Після понад восьми місяців російської окупації жовто-блакитний стяг повернувся до Херсона.
Звільнена вся Миколаївська область, крім Кінбурнської коси. Це вже третя велика поразка Путіна у війні проти України після Харкова та Києва, від якої він намагається всіляко дистанціюватися.
Про “вихід” із Херсона, принижуючись на всю Росію, в середу, 9 листопада, на камери заявили міністр оборони Сергій Шойгу та командуючий війною проти України генерал Сергій Суровікін. У цей самий час Путін відвідував Федеральний центр мозку та нейротехнологій у Москві.
Російська пропаганда робить все, щоб не пов’язувати чергову військову поразку особисто з Путіним, переконуючи, що “це було вимушене військове рішення”, і “генерали знають, що роблять”. Паралельно й сам Путін, і його речники, і російське МЗС називають втечу з Херсона черговим “жестом доброї волі”, Україну – “партнером”, вже навіть непрозоро натякаючи на переговори.
Хоч міністр оборони України Олексій Резніков і прогнозує деяке сповільнення активних дій на полі бою взимку, зупинятися на Херсоні ЗСУ не збираються. Після звільнення правобережжя наша артилерія дістає до аеродромів у Криму. Вочевидь саме тому росіяни риють окопи на півночі півострова й перекидають із Криму свої бойові вертольоти. Проте позиція Заходу, надто США, не є такою ж впевненою та однозначною.
ТСН.ua проаналізував, що кажуть та пишуть на Заході щодо подальших сценаріїв розвитку війни після звільнення Херсона й правобережжя.
Переговори
ТСН.ua вже детально описував цей сценарій. І наразі він найбільш обговорюваний на Заході. Все почалося з неочікуваного візиту до Києва в п’ятницю, 4 листопада, радника президента США Джо Байдена з питань нацбезпеки Джейка Саллівана, знаного в дипломатичних колах своєю поміркованою позицією щодо діалогу з Росією.
Одразу після цього в низці поважних американських видань вийшли статті з натяком на те, що, можливо, Україні варто було б переглянути свій підхід щодо неможливості переговорів із Росією, поки Путін там залишається при владі. А потім в середу ввечері ми побачили телевізійне шоу Шойгу-Суровікіна, де вони намагалися пояснити, чому російська армія тікає з правобережжя Херсонщини.
Можна припустити, що Путін намагався продати Заходу свою поразку на Херсонщині в якості “жесту доброї волі” й готовності до переговорів. Тим паче, 7 листопада WSJ повідомляла, що Джейк Салліван мав приватні розмови з керівником російського Радбезу Миколою Патрушевим та радником Путіна Юрієм Ушаковим. Проте за два дні до повернення українського стягу до Херсона, 9 листопада (тобто одразу після заяви Шойгу-Суровікіна), неочікувано для всіх про необхідність переговорів висловився голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі:
“Коли є можливість провести переговори, коли мир може бути досягнутий, скористайтеся нею. Ловіть момент”.
Це прозвучало як грім серед ясного неба. Так, Україна вже не вперше чує такі заяви. Проте раніше вони лунали радше від політиків та дипломатів, а не генералів, та в моменти, коли сили росіян на півдні та сході переважали. Проте навіщо США говорять про переговори зараз, коли тактика українських сил оборони з повільного але рішучого вибивання ворога з Херсонщини, яка тривала кілька місяців, зрештою спрацювала, і росіяни тікають із правобережжя? Тобто, навіщо робити такі заяви, коли Україна перемагає Росію на полі бою?
CNN пише, що команда Адміністрації Байдена щодо цього питання розділилася на два умовних табори: одні вважають, що Україні варто сідати за стіл переговорів із Росією, інші – що це має визначати Київ. Телеканал із подивом зазначає, що все це призвело до унікальної ситуації, коли військове керівництво більше наполягає на дипломатії у цій війні, ніж власне самі дипломати.
