогонь. Розраховували, що українські військові відступлять і віддадуть їм аеропорт. А так не сталось,
– згадує військова кореспондентка Ірина Вовк.

У цьому бою проросійські сили зазнали великих втрат. Відчувши перевагу українських військових, вони завантажилися в машини й відступили до Донецька.

Після бою загиблих і поранених бойовики вивозили кількома КамАЗами. Тоді у Донецьку активно працювали наші партизани. У тому числі, вони вступали у загони до сепарів. Коли КамАЗи з пораненими бойовиками виїжджали, наші партизани підняли гвалт, що їдуть бійці “Правого сектору”, по машинах відкрили вогонь з гранатометыв. Так бойовики добили своїх же,
– каже Вовк.

Проросійські сили у цьому бою втратили близько 50 чоловік.

Бої за аеропорт
Після цього штурму ситуація навколо аеропорту залишалася умовно спокійною аж до підписання Мінських угод у вересні 2014 року.

Після укладення цих домовленостей, сепаратисти атакували аеропорт. Як тоді пояснив речник ДУК “Правого сектора” Андрій Шараскін, аеропорт та його околиці могли стати плацдармом для подальшого наступу з боку сепаратистів.

Відтоді бої за аеропорт ставали усе більш запеклими. З кожним новим невдалим штурмом бойовиків аеропорт отримував не лише стратегічне, а й символічне значення. Для українців він був свідченням героїзму її захисників, а для проросійських бойовиків це був подразник, який треба було усунути.

Шараскін із групою зайшов у аеропорт у жовтні. За його спогадами, тоді саме він опинився тому періоді, який показаний у фільмі “Кіборги”: коли захисники ДАП очікують, що проти них застосують важку вогнеметну систему залпового вогню “Буратіно”. Вона стріляє термобаричними боєприпасами, здатними випалювати все живе на площі до 40 тисяч квадратних метрів. Це, за його словами, мало зломити українських захисників. І взяття аеропорту мало стати своєрідним подарунком до дня народження президента РФ Володимира Путіна.

В ДАП ми зайшли одними людьми, а вийшли – зовсім іншими. Ми як раз застали той момент, коли до дня народження Путіна хотіли використати “Буратіно”, щоби випалити в аеропорту весь кисень. Ця доба, звісно, нас перевернула. Ми згадали, що не вічні і стали повніше відчувати життя,
– каже він.

При цьому, за його словами, ті, хто пройшов бої за ДАП часто згадують про них як про найстрашнішу та найяскравішу пригоду життя. “Направду, рідко де були такі контактні бої на коротких дистанціях, коли заледве не переходиш у рукопашну. Це лишає свій відбиток. Для тих хлопців, хто звідти вийшов, чи був там поранений і більше не брали участі в інших боях – це точно так є”, – каже він.

Абсолютно абсурдних ситуацій, які додавали різних вимірів, там дійсно вистачало.

“Ми з хлопцями проводили зачистку другого поверху. Як раз в цей момент мені зателефонували. Виявилось – дзвонять журналісти, хочуть запросити взяти участь у проєкті “Хоробрі серця”.
Це класно зі сторони виглядало – всі стоять, драматична тиша, ми саме снайперів вишукуємо. І в цій тиші мене запрошують на телебачення. Пошепки кажу, що якщо нас зможуть поміняти і ми виїдемо з ДАПу – приїду. Ну, а як ні, то вже ні. Наостанок людина, яка мене запрошувала, каже: “Перекажіть всім, що ви герої!”. Я у відповідь шепочу “Окей” і відключаюсь.
Повертаюсь до пацанів, кажу: “Дзвонили з телебачення. Просили переказати, що ви герої”. Вони на мене глянули і відповіли: “Піз*єц, полегшало! Пішли працювати!”

Ще один “кіборг” Михайло Лупейко (“Ангел”) згадує, що багато зусиль бойовики поклали на те, щоби взяти під свій контроль диспетчерську вежу. Це він добре відчув на собі – мусив коригувати роботу артилерії з цієї вежі під час своєї ротації.

