Коли святий Юрій дізнався про це, то, сповнившись жалю до християн, роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів і прийшов у Сенат, де оголосив, що він – християнин.
Промова воєначальника Юрія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн. «Я раб Христа Бога мого та свідчу про цю істину», – говорив він.
Один із сановників повторив слова Пілата: “Що є істина?”. На це Святий Юрій відповів: «Істиною є Сам Христос, якого ви гоните».
Діоклетіан почав умовляти Юрія Переможця відректися від своїх переконань і принести жертву ідолам, обіцяючи йому земну славу. На це св. Юрій відповів: «Ніхто й ніщо не ослабить моєї віри».
Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Його закрили в темницю, де поклали спиною на землю, ноги вклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Та святий Юрій мужньо переносив ці страждання і прославляв Господа.
Наступного дня Діоклетіан наказав колесувати святого мученика. Його прив’язали до великого колеса, яке оберталося, й гострі шипи рвали тіло. Святий Юрій волав до Господа за підтримкою, але потім затих. Імператор подумав, що він уже мертвий, і наказав зняти тіло з колеса. Сам у той час пішов у капище, щоб принести подячну жертву ідолам.
У цей час надворі стемніло, прогримів грім і почулися слова: «Не бійся, Юріє, Я з тобою» і явився Ангел Господній у вигляді світлоносного юнака, який поклав руку на святого мученика і сказав: «Радуйся!» і святий Юрій став здоровим. Присутні, побачивши таке чудо, увірували в християнського Бога. Два знатних сановники Анатолій і Протолеон, що були християнами, відкрито оголосили про це імператору, який наказав відсікти їм голови.
Далі імператор, щоб зламати віру Юрія Переможця, звелів кинути його в негашене вапно. Там святий мученик перебував три дні, але залишився живим. Згодом, щоб принизити християнську віру, Діоклетіан просить великомученика воскресити померлого. Юрій Переможець відповів: «Ти спокушаєш мене, але заради спасіння народу цього, що побачить силу Христа, Бог мій сотворить таке чудо». Імператор звелів воскресити свого померлого слугу Афанасія, і за молитвою святого Юрія це здійснилося, проте не навернуло до віри Діоклетіна. Розлючений, він кинув святого знову у в’язницю.
В останню ніч великомученик Юрій молився і йому з’явився Христос, Який обійнявши, поцілувавши та поклавши на голову вінець, сказав: «Не бійся нічого – й сподобишся Царства зі Мною».
На суді імператор хотів спокусити Юрія Переможця в останній раз і запропонував йому стати співправителем імперії, але святий категорично відкинув цю пропозицію. Тоді йому запропонували увійти в божницю і принести жертви ідолам. Святий увійшов – і всі ідоли розсипались. Це ще більше розлютило імператора й присутніх, і йому відсікли голову 6 травня 303 року в Нікомідії.
Тіло його поховали в місті Лідді. Пізніше, під час правління імператора Констянтина, там був побудований храм на честь великомученика і там розмістили його чесні мощі.
Багато чудес учинив святий Юрій й після своєї смерті. На батьківщині великомученика Юрія був страшний змій, який умертвляв і поїдав людей. Мешканці цього міста за вимогою жерців по черзі водили змієві на поживу своїх дітей. А коли прийшла черга царської дочки, то і її повели. Усі плакали, а християни молилися за неї. Несподівано з’явився на білому коні святий Юрій і сказав дівчині, що він воїн Христа Спасителя і, вдаривши змія списом, убив його. Саме тому на іконах його найчастіше зображають верхи на коні, з якого він списом проколює змія.
У той час, як говорить Передання, 25 тисяч людей прийняли Святе Хрещення. Біля озера, де був убитий змій, збудували церкву на честь Пресвятої Богородиці і св. великомученика Юрія.
Зараз мощі святого перебувають в місті Лод (Ізраїль) у храмі, названому на честь святого, голова Юрія Переможця лежить у базиліці Сан-Днжорджіо ін Велабро в Римі (Італія). Права рука – у монастирі Святого Ксенофонта на Афоні (Греція).
Святкування в Україні
Згідно зі стародавніми віруваннями, у цей день «весна сходить на землю»: з’являються перші сходи ярових, оживають озимі посіви, зеленіють гаї та сади.
Цього дня люди зранку виганяли худобу на пасовиська. Робили це урочисто й з різноманітними обрядами. Перед тим, як виводити худобу на попас, стелили червону крайку. Якщо корова не чіплялася за неї ногами, то на увесь сезон позбавляла себе хвороб і нападів вовків, а як зачепилася, то «нападуть трясці й звірі». Дехто переганяв тварин і через замкнутий замок, тоді «ні звір, ні дурне око не одніме корови».
На Закарпатті, якщо пастух уперше виганяв тварину на поле, мати намагалася спертись йому на плечі, щоб корови й телиці цього ж року «побігали». Деякі жінки навіть виходили за село та просили в чужих попасичів хліба для корів, аби було багато молока.
Буковинці намагалися вигнати худобу на пашу рано-вранці на Юрову росу, яка, за повір’ями, мала чудодійну силу.
У Карпатах, виганяючи корів, жінки чіпляли їм на роги спеціальні віночки з живих квітів як священний оберіг від хижаків. При цьому обряд супроводжувався численними піснями — так званими латканками. Щоб захистити тварин від чародійниць, господарі робили дерев’яне колесо, обкручували його сіном і, підпаливши, котили по подвір’ю, а хвіртки й ворота обкладали дерном і затикали в нього вербові галузки — «щоб відьма корів недоїла».
Мешканці Придніпров’я на Юрія запалювали свічки перед іконами покровителя тварин, щоб «він доглядав за вівцями й телицями». Дехто навіть намагався не виганяти в цей день худобу, оскільки «святий Юр звіра пасе». Пастухи, які зголосилися на сезон доглядати череди, від георгіївського дня відпускали бороди.
У багатьох регіонах України на Юріїв день збирали росу, яка, як вважали, вельми корисна для лікування очей. В одних випадках звечора стелили на траву цідилку, а вдосвіта струшували з неї вологу, в інших — до схід сонця голіруч збирали із зела росу в пляшечки.
На Херсонщині робили хресні походи в поле, де під супровід молитов освячували посіви, а потім, сівши за обрядовий обід, піднімали тости з побажаннями: «Дай, Боже, нам урожаю!».
Поліщуки ж виходили до схід сонця родинами в поле, вмивалися росою, снідали серед збіжжя, а коли підсихала роса, качалися по врунах.
Шукайте деталі в групі Facebook