Сиджу в поліклініці, чекаю своєї черги до терапевта, в якій передостаннім був дідусь-живчик, голосно розповідав веселі історії, а за ним зайняла молоденька дівчина. Черга з задоволенням слухала оповідача і, періодично, по ній пробігав дружний смішок.
Тут в коридорі, одна за одною, дві жінки підходять і перша з них звертається до черги:
– Хто крайній?! – Остання дівчина скромно відповіла. – Я.
Та, не роздумуючи, відповіла:
– Я поспішаю, а ти молода, почекаєш, за мною будеш!
Дівчина почервоніла, опустила голову і сперечатися не стала, підтвердивши згоду кивком. По черзі, важкими кроками, пройшло ледь чутне обурення. Дід-веселун сховав посмішку, насторожився, штовхнув дівчину в плече і голосно оголосив:
– Як це ти остання?! Я за тобою займав! Я крайній! – Дівчина розгублено знизала плечима, а жінка невдоволено скривившись відповіла дідові:
– Добре, за Вами буду.
Але дід на цьому не заспокоївся:
– Як це за мною? За мною зайняла о-он та жінка. – Він вказав пальцем на другу, яка прийшла останньою. Друга посміхнулася, розуміючи, що відбувається, і відповіла:
– Так, я відходила в реєстратуру, за мною будете -, а по черзі, навшпиньки, прокралася ледь помітна, задоволена усмішка.
Шукайте деталі в групі Facebook