“Працювати було важко, тому що регулярно виїжджав танк і прямою наводкою розстрілював вежу. Вона не давала спокою”,
– каже Лупейко.

“Спочатку вони намагались її захопити. Один раз пройшли підземними комунікаціями, але наші їх не пропустили. Це було не складно – вихід один і він дуже вузький. Потім прохід завалили просто. Потім намагались підійти зі сторони пожежної частини. Там було багато високої трави, вона дозволяло близько до нас підійти. Ми траву випалили і з цього напрямку соватись перестали. Були спроби снайперських атак з метеовишки. Але там снайпера швидко “погасили”. Після цього вже почали прямою наводкою бити по будівлі з танків та мінометів. Танками розбивали вежу, мінометами – її адмінкорпуси, з яких ми могли контролювати злітну смугу”, – згадує він.

Попри все це український прапор на вежі майорів аж до 13 січня 2015 року – допоки сама вежа не впала під натиском атак, які після Нового року стали більш агресивними.

Не витримав бетон
Практично весь січень українська армія потужно відбивала спроби штурму. Лідери “ДНР” неодноразово заявляли про повне захоплення аеропорту, хоча це не було правдою.

Щоб ще більше ускладнити ситуацію, бойовики заважали проведенню евакуації поранених і загиблих. Наприклад, один з бійців 80-ої бригади Ігор Римар через обстріли більше семи годин чекав на можливість отримати допомогу після важкого поранення, розповідає Вовк.

Петя Полицяк (“Чорний”) і Іван Кам’янчин (“Катана”) домовились із бойовиками: якщо вони без зброї нестимуть Римара, то їх пропустять. Хоча сепари казали: “А нащо ви це робите? Ви і так всі загините”. Але все одно, щоби врятувати Римара, хлопці роззброїлись і тягли його по снігу майже два кілометри. Передали медикам. І повернулись. Римар за місяць помер у лікарні. Полицяк загинув у терміналі під час обвалу. Живим залишився “Катана”, який і розповів цю історію,
– каже вона.

Таких історій спроб порятунку за весь час боїв з ДАП є сотні.

У другій половині місяця події пришвидшились.

Ще 19 січня у Генштабі ЗСУ заявляли: ситуацію в аеропорту контролюють “кіборги”. Однак ситуація була дуже напруженою. Бойовики не давали винести загиблих і поранених з-під обстрілу. Крім того, того дня бойовики підірвали частину перекриття другого поверху, де перебували українські військові. За два дні підірвали перекриття нового терміналу Донецького аеропорту. Після вибухів у новому терміналі розпочався сильний масований наступ з усіх боків. Утім українські продовжували завдавати бойовикам важких втрат, знищуючи і людей, і техніку. Попри те, що їхні позиції були зруйновані та прострілювалися прямим наведенням.

21 січня з території аеропорту відступили останні захисники. Тому що аеропорт більше не був придатним для оборони.

Важливо: у різний час у боях за Донецький аеропорт і безпосередньо на його території, і у прилеглому селищі Піски брали участь спецпризначенці 3-го окремого полку, а також бійці 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних бригад, 93-ї окремої механізованої бригади, 57-ї окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів. А також добровольці полку “Дніпро-1”, “Правого сектору” та ОУН. Захищаючи Донецький аеропорт, полягли 100 українських військових, понад 300 отримали поранення.
Втім, навіть після падіння стін ключових будівель аеропорту, українські воїни підтвердили, що “кіборгами” їх назвали не просто так. Вони продовжували відбивати його територію, щоб вивести загиблих і поранених.

Як наголосила Вовк, про це важливо і говорити, і пам’ятати.

Говорити, що після падіння терміналу наші хлопці ще кілька днів тримали “пожежку” – це важливо. Що тримали РЛС – теж важливо. Що злітна смуга досі під нашим вогньовим контролем – теж важливо. Що “Мурашник”, “17-та” висота і багато позицій навколо ДАПу наші – теж важливо. Наші не здали аеропорт. Просто будівля була повністю розбита, там нічого не лишилось,
– каже вона.

