Я не вірив до самого останнього моменту і не можу повірити досі… Ми познайомилися 27 березня на дитячому святі, організованому громадським рухом «Донецьк – це Україна».
Минуло трохи менше двох місяців… 19 травня ми спілкувалися і Льоха розповідав, що в батальйоні дуже багато роботи. А сьогодні він загинув. Загинув, як герой. І ніхто про нього не говорить… Очам не віриться. Як сказав мені вранці телефоном Семен Семенченко: «Та яка тут допомогу, тут машина часу потрібна». Та вже, Сьома, машина часу дійсно потрібна… Понівечений фашистськими знаками труп Олексія цілий день кадировці тягали по дорозі причепленим до машини…
Шукайте деталі в групі Facebook
Загрузка...