Вадим повертався на свята додому з-за кордону. Він уже довгий час працював у Польщі. За вікном потріскував справжній грудневий мороз, кружляв лапатий сніг, що додавало новорічного настрою.
А ще тішила самолюбство думка – нарешті за десять років він став на ноги. У Польщі відкрив свій бізнес, заробив на квартиру, купив машину. Єдине, чого бракувало, – це коханої жінки, господині для його заможного життя. Джерело.
І про таку господиню він останнім часом постійно згадував. На початках пожив з однією полькою, з другою. Але ті дівчата не були такими хазяйськими, як наші. Агнешка готувати не бажала. Єдине блаженство було з нею в іншому – сісти за стіл і мовчки курити разом цигарку за цигаркою, пускаючи густі кола диму, а тоді так само мовчки гаряче кохатися.
Тося, теж полячка, готувала їсти, але прибирати у квартирі зовсім не хотіла. Штани, сорочки валялися на підлозі, вона лиш, коли проходила, розсовувала їх ногами. Вадиму набридло самому і прати, і прасувати. Мирно розійшовся і з Тосею.
Але роки брали своє – йому вже, слава Богу, під тридцять. Час думати про женячку, в душі вже жевріла надія мати турботливу дружину і діточок. Чомусь усе частіше став згадувати однокласницю Тамілу, свою першу любов.
Білява, гарненька, з карими очима і пухкими губами. У п’ятому класі перед нею вивертався, як дурник, аби лише звернула на нього увагу. А в десятому на одному шкільному вечорі запросив на танець. Кольорові вогні блимали у такт мелодії, він подивився пильно в її карі очі і просто сказав:
– Ти знаєш, а я тебе люблю. І вже давно.
Але її реакція була несподіваною. Таміла не зашарілася, не засоромилася, навіть не вдала, що здивувалась. А лише засміялась і відповіла:
– Ти знаєш, а я це відчуваю. І вже давно.
Провів того вечора додому. Під її балконом уперше поцілувалися, смак того солодкого поцілунку і досі пам’ятає. Повертався додому щасливий, окрилений. І наступного дня всі однокласники проводили їх обох зацікавленими поглядами, здогадалися, що вони – пара. Лише Таміла, почувши таку «дурницю» від подруги, не стрималась і зверхньо вигукнула, щоб почув і він, Вадим:
– Ще чого! Мій хлопець має бути при квартирі і машині!
Ці слова безжально oбпeкли. Чого завгодно очікував, лише не таких жopстоких слів. Не розумів. Ще вчора Таміла гаряче з ним цілувалася, відчував: ще б кілька таких проводів – і вона б вiддaлась. І раптом такий крутий поворот.
Інші дівчата за ним мліли, лише не Таміла. Кілька разів, переступивши через образу і приниження, проводив її додому, набивався в кавалери, освідчувався у коханні. З ним наодинці була ніжною, доброю, але все одно повторювала одне: будеш мати квартиру і машину – приходь.
– Добре, – пообіцяв чи то їй, чи швидше собі. – Я зароблю гроші. І ти будеш моєю? – недовірливо перепитав.
– Аякже! Я ж пообіцяла! – і, чмокнувши у щоку, весело засміялася.
Після випускного вечора роз’їхалися хто куди. Таміла – у Київ на навчання, Вадим – у Польщу: виборов безплатне місце у виші. Вчився клято, бо знав: отримавши диплом, матиме перспективну роботу. Так і сталося. Спочатку працював економістом у торговельній мережі, а тоді, вловивши всі нюанси торгівлі, заснував і свою фірму.
Де поділася Таміла – ніхто не відав. На п’ятиріччя їхнього випуску зібралися всі, крім неї. Однокласниці й ті мало що знали про неї. Відчував, що більше в курсі її особистого життя близька подруга, з якою вони нерозлучно сиділи усі десять років за партою.
– Тань, я ж бачу, ти щось знаєш, скажи, – просив мовчазну дівчину Вадим. – Пам’ятаєш, я її любив?
Таня мовчки кивала головою, відчувалося, що у дyші бореться сум’яття, вона ніби готова розповісти, що знає, і в той же час, певно, не хоче порушувати якусь обіцянку.
– Ще трошки – і я одружусь з нею, – додав Вадим.
– Знаєш, я не можу, хоча, ні – плуталась у думках Таня. – Вона вийшла заміж у Києві.
При цих словах Вадим сіпнувся. Розумів, що за п’ять років Таміла може вийти заміж, але дyшею не міг цього прийняти.
– Багатий, з машиною, з квартирою? – криво посміхнувся.
– Угу, – кивнула Таня. – Тільки там не все ладиться. Він старий. Знаю, що вона хоче його кидати.
– Це вже добре, – замість того, щоб поспівчувати, хлопець аж зрадів. – Побачиш її, перекажи: моя пропозиція в силі.
Вадим поїхав далі у Польщу, знову на п’ять років. У телефонних дзвінках допитувався в колишніх однокласників про Тамілу. Але її життя було під завісою секретності, ніби у дружини олігарха чи президента. Тому, коли цього разу, через десять літ, він повертався додому, вирішив остаточно: мусить дізнатися все про Тамілу, а якщо вона вільна, забере із собою і одружиться.
Тільки переїхав кордон, як відразу подзвонив товариш. Перед Новим роком, як у радянському кіно, вирішили піти в баню. Домовилися, що купити, яку закуску, яку випивку. Поки доїхав до Луцька, хлопці вже чекали з нетерпінням.
– О-о, нова тачка! – прицмокуючи від задоволення і заздрості, роздивлялися його «Фольца». А тоді всі загрузились і з вітерцем поїхали у нову сауну, яка недавно відкрилася на окраїні міста.
Парились, ухкаючи, з криками вибігали з бані на сніг і плюхкалися у крижану ополонку. Тоді віддихувались у теплій кімнаті, попивали гарячий чай, віскі, коньяк. Захмеліли голови, повелася мова про дівок.
– Слухайте, скучно без баб, – затягуючись цигаркою, сказав товариш.
– То давай шлюху викличемо.
– Давай, чого думати?
За півгодини у двері постукали. Крізь цигарковий дим Вадим поглянув на прибулу дівчину і не міг повірити, аж очі протер кулаками, як у дитинстві, аж у затуманеній голові протверезилося:
– Таміла?
Вона, очевидно, впізнала його відразу, бо не здивувалась. У манері, як і належить таким дівчатам, стала лащитися, поводитися виклично. Вадима як заціпило: кохання усього життя, дівчина, якою марив ще з п’ятого класу, звичайнісінька пoвiя?! Певно, не дружиною багача була, а в столичному притоні ошивалася. Цього пережити не міг. Затиснув у кутку і зверхньо запитав:
– Як ти до такого опустилася?
– Шановний, ти мій клієнт, а час біжить, – усе, що відповіла.
– Як ти колись казала, пам’ятаєш? Будеш моєю, якщо я матиму квартиру і машину. Ти обіцяла.
Таміла зло посміхнулася, хотіла вивернутися від нього.
– В мене це все є. Я ще в школі дуже хотів тебе мати. Так що зараз моя мрія здійсниться. Але тепер заміж тебе не візьму.
Автор – Юлія ШЕВЧУК
Шукайте деталі в групі Facebook