“Там було дуже багато крутих людей. Для мене, наприклад, дуже крутими були водії МТ-ЛБ, які не боялись на такій бляшанці заїжджати і завозити хлопців на ротації, вивозити поранених. Багато хто з них загинув. Наприклад, Дмитра Гудзика поховали тільки минулого року”, – додає журналістка.

Хто такий Дмитро Гудзик?
Водій МТ-ЛБ 80 ОАЕМБр, майстер-номер обслуги. На військову службу його призвали у 2014 році, воювати за Донецький аеропорт він поїхав добровольцем.

В ніч на 20 січня 2015 року виїхав з Пісок забирати поранених з аеропорту Донецька. Загинув у результаті вибуху. За свідченнями старшини ЗСУ Віталія Гнатенко, Дмитро повідомив рацією: “Я горю, дистанціюватися не можу”. “Йому дали завдання дотягнути до радіолокаційної станції. Там ми змогли б його забрати. Але він не доїхав буквально 200-300 метрів, здетонував БК і вони загинули”, – розповів Гнатенко.

Через місяць тіло Дмитра вдалося вивезти з ДАП разом з тілами ще чотирьох захисників. Рідні не одразу впізнали тіло. Його ідентифікували на підставі експертизи ДНК. Перепоховання загиблого у рідному селі на Львівщині відбулось наприкінці серпня 2021 року.
Крім того, 27 січня українські військовики відвоювали частину аеропорту – щоб забрати тіла сімох воїнів, що раніше загинули.

Шараскін каже, що “кіборги” – це особлива сторінка історії українців. За його словами, попри те, що стіни аеропорту впали, ДАП – це переможний епізод”, а його захисники є беззаперечними героями.

Але не потрібно романтизації війни. У війні немає нічого доброго і хорошого. Немає нічого романтичного: піт, кров, сльози, поранення, м’ясо, людські нутрощі і запах решток побратимів. Війна – це складна робота. Її краще уникати. Але якщо вже нам уникнути війни не вдалось – потрібно перемагати будь-якими засобами,
– впевнений герой.

ЗСУ знову зазнали втрат на Донбасі – біля села Крута Балка Ясинуватського району Донецької області підірвалися двоє бійців 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Один із загиблих – Ілля Супрун із Дніпра. Хлопцю було лише 23 роки, він міг досягти високих кар’єрних успіхів, але вирішив, що піде захищати Україну від окупантів.

Докладніше про нього читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Бійці підірвалися під час виконання завдання
Трагедія сталася в понеділок, 10 січня. Під час відновлення мінно-вибухових загорож бійці підірвалися на невідомому пристрої. Травми були несумісні з життям.

Один із загиблих – Ілля Супрун. Хрещена 23-річного хлопця Ганна Кириченко написала про нього у соцмережі: “Талановитий, гарний юнак, мій Герой, наш Герой. Герой України”.

Жінка хрестила Іллю, коли ще навчалася в 11-му класі. “Я пам’ятаю, як він народився, я хрестила його, як він ріс… Його виховували мама та бабуся. Він був дуже талановитим хлопчиком, ми просто не могли натішитися ним”, – говорила Ганна OBOZREVATEL.

Мама Іллі викладає в ліцеї інформаційних технологій у Дніпрі, там навчався й Ілля. Це один із престижних закладів освіти в місті.

Відкривалися всі дороги, але вирішив стати військовим
За словами Ганни, Ілля дуже добре навчався та захоплювався програмуванням.

“У нього був дуже високий потенціал. Випускники цього ліцею працюють у міжнародних IT-компаніях, в економічній сфері, займаються політикою. В Іллі відкривалося велике майбутнє. Але він ще був патріотом України. Закінчення ліцею збіглося з початком війни на сході, і він вирішив, що захищатиме Батьківщину”, – розповідає хрещена.