“За словами двох посадовців Адміністрації Байдена, позиція Міллі не підтримується командою нацбезпеки президента Байдена, включаючи держсекретаря Ентоні Блінкена та радника з нацбезпеки Джейка Саллівана, жоден з яких не вважає, що настав час дати серйозний поштовх до переговорів щодо України”, – пише CNN.
Підсумовуючи все, що дискутується в США, лунає два основних аргументи “за” переговори з Росією саме зараз.
По-перше, Росія ослаблена, тому Україна може говорити з нею з позиції сили.
Проте ті, хто це пропонують, чи не розуміють очевидного, чи просто свідомо хочуть дати Росії виграти час, щоб перегрупуватися, накопичити ресурси й вдарити по Україні ще з більшою силою. Саме для цього Путін сигналізує про начебто готовність до переговорів, де вимагатиме від України визнати незаконно “приєднані” до РФ чотири українські області.
В інтерв’ю CNN Володимир Зеленський вкотре нагадав американцям, що не закривав двері для переговорів із Росією, проте не з Путіним, який незаконно “приєднав” до РФ українські регіони:
“Вони не хочуть закінчення війни. Невтомлений від війни тільки Кремль і одна людина, яка головуюча сьогодні на території РФ. Зараз цій людині і російському військово-політичному керівництву потрібна пауза. Повірте, вони це відчувають. Вони почали відчувати результат дії санкцій. Вони почали відчувати незадоволення їхнього суспільства”.
По-друге, лунають і такі аргументи, що можливо краще починати дипломатію зараз, бо невідомо, як Путін себе поведе, коли, як пацюк, буде цілковито загнаний у кут.
І тут мова в першу чергу про ризик застосування ядерної зброї (і про це, до речі, й писала WSJ в статті про контакти Саллівана з Патрушевим та Ушаковим), і не в останню – про дезінтеграційні процеси в самій Росії: протести, революцію чи навіть розпад. А на Заході про це воліють поки що не думати, не знаючи, що робити з країною, яка нашпигована ядерною та іншою небезпечною зброєю. Такий самий підхід у США був щодо колапсу Радянського Союзу. Але, ховаючи голову в пісок і вдаючи, що цього немає, ще не означає, що цього точно не станеться.
Вихід на кордони-1991
Інтерв’ю CNN Володимир Зеленський давав разом із своєю дружиною Оленою, і вона дуже влучно відповіла:
“Сторіччя Російської імперії, десятиліття Радянського Союзу зі всіма голодоморами, репресіями, переселенням українців до Сибіру, Казахстану… Ми вже пережили настільки багато від них (росіян – ред.), що, якщо цьому зараз не покласти край, далі може не бути шансу. Це такий останній бій”.
Та чи всі на Заході це розуміють? Чи розуміють у ключових західних столицях, що, якщо навіть дати Путіну на якийсь час зафіксувати свої територіальні “здобутки” в Україні, це стане прецедентом для інших нападати на сусідів, влаштовувати там “референдуми” й приєднувати їхні території в якості нових територіальних суб’єктів?
У середу, 9 листопада, NBC News повідомив, що чиновники західних міністерств оборони сумніваються в спроможності Києва вибити росіян зі всіх тимчасово окупованих територій.
В інтерв’ю ТСН.ua директорка Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук розповіла, що чула схожі думки й від політиків і дипломатів у США, Німеччині, Франції, та деяких інших країнах. Експертка виділила три основні причини, чому лунають такі припущення.
По-перше, незважаючи на те, що в офіційній риториці багато хто говорить про важливість перемоги України, разом із тим є сумніви щодо можливості України перемогти в тому вигляді, в якому б сама Україна хотіла перемогти. Тобто, вийти на міжнародно визнані кордони 1991 року.
