“Голодувати, розтягуватись і бити”: британський військовий історик переконує, що український наступ не захлинувся
Просто спочатку виснаження супротивника, а потім прорив.
Британський військовий історик сер Лоуренс Фрідман, який регулярно аналізує хід війни в Україні детально описав ситуацію з українським контрнаступом.
Про це він пише у Substack.
ТСН.ua вибрав найцікавіші моменти з його аналізу.
«Стратегія — це мистецтво ведення війни на карті» – нагадує британській військовий історик слова барона де Жоміні.
За його словами, російсько-українська війна — це передовсім територія. Це те, що теоретики ігор називають «грою з нульовою сумою» – те, що виграє один, інші повинні програти. Ця особливість війни пояснює, чому так важко досягти результату переговорів, чому поточні битви так важливі і чому ті, хто коментує війну, витрачають так багато часу, починаючи з карт.
«Ще одна особливість війни полягає в тому, що територію, яка посилено захищається, важко взяти. Земля, яку зараз захищають російські війська, була в основному захоплена в перший місяць війни. Відтоді вони поступилися набагато більше, ніж взяли. Вони доклали величезних зусиль і ресурсів у свої наступальні дії з квітня 2022 року, але те, що було здобуто надзвичайно високою ціною, було обмеженим, особливо тому, що в процесі вони перетворили міста, які змагалися, на руїни. Так було з їхнім останнім наступом, який тривав з січня по червень, під час якого вони зазнали краху, зайнявши Соледар і Бахмут, але значною мірою провалилися в інших місцях», – йдеться у його блозі.
«Наступи України були більш успішними, коли вони зіткнулися з російськими військами, які мало розподілялися та мали труднощі з матеріально-технічним забезпеченням і командуванням, але їм також було важко просуватися проти добре підготовленої російської оборони. Ось чому так багато тривоги навколо нинішнього українського наступу, який триває вже трохи понад місяць», – переконаний експерт.
Українці наполягають, що їхній наступ ще не на найвищій швидкості, тому що їм ще належить використати основну частину своїх свіжіших, краще оснащених і мобільніших сил.
Але навіть спостерігачі, які більше симпатизують Україні, хвилювалися через те, що кампанія контрнаступу почалася погано. Це було протверезним нагадуванням про те, що російські збройні сили, попри всі їхні недоліки, також можуть пристосуватися до вимог війни.
Тим часом професор Гарварду Грем Еллісон очікує небагато територіальних здобутків. Він відзначає труднощі, з якими стикаються обидві сторони в подоланні рішучої оборони та в мобілізації «наступальних сил, які мають перевагу 3:1, як правило, необхідно для прориву». Оскільки Росія наразі окупувала 17 відсотків території України, зазначивши поточні темпи просування України, він зробив висновок що знадобиться ще 16 років, щоб усе це відновити.
Перевага 3 до 1, на яку посилається Еллісон, сягає німецьких думок 19 століття про вимогу проривних битв між масовими арміями.
«Однак тут немає фіксованого правила. Очевидно, що під час штурму краще мати переважну чисельну перевагу. Але це не означає, що атакувальна армія завжди має бути принаймні втричі більшою за армію, що обороняється. Численні фактори можуть мати значення: моральний дух і підготовка військ; кількість і якість обладнання; і судження командирів. Доцільно забезпечити перевагу в місці, де ведеться атака, але це може бути досягнуто навіть при несприятливому загальному балансі сил. Велике зіткнення армій у наполеонівській битві — це одне; численні невеликі бойові дії, які знаменують цю війну, є іншим», – пояснив історик.
Питання полягає в тому, чи мають українські сили стратегію і тактику, щоб вийти з цієї фази виснаження в кращому становищі, ніж російські сили.
Начальник штабу оборони Великої Британії, адмірал сер Тоні Радікін описує підхід України як «голодувати, розтягуватись і бити». Під “голодувати” він має на увазі регулярні атаки на логістику та командні структури Росії. Оскільки кожна атака потребує відповіді, це може призвести до прогресивного залучення російських резервів. Страйк – це те, на що ми ще чекаємо. Він та інші експерти вважають, що повний контрнаступ ще не розпочався.
Успіх стратегії України залежить від стратегії Росії. Російське командування віддало перевагу пасивній обороні, чекаючи, поки українці знайдуть шлях через мінні поля, а потім долають їхні великі укріплення. Натомість вони намагалися взагалі позбавити українські сили будь-яких здобутків. Тож коли, наприклад, Україна звільняє село, невдовзі відбувається контратака Росії. Попри те, що більшість цих контратак не є успішними, метою Росії може бути просто продовження тиску на Україну, щоб вони не змогли закріпити жодних досягнень і повинні були підготувати власну оборону. Це призводить до запеклих зіткнень, але це також, ймовірно, влаштовує Україну, оскільки це означає, що російські сили стають більш уразливими, коли вони відходять від своїх прихованих і захищених позицій.
Ось чому розтягнення так важливе, оскільки поєднання довгого фронту та невизначеності щодо того, куди будуть спрямовані основні українські зусилля, обмежує російську «здатність накопичувати одиниці в глибину».
Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки і оборони України, написав у Twitter 4 липня, що «завдання номер один» для українських сил:«максимальне знищення живої сили, техніки, складів палива, бронетранспортерів, командних пунктів, артилерії та сил ППО російської армії. Останні дні особливо плідні. Зараз війна на знищення дорівнює війні на кілометри. Більше зруйновано – більше звільнено. Чим ефективніше перше, тим більше друге. Ми діємо спокійно, виважено, крок за кроком».
Чим більше російські війська беруть участь у цих битвах, тим менше у них залишається сил на майбутнє, і тепер виявляється, що практично всі сили східного військового округу Росії зосереджені на запобіганні будь-якому українському прориву.
Також, за словами британського історика, весь епізод з Вагнером також поставив під сумнів припущення про те, що Путін може витримати будь-які невдачі на фронті, оскільки його позиція настільки сильна вдома. Якими б не були протести лояльності та вияви оптимізму з Москви, позиція Путіна виглядає менш надійною, ніж раніше. Обґрунтування війни та спосіб її ведення були оскаржені Пригожиним.
«Це критичний етап війни, і багато залежить від того, що станеться в найближчі тижні. Поки що українські досягнення скромні – трохи понад 160 квадратних кілометрів. Деякі підрозділи зараз знаходяться поблизу основної лінії оборони Росії, хоча більшість все ще на деякій відстані. Ми можемо помітити докази поганої координації між російськими підрозділами та те, як вони часто, але не завжди, програють у невеликих боях, а також те, що російська оборона ще не здолала. Для України ця боротьба залишається важкою і дорогою. Під час цієї фази виснаження ми бачимо потенціал прогресу, але він ще не реалізований. Тільки коли і якщо фаза удару буде досягнута, ми зможемо виміряти прогрес України на карті», – резюмував він.
Шукайте деталі в групі Facebook