Тож хлопець вступив до Національної академії Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові. Закінчивши її в 2020 році, Ілля уклав контракт і вирушив на фронт, у район Авдіївки під Донецьком.

“У школі він займався спортом. Ми ще називали його гутаперчевий хлопчик через його гнучкість. Він займався спортивною гімнастикою та легкою атлетикою. Був дуже витривалим і фізично підготовленим. Це дуже допомогло йому під час служби на Донбасі. Хоча, як він сам зізнавався, служба давалася нелегко”, – згадує тітка.

Ще під час навчання в ліцеї хлопець зробив для шкільного аерокосмічного музею спеціальні полички, де зберігаються експозиції, присвячені героям. Тепер там на одній із поличок стоятиме портрет і самого Іллі Супруна.

Поховають загиблого бійця у п’ятницю, 14 січня, у Дніпрі.

На Донеччині 3 січня знайшли мертвим військовослужбовця Збройних сил України. Також цього дня окупанти у зоні ООС поранили захисника України.

Про це смерть контрактника повідомляє на Facebook-сторінці Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об’єднаних сил. Правоохоронці розглядають кілька версій події: самогубство, доведення до самогубства, умисне вбивство та порушення правил поводження зі зброєю.

Солдат-контрактник 2001 року народження – родом із Нововасилівки Запорізької області, він був механіком-водієм медичного пункту першого механізованого батальйону однієї з військових частин.

Його знайшли застреленим із власної штатної зброї за місцем несення служби.

Попередньо розслідування ведеться за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу.

Ситуація у зоні ООС
Водночас, у штабі Операції об’єднаних сил повідомили, що російсько-окупаційні війська 3 січня тричі порушили режим припинення вогню, внаслідок чого поранення отримав один захисник України – зараз він у стані середньої тяжкості.

Окупанти обстрілювали позиції ЗСУ:

у районі Світлодарська з автоматичних та протитанкових гранатометів;

у районі Лебединського зі стрілецької зброї;

поблизу Шумів з автоматичних верстатних гранатометів.

У лікарні 1 січня на 21-році життя помер український захисник Ігор Тичина. Ворог поранив героя 27 грудня.

Про це повідомили на Facebook-cторінці Коростенського міського колегіуму. У повідомленні мовиться, що загиблий був їхнім випускником.
Родина героя втратила сина, брата, онука.
“Тичина гідно і відповідально ніс службу, був добрим та надійним товаришем, справжнім патріотом України та мав багато планів на майбутнє, яким не судилося здійснитися”,– розповіли у колегіумі.

Редакція сайту висловлює щирі співчуття рідним загиблого героя.

«Спи з миром, козаче» (с)

Помер Степан Бульчак, мешканець Малодорогостаївської громади, що на Млинівщині. Про це повідомив Роман Зінь у Фейсбуці.

Зокрема, він опублікував такий пост:

– Великим сумом у нашому серці відізвалась звістка про смерть жителя Малодорогостаївської громади Бульчака Степана Вікторовича.

Він один з перших земляків, який у 2014 році став на захист нашої держави. Пройшовши пекло неоголошеної війни, він так і не зміг адаптуватися до мирного життя.

Щирі співчуття батькам, родині та побратимам.

Спи з миром козаче.

Під постом користувачі Фейсбуку лишили сотні коментарів:

Олег Козачук Герої не вмирають — вони будуть жити вічно у нашій пам’яті.

Irene Nazarkevych Степан був світлою та доброю людиною, важко усвідомити таку новину… Вічна пам’ять. Щирі співчуття рідним

Лариса Коваль Вічна пам’ять.Шкода, що держава на неоголошену війну забирає, а як адаптувати людину, то вимиває руки…

Валентина Миколаєвич Вічна пам’ять загиблому герою України, не забудемо, не простимо

Вадим Науменко Вічна пам’ять. Нехай спочиває з Богом. P.S. Прикро, що спілка ветеранів АТО, військкомат, не брали участь у похованні учасника АТО.

