Одного разу довелося пожити кілька тижнів у суто жіночому гуртожитку, що на вулиці Івана Кудрі. П’ятиповерховий будинок окупували дами різного віку, комплекцій і професій. Всі, як одна, з погаслими поглядами, “дулькою” з тьмяного волосся і в вилинялих халатах. Вони нескінченно з’ясовували чий на плиті втік борщ, хто засмітив раковину макаронами і чия черга заклеювати в душовій вікна.
Шльопали картонними задниками, били рушниками мух, обговорювали доктора Хауса і скаржилися на невлаштоване життя. А потім у однієї з них з’явився непоказний “мужичок” з баяном, і гуртожиток збожеволів. Жінки відклали байкові піжами і почали хизуватися в парадних сукнях і панчохах. Зробили хімічну завивку, наростили нігті і навіть опівночі приходили ставити чайник з підфарбованими губами.
Коли мені ставлять запитання, що було найскладнішого в пoлoгoвому будинку, відповідь проста. Це не двомісячна ізоляція від світу, споглядання лікарняних стін, буряковий салат, березовий стетоскоп і сидячий сон. Найбільше втомилася від незачесаних жінок в махрових, плюшевих і вафельних халатах. Від бавовняних нічних сорочок з плямами супу, гумових капців і вовняних шкарпеток. Незаправлених ліжок. Сонних лиць і розмов про мaлoводдя, бaгатoводдя і силіконові пecaрії. Так, ми всі круто змінилися, але це не знімає з нас обов’язку залишатися жінками. Продовжувати підводити брови і наносити рум’яна. Заплітати волосся французькими косами. Зустрічати новий день в сукнях і духах. Говорити про музику, французький фільм «Мадам» і про останній роман Дена Брауна.
У нас вдома величезною повагою користувалася книжечка з усміхненою дівчиною в ромашковому паспарту на обкладинці. Так ось в ній описувалися немислимі маски для обличчя з соди і скраби з цукру. Крім того, рекомендувалося лягати в ліжко з коханим при повному параді, а за годину до його пробудження слід вскочити, прошмигнути в ванну і оновити макіяж. Нехай він думає, що від нас цілодобово пахне бузком сорту Олівер де Серрес, а волосся саме по собі укладаються в недбалу бабетту.
Найбільша помилка – бути красивою для когось. Для чоловіка, коханця, колишнього, щоб покусав собі лікті, і «того» перспективного хлопця. Для колег по роботі, симпатичного шефа, діджея радіо і навіть Олега Винника, до якого збираємося на концерт. Одна з поширених помилок – наводити марафет у свята і особливі випадки. А якщо немає на горизонті принца, восьмого березня або зустрічі випускників, то можна розслабитися. Не мити вчасно голову і не стояти в планці. Ігнорувати здоровий сон, колір обличчя і характер думок.
Адже все, що ми робимо з собою – ми робимо виключно для себе, а приділяючи увагу власній персоні, притягуємо бажаючих приділити увагу нам.
Автор – Ірина Говоруха
Шукайте деталі в групі Facebook