“Вони мають таке бачення: що б вони не робили, скільки б не надавали допомоги, зброї, все одно в якийсь момент Путін може переграти, піти на якесь рішення, яке змусить сідати за стіл переговорів і обезцінить цю допомогу й цю підтримку. Очевидно це десятиріччя сформованого міфу, який досить сильно ще сидить у мізках багатьох політиків й експертів, що Путін завжди виграє. Тому тут є й частково відповідь на питання, що саме з Путіним треба говорити, що зарано його списувати, і цілком можливо, що він залишиться (при владі в Росії – ред.)”, – вважає Альона Гетьманчук.
По-друге, є ця сформована загальна лінія, яку публічно підтвердив навіть Джейк Салліван, щоб допомагати Україні так, аби не спровокувати Третьої світової війни, й не втягнути США в ядерне протистояння з іншою ядерною силою.
“Цей підхід очевидно зберігатиметься. Тобто, вони дійсно цього бояться. Байден, я думаю, особисто й надалі хоче увійти в історію саме як президент, який завершує війни, а не втягує Америку в нові. Для нього це дуже важливий політичний та електоральний момент. Він робив на ньому дуже великий акцент під час минулої кампанії. А це значить, що вони постійно тестуватимуть реакцію Путіна на ті чи інші види озброєнь”, – каже Гетьманчук.
По-третє, і у Вашингтоні, і в європейських столицях превалює враження, що виключно військовим шляхом Україна не здатна виграти війну. І навіть, що це небажаний варіант виграшу. Тобто, все одно має бути дипломатична частина.
Після звільнення Херсона The New York Times написала, що українські війська не демонструють жодних ознак припинення наступу взимку чи дозволу зайти війні у глухий кут. Навпаки, українські сили оборони готуються до нового наступу між південним та східними фронтами через Запорізьку область у напрямку Мелітополя. В інтерв’ю ТСН.ua військовий експерт Олег Жданов неодноразово говорив, що ключем до звільнення всієї Херсонської області є саме Мелітополь – транспортна артерія та опорний пункт. Якщо ми візьмемо Мелітополь, то Нова Каховка та Енергодар опиняться в оперативному оточенні, як це було довгий час із Херсоном і правобережним угрупованням росіян.
У статті для Atlantic Council колишній посол США в Україні Стівен Пайфер пише, що, можливо, Росія, враховуючи її історію й географію, більше зацікавлена в Україні, ніж США (зокрема таку думку висловлював і колишній президент США Барак Обама, поступаючись кріслом Дональду Трампу), проте саме в національних інтересах Америки є підтримка України.
“У випадку України, США надають гроші та зброю. Якби амбіції Путіна поширювалися на одну чи кілька країн Балтії, які є членами НАТО, США повинні були б надати гроші, зброю та життя американських солдатів. Тому США дуже зацікавлені в тому, щоб зупинити амбіції Путіна в Україні”, – вважає Пайфер.
З боку американського дипломата це звучить доволі цинічно. Разом із тим, саме це, поруч із багатьма іншими основними аргументами, має стати аргументом, щоб США збільшили свою військову підтримку України, не обертаючись кожного разу на реакцію Путіна та можливі ескалаційні ризики. Тим паче, за даними Пентагона, у війні проти України Росія вже втратила половину своїх бойових танків, більшість високоточних боєприпасів, понад 80% їхніх сухопутних військ загрузли в Україні, а санкції та експортний контроль дуже ускладнять Росії відновлення її армії. І, можливо, спільними зусиллями, стануть реальністю заяви керівника ГУР Міноборони Кирила Буданова:
“Взагалі ця війна вже не такий довгий час буде продовжуватися, скоро це закінчиться. Взимку війна значною мірою стихне. І ось після зими почнеться завершення цього конфлікту, з виходом на першому етапі на адмінкордони станом на 1991 рік”.
“Заморозка”
Одразу зазначимо, що саме до цього сценарію прагне Путін. Їм критично необхідна пауза, щоб перегрупуватися й накопичити сили. Саме тому вони надсилають сигнали Заходу про начебто готовність до переговорів.