Наталія Петрищак та й провести в останню дорогу прийшли тільки рідні і близькі…. Поховали Стьопу, зовсім не так, як би подобає хоронити учасника АТО!

Любов Печенюк Вічна пам’ять, я не знаю що сталося, але люди, які знають, могли б допомогти сім’ї відстояти своє право на ділянку, пільги і т.д…

Hennadiiy Badenyyk Роман..напиши реальну правду…як всім було по…уй. Як так і не заробили на реабілітаційний… Як в районі пох…р всім…Як він на зупинках бродив… поки всяка шваль зірки примножує

Лідія Юрцунь на превеликий жаль, це неприємна правда. А саме страшне, неприємне і обурливе є те, що на цьому люблять піаритись наші чинуші, на смертях чиїхось найрідніших. Матерям, якими не були б їхні діти, вони найдорожчі. І навіть коли приходить додому випивший ( я цього не схвалюю і не підтримую, боронь Боже) але живий. Як не гірко матерям бачити таку слабкість своїх дітей, але вони живі і такі рідні. Але коли владі, вірніше тим кому ми надаємо владу на якийсь період, абсолютно байдуже, це дуже гірко. Поки тупо ігнорують. Так їм виділять обіцяну землю. Але і тут корупційна влада себе показує. Своїм, а ще тим які не мають блатів, десь у чорта на кулічках, якоби на тобі Боже, що мені не гоже. А хороші землі подавали, з якихось других районів.

Рociйcькi нaймaнцi 1 гpудня cмepтeльнo пopaнили укpaїнcькoгo зaxиcникa бiля Нoвoтpoїцькoгo. Внacлiдoк oбcтpiлу oкупaнтiв зaгинув 22-piчний Вaлepiй Гepoвкiн. Пpo цe пoвiдoмилa 93-я ОМБp “Хoлoдний Яp”.

У бpигaдi пoвiдoмили cумну нoвину: нaпepeдoднi у її лaвax cтaлacя вaжкa втpaтa – oкупaнти вбили укpaїнcькoгo вiйcькoвoгo.

Нa Дoнбaci зaгинув Вaлepiй Гepoвкiн

1 гpудня 2021 poку нa пoзицiяx пoблизу Нoвoтpoїцькoгo зaгинув coлдaт Гepoвкiн Вaлepiй Євгeнoвич – йoгo вбив вopoжий cнaйпep, – йдeтьcя у пoвiдoмлeннi.

Тpaгeдiя cтaлacя ввeчepi нa cпocтepeжнoму пocту. Бeз cинa зaлишилacя мaти Гaннa i бaтькo Євгeнiй.

Щo вiдoмo пpo зaгиблoгo зaxиcникa

• Вaлepiй Гepoвкiн нapoдивcя 21 липня 1999 poку, був poдoм iз Кpaмaтopcькa. Мaв cepeдню cпeцiaльну ocвiту.
• Дo лaв Збpoйниx cил Укpaїни вcтупив у вepecнi 2020 poку. У 93-iй oкpeмiй мexaнiзoвaнiй бpигaдi “Хoлoдний Яp” пixoтинeць cлужив пpиблизнo piк. Тoвapишi нaзивaли йoгo “Гepa”.

Вiн був зaвжди нa пoзитивi. З ним зaвжди булo лeгкo знaйти cпiльну мoву. Ми мoгли пpocтo зiбpaтиcя, пocидiти зa cтoлoм, пoпити paзoм чaю, пoгpaтиcя в iгpи нa тeлeфoнi, – poзпoвiв пoбpaтим iз пoзивним “Мaтpoc”.

Бoєць – oднoлiтoк Вaлepiя, i кoли йoгo дpуг зaгинув, caмe “Мaтpoc” був пopуч. Вiн нaмaгaвcя вpятувaти вoїнa, oднaк йoгo cмepть нacтaлa мaйжe миттєвo.

