Пес підбіг просто до Андрія. Тварина скавулів і тривожно озирався. Було зрозуміло, що він зовсім молодий і, певне, загубився.
Залишати його на холоді Андрію не хотілося. Трохи повагався, чи не нашкодить тварина у квартирі, але, дивлячись у благальні очі собаки, погладив його за вухами і таки покликав за собою. Пес чемно пішов слідом, не відстаючи від чоловіка. Джерело.
Чотирилапий прибулець виявився дуже вихованим. Слухняно дочекався вечері, не випрошував ласих шматочків зі столу, не вистрибував на диван. Диво, а не собака. На ніч улігся прямісінько під Андрієвим ліжком. І той, розчулений таким довір’ям пса, навіть подумав, що міг би залишити його собі назавжди.
Але зранку знайшлися господарі Річчі. Точніше, спочатку на очі потрапило оголошення про пропажу англійського кокер-спанієля з контактами власників. Дзвінок Андрія викликав у Наталії (саме так звали господарку собаки) неймовірну радість.
За якихось півгодини тендітна світлоока блондинка вже стояла на порозі Андрієвої оселі. Пес одразу почув знайомий голос і, заскавулівши від втіхи, підбіг до неї і став облизувати руки.
— Спасибі, що не кинули нашого Річчі напризволяще, — посміхнулася до Андрія. — Я з ним гуляла, коли він злякався пocтрілу петарди і помчав стрімголов. Наздогнати його не змогла. Син, коли почув про пропажу улюбленця, пів ночі не спав. Він його дуже любить, доглядає, коли я на роботі. Дмитро довго відкладав гроші на покупку цуценяти.
У подяку за пса Наталія простягнула Андрієві коробку із печивом. Пояснила, що там імбирні пряники, сама пекла. Чоловік запропонував гості поласувати разом із ним за кавою. Так і познайомилися ближче.
З’ясувалося, що Наталя із Дмитриком живуть удвох. Голова родини покинув їх невдовзі після народження сина. Щоб не бідувати, Наталя працює на двох роботах, а у вільний час пече на замовлення солодощі.
Сподіватися їй ні на кого, бо її батьки були проти одруження доньки й відвернулися від неї після весілля. Наталя ж сподівалася, що з коханим буде, як за кам’яною стіною. Помилялася.
Чоловік зраджував їй, а потім й узагалі проміняв їх із дитиною на якусь вертихвістку. Попри те, Наталя ні на що не нарікала — навчилася бути сильною за стільки років.
Андрій зловив себе на думці, що йому все більше подобалася ця симпатична білявка: красою, скромністю, якоюсь легкістю в розмові і жестах. Захотілося продовжити їхнє спілкування.
— О, як добре, що ми з вами познайомилися, якраз до часу, — сказав. — Через тиждень у мого колеги день народження. Замовляю у вас «Празький».
Тож невдовзі він завітав до Наталії. Річчі кинувся до нього, наче до давнього друга. Зраділа зустрічі й Наталя, познайомила Андрія із сином. Дмитро не міг надякуватися за те, що він знайшов його пса. Розповів, як тренує, чим годує собаку. Вигулювати Річчі вийшли утрьох.
Відтоді нерідко зустрічалися на вулиці, перемовлялися словом-другим. Ходили разом у кіно. Інколи Дмитро прохав нового знайомого допомогти із математикою. Андрій же відчував, що з кожним днем все більше закохується в Наталю, прикипає серцем до хлопчика.
Над важливими рішеннями він ніколи довго не міркував — завжди прислухався тільки до голосу свого серця.
Тож одного вечора Андрій попросив у Наталі дозволу стати частиною їхньої сім’ї. Та здивувалася. Пояснила, що чоловіки втікали, тільки почувши про те, що вона самотужки виховує сина.
— Та над чим тут думати? Мене самого виховував вітчим, але він став мені найкращим батьком у світі, — Андрій глянув їй в очі. — Я кликав його не інакше як татом. Шкода, що він та мама так рано пoмeрли. Пораділи б, що їхній син тепер не самотній. Наталю, виходь за мене заміж, я дбатиму про вас із Дмитром.
Настала пауза. Врешті жінка, попри шалене калатання серця, кивнула головою. На радощах Андрій підхопив кохану на руки і закружляв із нею по кімнаті.
А з кутка, розбуджений сміхом господині, за ними нерозуміюче спостерігав рудий Річчі. Він навіть не підозрював, що, загубившись у той холодний вечір, зробив щасливими відразу троє сердець.
Автор – Іванна ОЛЬХОВСЬКА
class=”wp-block-image”>
Шукайте деталі в групі Facebook