“Ми не можемо нічого заморожувати. Ми не холодильна камера. Ми маємо звільняти наші території незалежно від погоди, незалежно від пори року. Ніякої зупинки ми пропускати не можемо, бо там наші люди, ми бачимо, як вони страждають”, – заявив секретар РНБО Олексій Данілов.
Проте разом із натяками про необхідність переговорів із Росією саме зараз під різними соусами, є ще один аргумент, який лунає, – це зима, коли жодна зі сторін не матиме переваги. Мовляв, із приходом морозів військові дії все одно зупиняться. Тому можливо краще використати цей момент для дипломатії?
Поруч із статтями про те, що Україна не збирається зупинятися, The New York Times також пише, що зима призведе до сповільнення просування з обох сторін: “Зимова пауза може тривати до півроку. Дощ і м’який ґрунт наприкінці листопада сповільнять рух військових обох сторін. Тоді, коли температура впаде і земля замерзне, танкам і вантажівкам буде легше рухатися. Але ймовірність сильних снігопадів і ще більш холодної погоди може ускладнити для погано оснащеної російської армії початок будь-якого нового наступу”.
Саме в цей час, на думку видання, Росія посилить свої удари по енергетичній українській інфраструктурі. Не дарма ж Микола Патрушев 9 листопада особисто приїздив до Ірану, а в суботу, 12 листопада, Путін поговорив телефоном з очільником країни Ібрагімом Райсі. Ризик повного знищення української енергетичної інфраструктури, тобто повний блекаут України, є ще одним аргументом адептів негайних переговорів з Росією.
В інтерв’ю Reuters міністр оборони України Олексій Резніков дійсно спрогнозував уповільнення активних дій на полі бою взимку. Проте, за його словами, Україна вийде з цієї паузи сильною і посиленою тисячами солдатів, які проходять підготовку у Великій Британії. І не факт, що це станеться лише навесні.
Тим паче, як пише The Washington Post із посиланням на неназваного впливового московського бізнесмена, втрата Херсона матиме серйозні “священні” наслідки особисто для Путіна. Натомість британський Sky News більше непокоїть, на яку ділянку фронту Росія може перекинути “виведені” з Херсонщини (які, насправді, тікали) війська. Вони прогнозують, що це буде саме донецький напрямок, щоб нарешті взяти Бахмут і Павлівку.
Натомість заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь в інтерв’ю ТСН.ua сказав, що після звільнення правобережжя українські війська зможуть вивільнити значні сили й направити на інші напрямки, – це Мелітополь, Маріуполь і північна частина Донбасу. Разом із цим, на думку експерта, росіяни навряд чи зможуть так само вивільнити свої значні сили. Так, за його словами, Росія може перекинути “мобіків” на Павлівку, щоб не дозволити українській армії піти на Волноваху і Мелітополь. І, так, під загрозою ворожої артилерії опиниться й сам Херсон. Тому українській армії треба буде постійно виявляти вогневі позиції росіян на лівому березі, й знищувати їх. Але це вже буде контрбатарейна боротьба.
“Проте для українських сил оборони фронт значно скоротиться. Чому росіяни так довго намагалися втримати правобережний плацдарм, на який вийшли в перші дні початку широкомасштабної війни? Вони збиралися за кілька днів окупувати Миколаїв, Одесу, зайти в Придністров’я, і, можливо, в Молдову. Тобто, їхній план був відрізати Україну від моря. Це можна порівняти з плацдармом під Києвом. Тепер цей плацдарм фіксується українськими військами. Не думаю, що вони намагатимуться зараз форсувати Дніпро. Це не має сенсу, бо це дуже складна й небезпечна операція за наявних умов, коли росіяни там сконцентрували сили”, – вважає Михайло Самусь.
А от інші оглядачі переконані, що український наступ, попри певне перегрупування й очікування резервів, не сповільниться. Тому, швидше за все навесні, Путіну доведеться оголошувати ще одну хвилю мобілізації, що ще більше похитне конструкцію його вертикалі.
Шукайте деталі в групі Facebook