Тoвapишi poзпoвiли, щo зaгиблий зaxиcник мpiяв iти в apмiю дaвнo, aлe xoтiв зaкiнчити нaвчaння. У ньoгo булa кoxaнa дiвчинa. “Вaлepiй був пpaцьoвитим тa poзумним xлoпцeм. Зaвжди пpиxoдив нa дoпoмoгу cвoїм пoбpaтимaм. Зaймaвcя cпopтoм – пiдiймaв гиpi. Цe булa йoгo пepшa poтaцiя в ООС.

Рeдaкцiя виcлoвлює щиpi cпiвчуття piдним тa близьким зaгиблoгo вoїнa Вaлepiя Гepoвкiнa.

Пoтoчнa cитуaцiя нa Дoнбaci: кopoткo

• Пpoтягoм дoби 1 гpудня бoйoвики 4 paзи пopушили peжим пpипинeння вoгню. Вoни cмepтeльнo пopaнили бiйця ООС.
• Тoгo ж дня pociйcькi нaймaнцi диcтaнцiйнo зaмiнувaли Мap’їнку. Пocтpaждaв 41-piчний мicцeвий житeль.
• Вiд пoчaтку дoби 2 гpудня oкупaнти вжe 4 paзи зpивaли “тишу”, двiчi гaтили зi зaбopoнeнoї мiнcькими дoмoвлeнocтями збpoї.
• Внacлiдoк вopoжиx дiй oдин вiйcькoвocлужбoвeць Об’єднaниx cил oтpимaв пopaнeння.
• Вoїнa гocпiтaлiзувaли, вiн у зaдoвiльнoму cтaнi.

Тeкcт дoпиcу 93-oї ОМБp “Хoлoдний Яp”:

1 гpудня 2021 poку нa пoзицiяx пoблизу Нoвoтpoїцькoгo зaгинув coлдaт Гepoвкiн Вaлepiй Євгeнoвич – йoгo вбив вopoжий cнaйпep. Тpaгeдiя cтaлacя ввeчepi нa cпocтepeжнoму пocту.

Вaлepiй нapoдивcя 21 липня 1999 poку, був poдoм iз Кpaмaтopcькa. Мaв cepeдню cпeцiaльну ocвiту. Дo лaв Збpoйниx cил вcтупив у вepecнi минулoгo poку, у xoлoднoяpcькiй бpигaдi пixoтинeць cлужив близькo poку. Тoвapишi пo cлужбi нaзивaли йoгo “Гepa”.

Бeз cинa зaлишилacя мaти Гaннa i бaтькo Євгeнiй.

«Вiн був зaвжди нa пoзитивi. З ним зaвжди булo лeгкo знaйти cпiльну мoву. Ми мoгли пpocтo зiбpaтиcя, пocидiти зa cтoлoм, пoпити paзoм чaю, пoгpaтиcя в iгpи нa тeлeфoнi”, – poзпoвiв пoбpaтим iз пoзивним “Мaтpoc”. Вiн – oднoлiтoк Вaлepiя, i кoли дpуг зaгинув, caмe “Мaтpoc” був пopуч. Вiн нaмaгaвcя йoгo вpятувaти, утiм, cмepть нacтaлa пpaктичнo миттєвo.

“Вaлepa мpiяв iти в apмiю дaвнo, aлe xoтiв зaкiнчити нaвчaння. Знaю, щo в ньoгo булa кoxaнa дiвчинa – пoкaзувaв її фoтo в тeлeфoнi”, – зaзнaчив “Мaтpoc”.

“Вaлepiй був пpaцьoвитим тa poзумним xлoпцeм. Зaвжди пpиxoдив нa дoпoмoгу cвoїм пoбpaтимaм. Зaймaвcя cпopтoм – пiднiмaв гиpi. Цe булa йoгo пepшa poтaцiя в ООС”, – кaжe Вiтaлiй, cepжaнт poти, в якiй cлужив зaгиблий.